Дата документу 19.03.2019 Справа № 554/1994/19
Провадження №1-кс/554/3800/2019
іменем України
19 березня 2019 року м.Полтава
Слідчий суддя Октябрського районного суду м.Полтави ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_3 на постанову слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 від 05.03.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019220000000112 від 12.02.2019 року,
12.03.2019 року до суду надійшла скарга ОСОБА_3 в порядку ст.303 КПК України від 07.03.2019 року на рішення слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, у якій просить скасувати рішення слідчого від 05.03.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019220000000112 від 12.02.2019 року.
В обґрунтування скарги ОСОБА_3 посилається на те, що 01.03.2019 року вона звернулась із заявою до слідчого, у якій просила залучити її в якості потерпілої у кримінальному провадженні №42019220000000112 від 12.02.2019 року, яке здійснюється відносно слідчого СВ СУ прокуратури Харківської області ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України. У вказаній заяві зазначила, що 21.12.2018 року ОСОБА_3 звернулась із заявою про злочин, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 , на її думку, під час проведення кримінального провадження №42017220000000467 від 25.05.2017 року приховав злочинну діяльність працівників правоохоронних органів, оскільки ним не вчинено жодних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення істини у кримінальному провадженні, не дослідив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та протиправними діями ОСОБА_5 їй завдано моральної шкоди, зокрема, нанесено тяжку психологічну травму, спричинено душевних страждань. Крім того, вказаним слідчим виносились постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення у діях службових осіб, які неодноразово скасовувались слідчими суддями. Вважає, що слідчий ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві, не надаючи ОСОБА_3 статусу потерпілої, обмежує її у реалізації законних прав та правової можливості заявляти у вказаному кримінальному провадженні клопотання відповідно до ст.ст.33, 56, 220 КПК України. Зазначає, що метою звернення є реабілітація її сина ОСОБА_6 , а також захист честі і гідності родини ОСОБА_7 , доведення справи до суду, оскільки, на її переконання, син не робив непристойних речей. ОСОБА_3 стверджує, що саме вона є потерпілою у вказаному кримінальному провадженні, оскільки по відношенню до її сина були вчинені злочинні дії групою осіб, яких затримали, а потім відпустили з фіксацією у їх діях відсутності складу злочинів та події. На підставі викладеного, а також враховуючи доводи, викладені у скарзі, просить скаргу задовольнити.
Під час розгляду ОСОБА_3 надала до суду уточнену скаргу, у якій зазначила, що своє рішення про відмову у визнанні її потерпілою слідчий ОСОБА_4 оформила постановою від 05.03.2019 року, а заявник звернулась до суду 07.03.2019 року, щоб не пропустити строк на оскарження, а тому просить скасувати вказану постанову слідчого (а.с.16).
У судовому засіданні ОСОБА_3 скаргу підтримала в повному обсязі з урахуванням наданих уточнень та просила задовольнити з підстав, викладених у скарзі, та скасувати постанову слідчого від 05.03.2019 року про відмову у визнанні потерпілим.
Від представника Територіального управління, розташованого у м.Полтаві, на адресу суду надійшла заява про розгляд без участі, у якій заперечував проти вимог скарги та просив відмовити у задоволенні скарги, оскільки у своєму клопотанні ОСОБА_3 не вказує, за яких конкретних обставин завдано кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди та її розмір, крім того, проведеним досудовим розслідуванням на даний час не встановлено фактів завдання шкоди, у зв'язку з чим ОСОБА_8 не може бути визнаною потерпілою у кримінальному провадженні (а.с.22-23).
Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Заслухавши пояснення ОСОБА_3 , дослідивши матеріали скарги та надані докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає відмовити у задоволенні вимог скарги з таких підстав.
Статтею 55 Конституції України кожному громадянину гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб.
Положеннями ст.2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 Кримінального процесуального кодексу України, ст.ст.303-308 цього Кодексу
Так, частиною першою статті 303 КПК України визначено перелік рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого про відмову у визнанні потерпілим особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.
Згідно з ст.40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов'язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.
Судом установлено, що у провадженні слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, знаходиться кримінальне провадження №42019220000000112, внесене до ЄРДР 12.02.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.396 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні 01.03.2019 року ОСОБА_3 звернулась до слідчого із заявою про визнання її потерпілою.
