17 січня 2019 року 320/6573/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Броварського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, що полягає у відмові нарахувати ОСОБА_1 разом із додатковою пенсією підвищення до пенсії в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як інваліду війни 2 групи з 20 липня 2018 року;
- зобов'язати Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити ОСОБА_1 разом із додатковою пенсією підвищення до пенсії в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як інваліду війни 2 групи з 20 липня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем протиправно відмовлено йому в призначенні разом із додатковою пенсією підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи із посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112, згідно якого особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, підвищення проводиться за їх вибором за однією із підстав.
Зазначив, що до спірних правовідносин пенсійний орган мав застосувати положення статті 60 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII, а саме: "Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватися й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України".
У зв'язку з зазначеним, позивач вважає, що йому разом із додатковою пенсією має бути призначено підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи у відповідності до абз. 6 п. 27 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Також доводячи неправомірність відмови відповідача в призначенні підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України підпунктів 2-7, 12 та 14 пункту 4 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, втратили чинність, деяких законодавчих актів України".
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у відповідності до чинного законодавства, у разі одночасної наявності у особи права на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, таке підвищення провадиться за її вибором за однією з підстав. А тому, враховуючи ту обставину, що позивачем було обрано додаткову пенсію як інваліду 2 групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмір якої визначений відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", підстави для встановлення підвищення до пенсії як інваліду війни 2 групи відсутні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Відтак, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
Крім того, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
На час звернення до суду позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Броварському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, отримує пенсію по другій групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призначену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
20 липня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 просив провести йому нарахування та щомісячно виплачувати підвищення до пенсії в розмірі 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність як інваліду війни 2-ї групи з 20 липня 2018 року.
Листом від 03.08.2018 №610/Д-01 Броварське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області повідомило позивача, що з 13.04.2011 він перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію по інвалідності, розмір якої визначений відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Одночасно позивача повідомлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення" передбачено, що особам які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав, а отже для встановлення підвищення інваліда війни 2 групи замість додаткової пенсії інваліду 2 групи внаслідок ЧАЕС необхідно звернутись до управління та подати відповідну заяву встановленого зразка.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення йому разом із додатковою пенсією підвищення до пенсії як інваліду війни другої групи, а розмір своєї пенсії такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно статті 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ встановлено, що цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Статтею 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, особам, віднесеним до категорії 2, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Як встановлюється із копії пенсійної справи, позивачу виплачується пенсія у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Проте, позивач вважає, що разом із додатковою пенсією за шкоду, заподіяну здоров'ю, йому повинно виплачуватись підвищення як інваліду 2-ї групи на підставі частини 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (особам з інвалідністю внаслідок війни або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).
Водночас, відповідач повідомив позивача про те, що для встановлення підвищення інваліда війни 2 групи замість додаткової пенсії інваліду 2 групи внаслідок ЧАЕС йому необхідно звернутись до управління та подати відповідну заяву встановленого зразка.
В розрізі зазначених дій відповідача, суд зазначає таке.
01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII, пунктом 63 якого, зокрема розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Цим же пунктом вищевказаного Закону встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, Верховною Радою України визначено Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тому, надаючи позивачу відповідь про те, що для встановлення підвищення інваліда війни 2 групи замість додаткової пенсії інваліду 2 групи внаслідок ЧАЕС йому необхідно звернутись до управління та подати відповідну заяву встановленого зразка, відповідач керувався вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №112), якою Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова № 1210) доповнено пунктом 15-1 такого змісту:
"Особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" і "Про соціальний захист дітей війни", таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав".
Зміст наведених норм права свідчить, що якщо особа має право на отримання одночасно кількох видів додаткових пенсійних виплат, виплачуватись їй може лише один вид за її вибором, що і було зроблено відповідачем.
Висновку про правомірність дій відповідача за аналогічних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2018 у справі №363/4399/16.
Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018, як на підставу, що унеможливлює звуження його прав на отримання соціальних гарантій суд зазначає таке.
Так, вказаним рішенням крім іншого визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII та установлено, що застосуванню підлягає стаття 53 та стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме: "Стаття 53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, та щомісячна компенсація сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу"; "Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України".
Проте, суд зазначає, що у вказаному рішенні Конституційним Судом України було зазначено, що "…Рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей. Обмеження чи скасування пільг для осіб, на яких поширюється дія Закону №796, без відповідної рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо забезпечення соціального захисту цієї категорії осіб. У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або запроваджені рівноцінні чи більш сприятливі умови соціального захисту…".
Відтак, Конституційним Судом України вказано умови за яких пільги встановлені Законом України від 28 лютого 1991 року №796-XII можуть бути змінені, а саме за умови запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту для осіб вказаних у Законі України від 28 лютого 1991 року №796-XII.
Крім того, суд зазначає, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Судом також враховується і правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014, в якому суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Також у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.
Конституційним Судом України вирішено питання про те, чи має право держава змінювати порядок і розміри існуючих соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та чи є обов'язковими для застосування судами України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту громадян, видані на виконання вимог Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зроблено висновок про те, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що надаючи позивачу відповідь про те, що для встановлення підвищення інваліда війни 2 групи замість додаткової пенсії інваліду 2 групи внаслідок ЧАЕС йому необхідно звернутись до управління та подати відповідну заяву встановленого зразка, відповідач діяв правомірно та у відповідності до пункту 15-1 Постанови №1210.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження позиції щодо наявності в діях відповідача протиправності щодо відмови в призначенні йому разом із додатковою пенсією підвищення як інваліду другої групи.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним судових витрат суду не надано, судові витрати у цій частині стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Балаклицький А. І.