26 березня 2019 року
м. Київ
справа № 752/5293/18
провадження № 22-ц/824/1359/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участі секретаря судового засідання - Нечваль А.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт текстиль груп»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року у складі судді Чередніченко Н.П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт текстиль груп» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення остаточного розрахунку при звільненні, середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, -
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив змінити формулювання причин звільнення, стягнути з відповідача на його користь остаточний розрахунок при звільненні у розмірі 1 908,78 грн., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 39 893,92 грн. та середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку у розмірі 58 218,40 грн.
В обґрунтування вимог зазначав, що 25 квітня 2017 року позивач був прийнятий на посаду швачки в ТОВ «Комфорт текстиль груп» на підставі наказу №10-к від 24 квітня 2017 року, про що був зроблений відповідний запис у трудовій книжці серії НОМЕР_1. При прийнятті на роботу відповідач повідомив позивача про те, що розмір його заробітної плати буде становити 6 000,00 грн. на місяць, однак, у виданій йому довідці №04/25-2 від 25 квітня 2017 року було вказано, що розмір його заробітної плати становить 3 200,00 грн. Наприкінці квітня 2017 року позивач не отримав заробітну плату та звернувся до директора товариства щодо її виплати, однак йому було повідомлено про необхідність звільнення за власним бажанням. Так, 11 травня 2017 року позивач написав заяву про звільнення за власним бажанням. У трудову книжку НОМЕР_2 у присутності позивача було зроблено запис про звільнення за власним бажанням та було запропоновано розписатись в журналі видачі трудових книжок про її отримання. Однак, запитавши про виплату заробітної плати, директор ТОВ «Комфорт текстиль груп» забрала трудову книжку позивача та її не віддала.
Зазначав, що з червня 2017 року по лютий 2018 року він неодноразово звертався до відповідача з вимогою видати трудову книжку та здійснити з ним розрахунок. Таким чином, 15 лютого 2018 року відповідач у відповідь на звернення повідомив, що заробітну плату йому виплатили та повернув трудову книжку серіїНОМЕР_3, з якої вбачається, що позивача було звільнено не за власним бажанням, а у зв'язку з прогулом без поважних причин.
Вказував, що формулювання причини звільнення позивача у трудовій книжці зазначено неправильно, крім того, у день звільнення відповідач не видав жодних документів про звільнення та не провів остаточний розрахунок за період його роботи з 25 квітня 2017 року по 11 травня 2017 року. У зв'язку з вищевикладеним просив змінити формулювання причин його звільнення 11 травня 2017 року з посади швачки ТОВ «Комфорт текстиль груп» із «у зв'язку з прогулом, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України» на «за власним бажанням, ч. 1 ст. 38 КЗпП України»; стягнути з відповідача остаточний розрахунок (заробітну плату) при звільнення у розмірі 1 908,78 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 39 893,92 грн.; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку в розмірі 58 218,40 коп.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням суду, 28 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з допущенням неправильного встановлення обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів по справі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до уваги доводи відповідача та помилково вважав доведеними обставини про втрату позивачем трудової книжки серії НОМЕР_1 та видачу йому дублікату трудової книжки серії НОМЕР_2.
Уважає, що видана відповідачем трудова книжка серії НОМЕР_2 є недійсною, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про видачу оригіналу трудової книжки чи її дублікату, крім того, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту звернення позивача із указаними заявами. Висновок суду про те, що відповідач при внесенні запису в трудову книжку серії НОМЕР_2 діяв відповідно до норм чинного законодавства, суперечить п. 5.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та не ґрунтується на допустимих та достовірних доказах. Також зазначає, що висновок суду про правомірність звільнення позивача за прогул не відповідає дійсності та не ґрунтується на достовірних доказах. Крім того, відповідач не довів суду ті обставини, що позивачу було видано трудову книжку у день його звільнення та проведено з ним розрахунок. Таким чином, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Відповідач своїм процесуальним правом на подачу до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористався, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направив.
Позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, свого представника не направив, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості, безпідставності та недоведеності позовних вимог.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 24.04.2017 року позивачем була власноруч написана заява про прийняття на роботу на посаду швачки в ТОВ «Комфорт текстиль груп».
Відповідно до наказу № 10-к від 24.04.2017 року, ОСОБА_1 25.04.2017 року було прийнято на посаду швачки ТОВ «Комфорт текстиль груп» з посадовим окладом згідно штатного розкладу та того ж дня на ім'я позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було оформлено трудову книжку НОМЕР_2 (а.с.7, 48).
Згідно довідки № 04/25-2 від 25.04.2017 року ТОВ «Комфорт текстиль груп», яка була видана позивачу за місцем вимоги, ОСОБА_3 дійсно працював в ТОВ «Комфорт текстиль груп» на посаді швачки з 25.04.2017 року і його щомісячна заробітна плата становила 3 200 грн. (а.с.8).
З 11.05.2017 року ОСОБА_1 було звільнено у зв'язку з прогулами без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, про що свідчить копія наказу про звільнення № 13-к від 11.05.2017 року (а.с.57).
Пунктом четвертим статті 40 КЗпП України встановлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до акту про відсутність на робочому місці від 28.04.2017 року, складеного ТОВ «Комфорт текстиль груп», ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 28.04.2017 року з 08-00 год. до 17-00 год., а також відповідно до акту від 03.05.2017 року позивач відмовився надати письмове пояснення щодо причин відсутності на робочому місці 28.04.2017 року (а.с.52, 53).
Згідно акту про відсутність на робочому місці від 10.05.2017 року, складеного ТОВ «Комфорт текстиль груп», ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 10.05.2017 року з 08-00 год. до 17-00 год. та відповідно до акту від 11.05.2017 року, позивач відмовився надати письмове пояснення про причини відсутності на робочому місці 10.05.2017 року (а.с.54, 55).
Стороною позивача ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час перегляду справи судом апеляційної інстанції не спростовано вищезазначені акти.
З наказу № 13-к/1 директора ТОВ «Комфорт текстиль груп» убачається, що трудову книжку НОМЕР_2 працівника ОСОБА_1 було втрачено та видано ОСОБА_1 дублікат трудової книжки замість втраченої з внесенням відповідних записів про роботу на підприємстві на підставі раніше виданих наказів (а.с.56).
Відповідно до книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ТОВ «Комфорт текстиль груп», 11.05.2017 року ОСОБА_1 отримав дублікат трудової книжки, про що свідчить його особистий підпис (а.с.62).
З акту від 11.05.2017 року встановлено, що ОСОБА_1 відмовився поставити свій підпис про ознайомлення з наказом про звільнення його з роботи та отримати копію цього наказу (а.с.58).
Звертаючись до суду з вимогами про зміну підстав звільнення, позивач зазначав, що 11 травня 2017 року він подав до ТОВ «Комфорт текстиль груп» заяву про звільнення за власним бажанням.
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, в ході розгляду справи стороною позивача не було надано суду доказів наявності заяви позивача про звільнення за власним бажанням, оскільки така заява відсутня і в матеріалах справи, натомість, стороною відповідача надано ряд доказів відсутності позивача на робочому місці та відмови в наданні пояснень щодо причин такої відсутності.
Окрім того, згідно пояснень позивача та його представника ОСОБА_4 ОСОБА_1 звернувся до центру надання вторинної правової допомоги, працівники якого у серпні 2017 року допомогли йому скласти заяву, в якій зазначається, що у червні 2017 року заробітну плату не отримував та у ТОВ «Комфорт текстиль груп» його повідомили, що він має звільнитися за власним бажанням, а також просить відповідача виплатити йому нараховану за період роботи заробітну плату, пояснити у зв'язку з чим його змушують звільнитися з роботи за власним бажанням, видати наказ про призначення на посаду та у разі звільнення - наказ про звільнення.
