справа №373/572/18
провадження № 22-ц/824/1051/2019
21 березня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Кирилюк Г.М.,
суддів: Рейнарт І.М., Семенюк Т.А.
при секретарі Дуці В.В.
сторони:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Литвиненко Олени Леонідівни на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2018 року у складі судді Реви О.І.,
встановив:
26.03.2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (зараз - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 30.08.2013 в сумі 48 613,58 грн та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 30.08.2013 ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у вказаній заяві.
Свої зобов'язання за кредитним договором від 30.08.2013 позивач виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, але відповідач своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками та іншими витратами відповідно до умов договору не повернула, зобов'язання за договором не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 18.03.2018 становить 48613 грн 58 коп., що складається: з суми кредиту - 483,03 грн., відсотків за користування кредитом - 40 664,56 грн., заборгованості за пенею та комісією - 4674,87 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 2291,12 грн.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
На вказане рішення суду представник АТ КБ "Приватбанк" - Литвиненко О.Л. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що 30.08.2013 р. відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк", згідно якої отримала кредитну картку "Універсальна". Остання підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті, складає між сторонами договір про надання банківських послуг.
Розрахунок заборгованості та виписка про рух коштів на рахунку відповідача є належними та допустимими доказами.
Доказів, що відповідач не була ознайомлена з Умовами та правилами, Тарифами банку або була ознайомлена з іншими Умовами та правилами, суду не надано. Не спростувала відповідач розрахунок заборгованості, наданий банком, не надала контррозрахунок.
У судовому засіданні представник АТ КБ "Приватбанк" - Штронда А. М. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час день та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що матеріалах справи відсутні дані про направлення банком відповідачу вимоги про виконання ним зобов'язань по поверненню кредиту, що свідчить про невиконання банком умов договору ( п. 2.1.1.5.6). За таких обставин факт невиконання боржником умов кредитного договору є недоведеним.
Крім того, позивачем не наведено доказів інформування відповідача про зміну тарифів та інших умов обслуговування рахунків неменше ніж за 7 днів до введення змін, як це передбачено п.1.1. 3.2. 3.
Всупереч п.1.1.3.1.9 договору позивачем не надано доказів надання виконання обов'язку не рідше одного разу на місяць надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції за цими картрахунками.
Позивач, змінивши розмір процентів за кредитним договором, фактично змінив умови кредитного договору в односторонньому порядку без згоди відповідача.
Із наданого суду розрахунку не вбачається за можливе перевірити правильність нарахувань.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Так, частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів, даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бутидосягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦПК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Судом встановлено, що 30.08.2013 року між сторонами укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення та погодилась з його умовами.
Згідно з п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Укладеним договором передбачено, що обов'язок банку по представленню кредитного ліміту, згідно заяви позичальника, виникав з моменту надання платіжною системою операції до списання з відповідного карткового рахунку коштів в рахунок кредитного ліміту (п.2.1.1.3.3 Умов).
При цьому, згідно п.2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Пунктом 2.1.1.5.6 Умов передбачено, що у разі невиконання зобов'язань за Договором, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту та Овердрафту), оплати винагороди Банку.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
Відповідач свої зобов'язання своєчасно сплачувати проценти за користування кредитами та повернути кредит у визначені договорами терміни, а також інші кредитні зобов'язання за договором не виконала.
У силу положень статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання.
За змістом статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша стаття 1048 ЦК України).
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як було встановлено судом, позивач свої зобов'язання за договором виконав, надавши відповідачу кредитні кошти в межах ліміту кредитування.
Однак, всупереч взятим на себе зобов'язань, відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має своє відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором не виконала.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
На підтвердження факту укладення кредитного договору, отримання платіжної картки та користування нею, відповідачем надано виписку по рахунку НОМЕР_2 за період з 20.11.2013 по 18.03.2018.
Відповідно до наданих доказів, розмір фактично отриманого позичальником кредиту становить 483,03 грн.
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування вказаної обставини.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач кредит не повертала, в односторонньому порядку порушила свої зобов'язання.
З урахуванням вказаної обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 483,03 грн.
При визначенні розміру процентів, що підлягають стягненню, суд виходить з таких підстав.
З наданої позивачем довідки встановлено, що термін дії картки становив: 10/17.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на момент закінчення строку дії картки за відповідачем рахується заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 483,03 грн, на які банк здійснював нарахування відсотків та штрафів до моменту звернення до суду з даним позовом.
Положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з вимогами ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така позиція викладена в Постанові ВеликоїПалати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18).
З огляду на викладене, нарахування банком процентів після жовтня 2017 року є безпідставним.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, процентна ставка з 20.12.2013 р. розраховується виходячи з 30,00 % на рік.
При цьому з вказаного розрахунку вбачається, що розмір процентної ставки неодноразово змінювався, зокрема в період часу з 01 вересня 2014 року по 31 березня 2015 року останній становив 34,80 %, а починаючи із 01 квітня 2015 року - 43,20 % річних.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом (частина четверта статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній станом на 01.09.2014, 01.04.2015 року) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
У частині четвертій указаної статті передбачено, що в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Згідно частини першої статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною третьою статті 653 ЦК України в разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури. У разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року № 6-2315цс16, від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16.
З урахуванням змісту наведених норм, умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки за кредитом та процедура підвищення її розміру мають визначатися між сторонами кредитного договору у письмовій формі.
Разом з тим, матеріали справи не містять згоди ОСОБА_1 на збільшення процентної ставки за кредитом з 30,00% до 43,20 % річних, скріпленої її підписом.
Приписами ч.1 ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
З урахуванням встановлених судом обставин щодо закінчення строку дії кредитного договору, та враховуючи невиконане зобов'язання перед банком щодо повернення кредитних коштів, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту у розмірі 483,03 грн та по відсотках за користування кредитом за період з 31.12.2013 р. по 31.10.2017 р., з урахуванням базової процентної ставки 30,00 %, в сумі 588,49 грн, виходячи з такого розрахунку: 483,03 грн х 30,00% х 1401 день: 360:100 = 588,49 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь банку штрафів, пені та комісії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, у відповідності до п.2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг, у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочені зобов'язання, передбачені п.п.2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов та правил, позичальник повинен сплатити банку пеню, яка розраховується як: базова відсоткова ставка по договору / 30 (нараховується за кожен день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.
Разом з тим, умовами договору передбачена і сплата відповідачем штрафу, в разі прострочення виконання зобов'язання, чим в свою чергу і скористалась сторона позивача, звернувшись до суду із вказаним позовом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України.
Згідно приписів статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Отже, застосування окрім штрафу як виду неустойки, визначеного Умовами, ще й пені є необґрунтованим, оскільки їх одночасне стягнення призводить до подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що прямо заборонено Конституцією України та чинним цивільним законодавством.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі № 6-2003цс15.
Таким чином, нарахування банком пені, комісії та штрафу є подвійною цивільно-правовою відповідальністю за одне і те саме порушення.
Пунктом 2.1.1.7.6 Умов врегульовано, що у разі порушенні позичальником строків платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених договором, більш аніж на 30 днів, останній зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих і прострочених відсотків та комісій.
Враховуючи викладене, стягненню підлягає лише штраф у його фіксованій частині та процентній складовій у розмірі 553,58 грн (5% від суми позову 1071,52 грн + 500 грн), який є меншим за сукупний розмір заборгованості по пені та комісії, що забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів сторін, а з іншого дозволить реалізувати забезпечувальну функцію неустойки. Крім того, з розрахунку заборгованості неможливо встановити окремо розмір пені та комісії.
За таких обставин, колегія суддів визначила загальний розмір зобов'язання, що виник у відповідача, у зв'язку із порушенням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № б/н від 30.08.2013 р., що складає 1 625,10 грн., з яких: 483,03 грн. - заборгованість за кредитом, 588,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 53,58 грн. (процентна складова).
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
У відповідності до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 4 405 грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Литвиненко ОлениЛеонідівни задовольнити частково.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 23 липня 2018 року скасувати.
Ухвали нове судове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111, МФО №305299, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором №б/н від 30.08.2013 р. у розмірі 1 625,10 грн., з яких: 483,03 грн. - заборгованість за кредитом, 588,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, штрафи - 500 грн. (фіксована частина) та 53,58 грн. (процентна складова).
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111, МФО №305299, адреса місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 405 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 21 березня 2019 року.
Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. А. Семенюк