Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/192/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Добрелі Н.С.
при секретарі судового засідання Сланова М.Ю.
розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Містраль Авто", м. Харків
про стягнення 52016,24 грн.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1, на підставі наказу від 10.09.2018 року;
відповідача - ОСОБА_2, на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.12.2017 та довіреності від 22.03.2019 року.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Юнівес" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Містраль Авто" про стягнення суми помилково перерахованих коштів у розмірі 52016,24 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2019 року позовну заяву ПрАТ "Страхова компанія "Юнівес" було залишено без руху та встановлено заявнику час на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 25.02.2019 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.02.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні було оголошено перерву до 11 березня 2019 року.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.03.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, в судовому засіданні по справі № 922/192/19 оголошено перерву до 25.03.2019 року.
Через канцелярію господарського суду Харківської області 25.03.2019 року надійшло клопотання про виклик свідка (факс). Відповідне клопотання (факс) про виклик свідка не розглядалося судом, про що зазначено в протоколі судового засідання від 25.03.2019 року.
В судовому засіданні 25.03.2019 року представник позивача заявив усне клопотання про виклик в судове засідання свідка ОСОБА_3
Судом було відмовлено в задоволені відповідного клопотання, про що було постановлено ухвалу яка занесена до протоколу судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 25.03.2019 року підтримав позовні вимоги, посилаючись та те, що ним було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 52016,24 грн. на підставі рахунку-фактури для оплати ремонту автомобіля, який застрахований у ПАТ "СК "Юніверс", проте відповідач ремонт автомобіля не здійснив, грошові кошти на письмову вимогу позивача не повернув, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 52016,24 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.03.2019 року проти позову заперечував, зазначив про те, що відповідачем дійсно було виставлено позивачу рахунок-фактуру на оплату ремонту автомобіля, який сплачено позивачем, проте відповідач вказує на те, що йому не було надано автомобіль для проведення ремонту. Крім того рахунок-фактура не містить строків проведення ремонтних робіт. Також відповідач зазначає про те, що посилання позивача на ст. 1212 ЦК України, як на підставу стягнення коштів є безпідставними, оскільки кошти у розмірі 52016,24 грн. були сплачені за наявності підстави, а саме рахунку-фактури, який було виставлено відповідачем.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників сторін, з'ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.
18.01.2018 року між Приватним акціонерним товариством «Стархова компанія «Юнівес» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» було укладено страховий сертифікат до договору добровільного страхування наземного транспорту № ВВ-008-А/ЦО/Ю/167, у відповідності до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання компенсувати пошкодження або знищення автомобіля НОМЕР_1.
Як зазначає позивач, 01.05.2018 року в м. Харків по вул. Кам'янець-Подільський при русі автомобіля НОМЕР_1, з під коліс зустрічного транспортного засобу вилетів камінь та влучив у лобове скло автомобіля «Peugeot» внаслідок чого автомобіль «Peugeot» отримав механічні пошкодження, а його власнику було завдано матеріальних збитків.
Відповідно до рахунку-фактури № 0-00000316 від 04.05.2018 року, вартість ремонту склала 52016,24 грн.
На виконання виставленого відповідачем рахунку-фактури № 0-00000316, позивачем було перераховано кошти у розмірі 52016,24 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 27538 від 20.06.2018 року.
Проте відповідач не виконав зобов'язання щодо ремонту автомобіля страхувальника, у зв'язку з чим 22.10.2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу за про повернення коштів (а.с. 9).
Відповідач відповіді на вимогу позивача не надав, грошові кошти у розмірі 52016,24 грн. не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі 52016,24 грн.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на те, що у рахунку-фактурі не було визначено строків виконання ремонтних робіт. Крім того відповідач вказує на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, посилаючись зокрема на постанову Верховного суду по справі № 914/1481/17.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202, статті 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно приписів статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що будь яких договорів у формі єдиного документу сторонами не складалося.
В даному випадку, перерахування коштів позивачем відбувалось на підставі рахунку-фактури № 0-00000316 від 04.05.2018 року, який був виставлений відповідачем з метою проведення ремонту автомобіля.
Як вже було зазначено вище, відповідач після отримання грошових коштів в розмірі 52016,24 грн. не здійснив ремонту автомобіля НОМЕР_1.