Разом з тим, позивач зазначив, що знав про своє звільнення ще 11 травня 2017 року та з цього часу на роботу не виходив.
Копія вищевказаної заяви міститься у матеріалах справи, проте вона у ТОВ «Комфорт текстиль груп» не зареєстрована, докази отримання цієї заяви відповідачем у справі відсутні, а тому дана заява правомірно не бралася до уваги судом першої інстанції, оскільки не є належним та допустимим доказом по справі у розумінні статей 76 - 80 ЦПК України.
Згідно із п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
Таким чином, з урахуванням того, що в матеріалах справи не міститься доказів відсутності позивача на робочому місці з поважних причин, натомість стороною відповідача надано акти від 28.04.2017 та 10.05.2017 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, а також акти від 03.05.2017 та 11.05.2017 про відмову позивача надати письмові пояснення з приводу його відсутності, а запис у трудовій книжці зроблено на підставі наказу про звільнення, який є чинним та позивачем в установленому законом порядку не оскаржено, колегія уважає , що місцевим судом дійдено обґрунтованого висновку про правомірність звільнення позивача саме на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та про недоведеність вимог позивача щодо наявності правових підстав для зміни формулювання причин його звільнення.
Оскільки судом установлено правомірність звільнення позивача на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з прогулами без поважних причин та відсутність підстав для зміни формулювання причини звільнення, тому правильним є висновок суду першої інстанції, щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 39 893,92 грн., оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог закону.
Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення остаточного розрахунку, який нарахований позивачу при звільненні, виходячи з наступного.
Зі змісту бухгалтерської довідки ТОВ «Комфорт текстиль груп» убачається та встановлено місцевим судом, що нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за 4 робочі дні в квітні 2017 року становила 842,11 грн., за 6 робочих днів в травні 2017 року -
960 грн. та компенсація за невикористану відпустку у розмірі 106,67 грн. Податки із вказаних сум сплачені в повному обсязі і виписані видаткові ордери № 16 від 11.05.2017 року на суму 677,90 грн. та № 17 від 11.05.2017 року в сумі 858,67 грн. (а.с.65).
На підтвердження нарахування позивачу передбачених законом виплат у зв'язку із звільненням стороною відповідача надано копії видаткових ордерів від 11 травня 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 нараховано 677,90 грн. та 858,67 грн. з урахуванням сплати податків.
Згідно акту від 11.05.2017 року ОСОБА_1 11.05.2017 року в день звільнення відмовився від отримання розрахунку при звільненні, а саме, грошових коштів за квітень 2017 року в сумі 677,90 грн. та за травень 2017 року в сумі 858,67 грн., що загалом становило 1 536,57 грн. (а.с.59).
Окрім того, представник позивача у судовому засіданні зазначила, що згідно відповіді Державної фіскальної служби на її адвокатський запит, вищезазначені суми відображені як виплачені позивачеві.
Частиною першою статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
З огляду на те, що ТОВ «Комфорт текстиль груп» нараховано позивачу заробітну плату за фактично відпрацьовані дні та компенсацію за невикористану відпустку, на підтвердження чого видано касові ордери, з урахуванням відмови позивача від отримання цих сум у зв'язку з його незгодою з розміром заробітної плати, колегія уважає, що, відповідачем вчинено всіх можливих дій для виплати ОСОБА_1 нарахованих при звільненні коштів, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність порушення прав позивача з боку відповідача.
Щодо вимог позовної заяви про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, то, враховуючи необґрунтованість вимог про стягнення остаточного розрахунку, такі вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення ТОВ «Комфорт текстиль груп» порядку ведення трудових книжок не заслуговують на увагу суду, оскільки за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок роботодавець несе відповідальність згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, положеннями якої встановлено, що такі порушення кваліфікуються як порушення вимог законодавства про працю, що тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 грн. до 1 700 грн.).
Отже, вирішуючи спір між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
Обставин, які б свідчили про наявність підстав для сумніву у правильності висновків суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2018 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 26 березня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай