06 березня 2019 року м. Київ
Справа № 22-ц/824/783/2019 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Кравченко М.В.
Унікальний №372/1455/18 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, компенсації вартості частки у спільному майні та визнання права власності на частку у спільному майні,
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, компенсації вартості частки у спільному майні та визнання права власності на частку у спільному майні.
Просила припинити право ОСОБА_2 на частку у спільному майні: Ѕ земельної ділянки площею 0,118 га, що розташована в СТ «Підгірний» на території Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області і призначена для ведення садівництва, право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 виданим 27 листопада 1998 року Великодмитровицькою сільською радою Обухівського району Київської області і зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №328; виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості частки у спільному майні в сумі 78 780,00 грн. за рахунок коштів внесених позивачем на депозитний рахунок суду; визнати за ОСОБА_1 право власності на частку у спільному майні: Ѕ земельної ділянки площею 0,118 га, що розташована в СТ «Підгірний» на території Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області і призначена для ведення садівництва, право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 виданим 27 листопада 1998 року Великодмитровицькою сільською радою Обухівського району Київської області і зареєстрованим в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №328.
В обґрунтування позову посилалась на те, що їй на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 червня 2014 року належить на праві власності Ѕ частина земельної ділянки площею 0,118 га, що розташована в СТ «Підгірний» на території Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області, інша Ѕ частина належить відповідачу.
Також позивач є власником садового будинку розташованого на спірній земельній ділянці та тривалий час є членом СТ «Підгірний», сплачує членські взноси, несе витрати по утриманню всієї земельної ділянки та користується нею одноособово.
Позивач неодноразово пропонувала відповідачу вирішити питання щодо земельної ділянки шляхом викупу його частини. На початку 2018 року відповідач погодився продати позивачу його частину земельної ділянки, якщо позивач допоможе здійснити її реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на об'єкти нерухомого майна та їх обтяжень. Однак під час укладення договору купівлі-продажу останній відмовився від продажу.
Спірна земельна ділянка є неподільною, спільне користування та володіння сторонами є неможливими, а тому право власності відповідача підлягає припиненню шляхом компенсації вартості його частини, яка згідно висновку про вартість об'єкта оцінки становить78 780,00 грн.
Посилалась на необхідність застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України в справі №6-2784цс15 від 24 лютого 2016 року щодо застосування положень ч.2 ст.365 ЦК України.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року в задоволенні позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, 23 листопада 2018 року, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просила рішення суду скасувати та задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилалась на те, що цільове призначення земельної ділянки та поведінка відповідача, свідчать про неможливість будь-якого негативного впливу на жодні права відповідача, які в сукупності з продемонстрованою готовністю продажу, дають підстави вважати, що істотна шкода відсутня.
На захист своєї правової позиції відповідачем не було наведено жодного аргументу щодо істотної шкоди його інтересам в разі задоволення позову, що залишилось поза увагою суду першої інстанції.
Посилалась на практику Європейського суду з прав людини (справи «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) щодо втручання у право особи на мирне володіння майном, пропорційність втручання у таке володіння та обставин, які мають значення для «справедливого балансу».
Враховуючи положення ч.2 ст.365 ЦК України та правову позицію Верховного Суду України в справі №6-2784цс15 від 24 лютого 2016 року наголошувала на ефективності обраного нею способу захисту та охорони не тільки своїх прав, але і відповідача як співвласників.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою позивача в даному випадку є можливим та доцільним способом вирішення спору, оскільки з огляду на особливості використання спільна ділянка є неподільною, спільне володіння і користування сторонами є неможливим, і таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники процесу повідомлялись судом належним чином про дату, час, і місце розгляду справи по суті, причини своєї неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, присутніх в судовому засіданні представників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно Інформаційної довідки №120181732 від 10 квітня 2018 року Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, позивачу та відповідачу на праві приватної власності належить кожному Ѕ частина земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2, площа 0,1177, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, адреса: Київська обл.., Обухівський р-н, с. Великі Дмитровичи.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач заявляючи вимогу про припинення права власності відповідача на Ѕ частини спірної земельної ділянки не навела достатніх правових і фактичних підстав існування у неї переважного права на спірне майно та порушення іншою стороною її прав як власника.
В ході розгляду справи позивачем не було доведено факт неподільності спірного майна в натурі, неможливість спільного володіння та користування спірним майном, а також те що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
У п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі №908/1754/17 зроблено висновок, що ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, у пунктах 1-3).
Закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за безпідставністю.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс12.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
У справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що сторони у справі є співвласниками спірної земельної ділянки площею 0,118 га, що розташована в СТ «Підгірний» на території Великодмитровицької сільської ради Обухівського району Київської області і призначена для ведення садівництва у таких частках: ОСОБА_1 - 1/2; ОСОБА_2 - 1/2.
Визначальною умовою для припинення права власності на частку у спільному майні є те, що шкода, заподіяна внаслідок цього не буде істотною. Суд під час розгляду справи повинен встановити чи буде шкода для власника, частка якого припиняється, істотною або не істотною. Якщо шкода не є істотною, то право власності на частку у спільному майні може бути припинене за умови попереднього внесення вартості цієї частки іншим співвласником на депозитний рахунок суду.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо істотності шкоди, яка може бути завдана відповідачу внаслідок припинення його права власності на частку в спірному майні, є обґрунтованими та погоджується з ними.
Доводи апелянта щодо неможливості поділу спірної земельної ділянки між співвласниками виходячи з особливостей її використання та спільного її використання, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин стороною позивача в ході розгляду справи надано не було.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач несе витрати по утриманню земельної ділянкивідповідно до частки у праві власності, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини належними і допустимими доказами не підтверджені.
Твердження апелянта стосовно демонстрації відповідачем існуючої з його боку готовності укласти договір купівлі-продажу належної частки спірної земельної ділянки, свого підтвердження в матеріалах справи не знайшли, а тому колегія суддів їх до уваги не приймає.
В справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року Європейський суд з прав людини зазначав, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Всі інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції в не спростовують. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що пункту першого статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (справа Гарсіа Руїз проти Іспанії).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складений 18 березня 2019 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль