ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
26 березня 2019 року № 826/18969/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Амельохіна В.В., суддів: Качура І.А., Келеберди В.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомГромадянина Афганістану ОСОБА_3
до третя особа проДержавної міграційної служби України Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Афганістану ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - відповідач), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення від 13.10.2016р. №526-16 про втрату статусу біженця.
Ухвалою суду від 13.12.2016р. (суддя Келеберда В.І.) відкрито провадження у справі та призначено справу до попереднього судового розгляду.
Ухвалою суду від 13.11.2017р., на підставі розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2017р. №7449 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», справу №826/18969/16 прийнято до провадження судді Амельохіна В.В.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийняття рішення про втрату статусу біженця.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Рішенням Державної міграційної служби України від 13.10.2016р. №526-16 «Про втрату статусу біженця» статус біженця громадянина Афганістану ОСОБА_3 втрачено у зв'язку з тим, що він добровільно повернувся до країни, за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознакою політичних переконань.
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
При вирішенні даної справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Згідно з частиною восьмою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" уповноважені посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за наявності підстав, зазначених у частинах першій, п'ятій та шостій цієї статті, вносять до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, подання про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за власною ініціативою.
Відповідно до частини дев'ятої та десятої статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у поданні про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають бути викладені обставини та долучені документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця чи додаткового захисту або для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за поданням уповноважених посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання подання та його особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Частиною чотирнадцятою статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що на основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, а також про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надсилає особі, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця чи додаткового захисту або скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або видає їй письмове повідомлення із зазначенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон вилучаються або визнаються недійсними (ч. 16 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").
Як вбачається з матеріалів справи, громадянину Афганістана ОСОБА_3 видано посвідчення біженця, термін дії якого на підставі його заяви від 12.09.2016р. було продовжено до 12.12.2016р.
Відповідно до Протоколу Співбесіди від 20.07.2016р. у справі №171-0/97 Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, громадянин Афганістана ОСОБА_3 повідомив, що в 2011 році в місті Києві в Посольстві Ісламської Республіки Афганістан в Україні одружився з ОСОБА_2 на підставі Сертифікату про одруження НОМЕР_1 від 28.09.2011р.
На запитання: Де Ви отримали Сертифікат про одруження НОМЕР_1 від 28.09.2011р.?, позивач повідомив, що в Афганістані. Позивач сам туди не їздив, але йому допомогли за гроші його зробити. Свідки та дружина були в Афганістані. Вони самі ходили та отримали посвідчення. Позивачу його привезли вже в Україну.
Оскаржуване рішення від 13.10.2016р. №526-16 прийнято з урахуванням Подання про втрату статусу біженця від 05.08.2016р. Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.
Як вбачається з вказаного вище Подання, в заяві-анкеті в графі «Сімейний стан» внесено інформацію про те, що позивач одружений. Відповідно і посвідчення біженця оформлювалось із внесенням відповідної інформації про сімейний стан фігуранта. Однак у матеріалах його особової справи відсутня будь-яка інформація про зміну сімейного стану та документи, щодо підтвердження укладення шлюбу.
Анкета особи для оформлення надання статусу біженця від 31.07.1997 року (ст. 5 о/с) також містить відомості про сімейний стан особи - де зазначено, що фігурант не одружений. Додатково проаналізувавши матеріали особової справи дружини фігуранта - гр. Афганістану ОСОБА_2, зокрема, анкету особи, яка звернулася із заявою про надання статусу біженця від 07.07.2011 року, встановлено, що дата в'їзду в Україну вказана - 01.07.2011 p., сімейний стан - заміжня, дані чоловіка - ОСОБА_3.
Під час проведення співбесіди від 20.07.2016 стало відомо, що гр. Афганістану ОСОБА_3) познайомився зі своєю дружиною в 2011 році через соціальну мережу інтернет (facebook), дружину звати ОСОБА_2. Одружились заявники 28.09.2011 року в Афганістані це підтверджується наданою копією документа про одруження № 2062 від 28.09.2011 року. Але гр. Афганістану ОСОБА_3) стверджує, що він не їздив до Афганістану щоб одружитись, йому привезли, за грошову винагороду, документи про одруження в Україну. В Афганістані були присутні лише свідки та дружина. Проаналізувавши матеріали особової справи дружини заявника вбачається, що остання отримала статус біженця відповідно до статті 4 «сприяння збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист» Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як така, що є членом сім'ї визнаного біженця. В протоколі співбесіди заявниці від 13.07.2011 року вбачається, що на момент отримання нею статусу біженця в Україні, в кінці 2010 року, за домовленістю її з чоловіком батьків їх одружили за законами Шаріату в Пакистані. Але гр. Афганістану ОСОБА_3) про ці факти нічого не згадує і тим самим піддає сумніву надану ним інформацію.
З наданих копій документів вбачається, що Посольство Ісламської Республіки Афганістан в Україні видало довідку про одруження, в якій зазначається, що заявники одружились 05.09.2011 року на підставі сертифікату № 20602 від 28.09.2011 року.
Під час співбесіди 20.07.2016 ОСОБА_3) стверджує, що сертифікат про шлюб від 28.09.2011 оформлено в компетентному державному органі Афганістану і придбано за грошову винагороду, а отримано цей сертифікат свідками та нареченою, які на той час перебували на території Афганістану, за відсутності ОСОБА_3).
Однак, згідно із інформацією, отриманою з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан). ОСОБА_3) на дату укладення шлюбу (05.09.2011), вказану у довідці Посольства Афганістану в Україні від 06.08.2012, перебував за межами території України (виїхав 23.08.2011, повернувся 07.10.2011).
При цьому, його дружина ОСОБА_2 (о/с № 11.25.0089-01) під час співбесіди 21.09.2016 повідомила, що уклала шлюб з ОСОБА_3) на території Афганістану, і у 2012 році разом з ним одним рейсом вперше прибула в Україну. Прибуття в Україну заявниці та її чоловіка 19.04.2012 підтверджується інформацією, отриманою з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) та відтиском штампу у проїзних документах біженця для виїзду за кордон.
Згідно з Положенням про припинення статусу біженця (Керівництво з його застосування, УВКБ ООН, Женева, квітень 1999), яке тлумачить положення підпунктів 1-5 пункту С статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, добровільність повернення до країни громадянської належності кваліфікується як повернення і поселення (повторне проживання), а довготривалість перебування є показником поселення.
З огляду на викладене, є обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_3 (ОСОБА_3) у 2011, 2012 роках виїжджав до країни громадянської належності, безпечно перебував на території. Афганістану (готувався до одруження, приймав участь у заходах з укладення шлюбу тощо), що свідчить про те, що особа фактично повернулася до країни громадянської належності, незважаючи на небезпеку побоювання переслідування, про яку він повідомляв при зверненні за захистом.
Позивач під час судового розгляду адміністративної справи не спростував доводи Державної міграційної служби України.
Крім того, як вбачається з матеріалів особової справи позивача, наказом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві від 14.12.2016р. №642 «Про вилучення та визнання недійсним посвідчення біженця та проїзного документа біженця для виїзду за кордон гр. Афганістану ОСОБА_3» вилучено у позивача посвідчення біженця серії ПБ 002995 та проїзний документ біженця для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 та визнано їх недійсними, у зв'язку з втратою статусу біженця.
Таким чином, суд приходить до переконання, що оскаржуване рішення від 13.10.2016р. №526-16 про втрату статусу біженця громадянином Афганістану ОСОБА_3 прийнято відповідачем на підставі статті 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову громадянину Афганістана ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Головуючий суддя В.В. Амельохін
Судді: І.А. Качур
В.І. Келеберда