Відповідні обставини щодо отримання коштів відповідач в судовому засіданні не заперечував.
У зв'язку з наведеним, 22.10.2018 року позивачем було направлено вимогу про повернення грошових коштів.
Отримання вищезазначеної претензії представник відповідача підтвердив в судовому засіданні.
Докази повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 52016,24 грн. позивачу чи виконання зобов'язань з ремонту автомобіля в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся до суду з позовом про повернення коштів у розмірі 52016,24 грн. посилаючись на приписи статті 1212 ЦК України, як майно, що утримується відповідачем без достатньої правової підстави.
За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2018 у справі № 910/11210/16 зробив правовий висновок з питання застосування статті 1212 ЦК України: "Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчать про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання."
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом. Зокрема, внаслідок відмови кредитора від прийняття виконання у зв'язку тим, що виконання зобов'язання втратило інтерес для нього через прострочення боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 14.08.2018 року по справі № 910/9055/17.
Як свідчить аналіз матеріалів справи, відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. Однак, строк виконання робіт з ремонту автомобіля сторони в письмовому порядку не визначили, а позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу, в якій позивач фактично відмовився від виконання ТОВ «Містраль Авто» робіт з ремонту автомобіля.
Таким чином, підстава, яка існувала для перерахування коштів фактично відпала.
Щодо посилань відповідача на те, що у рахунку-фактурі № 0-00000316 від 04.05.2015 року вказано одержувачем та платником ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", суд зазначає наступне.
Як вбачається з рахунку-фактури від 04.05.2015 року, одержувачем та платником дійсно вказано ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", проте грошові кошти в сумі 52016,24 грн. за ремонт автомобіля, який належить ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" було сплачено саме позивачем у відповідності до страхового сетфікату від 18.01.2018 року.
Призначення платежу згідно платіжного доручення № 27538 від 20.06.2018 року вказано, як страхове відшкодування Віейбі Лізинг за дог. № ВВ-008-А/16/ЦО/Ю/167 від 18.01.2018 року по авт. Peugeot 4008 р.н. АА63400Р Рах. СТО 316 від 04.05.2018 року.
Тобто вищенаведене свідчить про те, що позивачем на виконання договору страхування з ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" було перераховано грошові кошти в розмірі 52016,24 грн. на підставі, виставленого відповідачем рахунку з метою проведення ремонту автомобіля.
Проте вказані обставини не впливають на суть даного спору, оскільки самим відповідачем не заперечується факт отримання грошових коштів саме від позивача.
Щодо посилань відповідача на постанову Верховного суду від 26.07.2018 року по справі № 914/1481/17, як на підставу неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, суд зазначає наступне.
У вищенаведеній постанові Верховним судом було встановлено, що правовідносини, які склалися між сторонами у даній постанові носять договірний характер внаслідок укладення договору шляхом акцепту пропозиції відповідача, зважаючи на вчинення позивачем дій на його виконання.
Тобто правовідносини, які склалися між сторонами у справі № 914/1481/17 є відмінними від даної справи, у зв'язку з чим посилання відповідача на необхідність застосування вказаної постанови до правовідносин у справі № 922/192/19 є безпідставними.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно приписів статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд, в свою чергу, не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Враховуючи вищенаведене те, що між сторонами не існує договірних відносин та приймаючи до уваги вимогу позивача про повернення коштів, що свідчить про фактичну відмову останнього від виконання відповідачем зобов'язань з ремонту автомобіля, суд дійшов висновку, що підстава, яка існувала для перерахування коштів фактично відпала, у зв'язку з чим стягнення грошових коштів з відповідача в розмірі 52016,24 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України є правомірним та обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Таким чином судовий збір у даній справі покладається на відповідача в розмірі 1921,00 грн.
З огляду на наведене, відповідно до статей 6, 11, 202, 205, 530, 610, 611, 626, 627, 638, 639, 655, 663, 693, 712, 1212 Цивільного кодексу України, статей 174, 181 Господарського кодексу України, та керуючись статтями 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Містраль Авто", м. Харків (61022, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 59, код ЄДРПОУ 37458121) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Юнівес", м. Київ (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 72, код ЄДРПОУ 32638319) грошові кошти у розмірі 52016,24 грн. та 1921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 28.03.2019 року.
Суддя ОСОБА_4
922/192/19