Справа № 420/607/19
25 березня 2019 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., за участю секретаря судового засідання Філімоненко А.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Думська пл., 1) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернувся ОСОБА_1 до Одеської міської ради.
Як вбачається із позовних вимог, Позивач просить суд:
- Визнати протиправними дії Одеської міської ради, що полягають у незабезпеченні ОСОБА_1 житлом у строк, що передбачений передбачений п. 18 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту»;
- Зобов'язання виконавчого комітету Одеської міської ради невідкладно виділити ОСОБА_1 та членам його сім'ї житлову площу у м. Одесі.
Ухвалою суду від 11.02.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
12.03.2019 року, протокольною ухвалою суду, було замінено неналежного Відповідача Одеську міську раду, на належного - Виконавчий комітет Одеської міської ради.
25.03.2019 року від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшла заява про закриття провадження у справі, в обґрунтування якої зазначено, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються захисту його житлових прав, зокрема, права на позачергове отримання житла, такі вимоги, відповідно, потребують застосування цивільно-правових засобів захисту і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
Представник відповідача підтримав зазначену заяву та просив суд її задовольнити.
Позивач щодо зазначеної заяви, залишив вирішення питання щодо судової юрисдикції на розсуд суду.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, заслухавши думку сторін, суд дійшов до висновку про те, що дана справа не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України далі - КАС України) адміністративне судочинство - це діяльність вирішення адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно - правовий спір, це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Таким чином, для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суд повиннен враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів є поділ права на публічне та приватне.
За змістом положень КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Однак, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст та характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин та стосується саме цих відносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.05.2018 року у справі № 523/16876/14-а дійшла висновку, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права або інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені або можуть бути спричинені рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Крім того, можливість захисту особою своїх цивільних прав, порушених, зокрема, діями суб'єктів владних повноважень, передбачена безпосередньо положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено право особи захистити своє цивільне право шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Поряд з цим, згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
При цьому, поняття «житлові відносини» в контексті змісту наведеної норми включає і право на одержання житла, оскільки норма не містить винятку із встановленого нею правила.
Таку правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 року у справі № 21-6551а15.
Крім того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція), та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним j безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Також, Верховний Суд у постанові від 28.02.2019 року у справі № 2а-12/12 за позовом фізичної особи до виконавчого комітету Токмацької міської ради Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незабезпечення позивача позачергово житлоаою площею у межах відповідної норми, зобов'язання відповідача першочергово забезпечити позивача житловою площею, дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
У висновку Верховний Суд зазначив, що оскільки спірні правовідносини пов'язані із захистом порушених житлових прав особи, цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий, спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а пов'язаний з вирішенням питання щодо права на житло.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 806/104/16, від 20.09.2018 року у справі № 815/2551/15, від 23.01.2019 року у справі № 806/5217/15.
При цьому визначальним принципом здійснення правосудця в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у цій справі, оскільки спір у ній не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується житлових відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК, а отже, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 238 КАС України провадження у цій справі слід закрити.
Як вбачається з матеріалів справи № 420/607/19, позивач у складі своєї родини перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов та мають право на позачергове забезпечення житлом. Зі змісту позову вбачається, що метою звернення позивача до суду є саме отримання житла, а спірні правовідносини регулюються цивільним та житловим законодавством, на яке і посилається позивач в обґрунтування позову.
Отже, вбачається наявність спору про право, яке пов'язане із захистом житлових прав, що є цивільно-правовим спором. Зазначений спір пов'язаний з реалізацією майнових інтересів позивача, у зв'язку з чим має приватноправовий характер.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Враховуючи викладене, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються захисту його житлових прав, зокрема, права на позачергове отримання житла, такі вимоги, відповідно, потребують застосування цивільно-правових засобів захисту і підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що, в свою чергу, виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 238, 241- 243 КАС України,
Закрити провадження у справі 420/607/19 за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, вул. Думська пл., 1) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 27.03.2019 року.
Суддя Бутенко А.В.