ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.03.2019Справа № 910/832/19
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Військторг", м. Дніпро
до Міністерства оборони України, м. Київ
про стягнення 178 059,53 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Військторг" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Міністерства оборони України (відповідач) суми заборгованості в розмірі 178 059,53 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 286/2/18/171 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах) від 17.12.2018 року.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
20.02.2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що сторонами виконано умови договору, а відповідачем оплачено позивачеві вартість товару на суму 413 039,56 грн, проте актом від 11.01.2019 року позивачем надано документи на суму 178 059,53 грн понад суму договору на 2018 рік, відтак, на думку відповідача, у останнього відсутні підстави для оплати поставленого позивачем товару.
Позивач у запропонований судом строк своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
17.12.2018 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено Договір № 286/2/18/171 на закупівлю продуктів харчування та сушених продуктів різних (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується у 2018 році здійснити постачання Міністерству оборони України у зумовлені строки на закупівлю продукти харчування та сушені продукти різні (15890000-3) (продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах), а замовник прийняти та оплатити вказаний товар відповідно до умов договору та замовлення.
За змістом п. 1.4. Договору кількість, асортимент та строки постачання продуктів харчування визначаються представником замовника заявкою, відповідно до Каталогу продуктів харчування (травень 2018), затвердженого Міністром оборони України 11.05.2018 року (Додаток 14.1.).
У п. 1.6. Договору сторони погодили, що ціна, кількість та строки постачання продуктів харчування за Каталогом зазначаються у Специфікації Договору у наступній редакції: найменування предмета - продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військової частини НОМЕР_1 в стаціонарних та польових умовах (КЕКВ 2230), загальна кількість продуктів харчування - 78 694, ціна одного комплекту каталогу продуктів харчування без ПДВ - 65,75грн, вартість продуктів харчування за каталогом без ПДВ - 5 174 130,50 грн, ПДВ - 1 034 826,10 грн, загальна вартість продуктів харчування 6 208 956,60 грн з ПДВ. Постачання здійснювати з 10 грудня до 31 грудня 2018 року.
Згідно п. 4.4. Договору приймання продуктів харчування згідно Каталогу за кількістю та якістю оформляється актом приймання-передачі (Додаток 14.3.), відповідно до наказу Міністерства оборони України від 17.08.2017 №440, який складає представник замовника на кожне постачання товару після закінчення його приймання в трьох примірниках: перший - замовнику, другий - представнику замовника, третій - постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання-передачі, видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження (Додаток 14.3.), відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31.12.2016 №757, є підтвердженням приймання товару.
Ціна договору становить 6 208 956,60 грн, у тому числі без ПДВ 5 174 130,50 грн, ПДВ 1 034 826,10 грн.
У Додатку 14.1. до Договору сторони погодили каталог продуктів харчування.
Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачеві товар - продукти харчування (каталог продуктів харчування) за каталогом продуктів харчування для особового складу військових частин (установ) та військових навчальних закладів Збройних Сил України в стаціонарних та польових умовах (КЕКВ 2230) за період з 17.12.2018 по 23.12.2018 у кількості 2 256,77477 на загальну суму 178 059,53 грн, що підтверджується видатковою накладною № 17116 від 23.12.2018 року.
Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами представників замовника та відтиском печатки відповідача у вказаній вище видатковій накладній.
У матеріалах справи також містяться належним чином засвідчені копії рахунку-фактури № 17116 від 23.12.2018 року на суму 178 059,53 грн, повідомлення-підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку № 43 від 04.01.2019 року на суму 178 059,53 грн, акт приймання-передачі № ВЧ000017116 від 23.12.2018 року, розшифровка видаткової накладної № 17116 від 23.12.2018 року.
Відповідно до п. 6.1. Договору розрахунки за фактично поставлені товари проводяться замовником безготівковим розрахунком протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженою особою представника постачальника.
До рахунків-фактур постачальник надає замовнику акт приймання-передачі, видаткову накладну постачальника та повідомлення-підтвердження, яке заповняється представником замовника (п. 6.2. Договору).
У підп. 8.1.1. п. 8.1. Договору відповідач взяв на себе зобов'язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені продукти харчування згідно каталогу.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2018 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 12.1. Договору).
Як вказує позивач, а матеріалами справи не містять доказів зворотного, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 178 059,53 грн.
Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості у розмірі 178 059,53 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений мім сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт поставки позивачем обумовленого сторонами товару на загальну суму 178 059,53 грн та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи представників замовника та відтиском печатки відповідача у видатковій накладній № 17116 від 23.12.2018 року, розшифровці видаткової накладної № 17116 від 23.12.2018 року.
Приймання відповідачем матеріальних цінностей за укладеним з позивачем договором також підтверджується повідомленням-підтвердженням отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей, закуплених Міністерством оборони України в централізованому порядку № 43 від 04.01.2019 року на суму 178 059,53 грн, актом приймання-передачі № ВЧ000017116 від 23.12.2018 року.
Ці обставини не заперечуються відповідачем.
У цьому випадку, суд виходить також з того, що підтвердженням факту здійснення господарської операції з поставки товару є видаткова накладна, яка міститься у матеріалах справи та такий товар беззаперечно прийнято відповідачем.
Аналогічної позиції дотримується й Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018 року у справі № 911/1355/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на положення п. 6.1. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний протягом 30 календарних днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства чи уповноваженою особою представника постачальника.
З урахуванням викладеного, строк виконання грошового зобов'язання відповідача з оплати вартості поставленого позивачем товару на момент розгляду справи в суді настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт наявності заборгованості відповідача за Договором на суму 178 059,53 грн станом на 31.12.2018 року підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актом звіряння взаєморозрахунків від 11.01.2019 року.
При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.
Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язань за договором.
Доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву стосовно виконання сторонами умов договору, зокрема, відповідачем в частині оплати вартості товару на суму 178 059,53 грн суд відхиляє як необґрунтовані, оскільки матеріали справи не містять доказів оплати останнім вартості поставленого за видатковою накладною № 17116 від 23.12.2018 року товару.
Стосовно відсутності підстав для оплати такої заборгованості відповідач посилається на те, що позивачем надано документи на суму 178 059,53 грн на підтвердження поставки товару понад суму договору на 2018 рік.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки позивачем належними засобами доказування доведено суду факт поставки 23.12.2018 року товару на суму 178 059,53 грн в межах визначеної у п. п. 1.6., 5.1. ціни Договору.
Щодо викладеного у п. 6.1. Договору порядку розрахунків, а саме виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості товару за умови надходження бюджетних коштів на рахунки Міністерства за даним кодом видатків, суд відзначає наступне.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Законодавством не установлено залежності оплати товару від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.03.2018 року у справі №904/6252/17.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” та в рішенні від 30.11.2004 у справі “Бакалов проти України” зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що відсутність бюджетного фінансування ніяким чином не нівелює обов'язку замовника виконати свої грошові зобов'язання перед постачальнкиом за відповідним договором поставки.
За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не спростовано.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість вимог позивача, відтак виходячи з предмету та підстав позову до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 178 059,53 грн.
Судовий збір у розмірі 2 670,89 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код 00034022, місцезнаходження: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Військторг" (ідентифікаційний код 39896098, місцезнаходження: 49038, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Князя Ярослава Мудруго, буд.68) 178 059,53 грн (сто сімдесят вісім тисяч п'ятдесят дев'ять гривень 53 коп.) суми основного боргу та 2 670,89 грн (дві тисячі шістсот сімдесят гривень 89 коп.) судового збору.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 27.03.2019 року
Суддя С.М. Морозов