Із вказаної заяви та матеріалів скарги вбачається, що 21.12.2018 року ОСОБА_3 зверталась із заявою про вчинення кримінальних правопорушень за ознаками ч.1 ст.396 КК України під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000467 від 25.05.2017 року відносно службових осіб Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2,3 ст.365, ч.1,2 ст.366, ч.1,2 ст.367 КК України. Вказані відомості були внесені до ЄРДР лише 12.02.2019 року на підставі ухвали слідчого судді від 14.01.2019 року. Крім того, ОСОБА_3 вказувала, що фактично було приховано злочинну діяльність працівників правоохоронних органів, оскільки слідчим ОСОБА_5 не було проведено жодних слідчих дій, спрямованих на встановлення істини у кримінальному провадженні, зокрема, не надано правову оцінку щодо винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 08.05.2009 року за відсутністю складу злочину, вчиненого відносно її сина ОСОБА_6 та щодо отримання ним тілесних ушкоджень. Вказувала, що до цього часу триває досудове слідство у кримінальній справі №25090112 від 17.11.09 р. відносно її сина (внесено до ЄРДР 13.12.2012 року за №12012220500000466 за ч.2 ст.296, ч.2 ст.384, ч.2 ст.153 КК України) та вказану справу не направлено на розгляд суду. Крім того, 10.01.2018 року слідчим суддею Червонозаводського районного суду м.Харкова було винесено ухвалу по справі №646/8036/17, згідно якої скасовано постанову слідчого ОСОБА_5 від 10.11.2017 року про закриття кримінального провадження, оскільки слідчим не вчинено слідчих (розшукових) дій щодо перевірки заяви про вчинення кримінального правопорушення. Крім того, 25.01.2019 року процесуальним керівником ОСОБА_3 надано відповідь про те, що постановою прокурора від 28.12.2018 року підслідність у кримінальному провадженні №42017220000000467 визначено за ТУ ДБР, розташованого у м.Полтаві (а.с.3-5, 6, 7).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_4 від 05.03.2019 року ОСОБА_3 відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42019220000000112 від 12.02.2019 року з підстав відсутності зазначення у заяві шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (а.с.17-18).
Як вбачається з постанови від 05.03.2019 року, на час розгляду клопотання ОСОБА_3 про визнання її потерпілою заявник не вказує, за яких конкретних обставин завдано кримінальним правопорушенням моральної, фізичної або майнової шкоди та її розмір та проведеним досудовим розслідуванням на даний час не встановлено фактів завдання шкоди останній (а.с.18).
Аналізуючи на предмет законності зазначену постанову, слідчий суддя приходить до таких висновків.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Склад злочину, передбачений ч.1 ст.396 КК України, є формальним та злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Відповідно до ч.1 ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.
Частиною 5 статті 55 КПК України встановлено, що за наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій цієї статті, слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді.
Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їх правових позицій, прав і свобод, законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.
Отже, законодавцем чітко визначено статус потерпілого у кримінальному провадженні та визначено момент виникнення прав та обов'язків потерпілого, при цьому заявником ОСОБА_3 не доведено, що на момент звернення із заявою про визнання потерпілою їй завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, як передбачено ч.1 ст.55 КПК України, разом із тим, ОСОБА_3 не надано до суду жодного доказу її душевних страждань, переживань або фізичних страждань, завданої моральної шкоди тощо.
При дослідженні оскаржуваної постанови слідчим суддею встановлено, що вона винесена з урахуванням принципу законності кримінального провадження, встановленого ч.2. ст.9 КПК України, що передбачає повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження.
Враховуючи наведене та відомості, які вказані в заяві ОСОБА_3 про залучення її до кримінального провадження як потерпілої, остання на даний час в силу положень ст.55 КПК України не є потерпілою у кримінальному провадженні №42019220000000112.
Окрім цього, у вказаній заяві від 01.03.2019 року, зважаючи на відомості про кримінальне правопорушення, які внесені до ЄРДР, формальний склад злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, не наведено достатніх обґрунтувань щодо заподіяння шкоди вчиненим кримінальним правопорушенням, що є обов'язковою передумовою для визнання особи потерпілою, а відтак слідчий суддя, не знаходить підстав для скасування оскаржуваної постанови. Твердження про те, що ОСОБА_5 вчинив злочин передбачений ч.1 ст. 396 КК України носять характер припущення з боку ОСОБА_3 та на даний час не підтверджені об'єктивними доказами по справі.
Між тим, як встановлено у судовому засіданні, ОСОБА_3 як потерпіла у кримінальному провадженні №42017220000000467 не обмежена у можливості реалізації передбачених кримінальним процесуальним законом прав та гарантій щодо захисту особи, охорони її прав, свобод та законних інтересів, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального провадження.
За викладених обставин, в силу принципу змагальності сторін, ОСОБА_3 не надано належних та допустимих доказів та в судовому засіданні не встановлено таких, які б давали підстави слідчому судді дійти до висновку про законність та обґрунтованість вимог скарги, а тому слідчий суддя, розглянувши скаргу в межах питань, які були винесені на розгляд сторонами кримінального провадження, та перевіривши надані в обґрунтування цих питань докази, з урахуванням вищенаведеного дійшов до висновку, про відсутність підстав для задоволення вимог скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 9, 55, 303-307, 309 КПК України, суд
Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, ОСОБА_4 від 05.03.2019 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні №42019220000000112 від 12.02.2019 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1