м. Вінниця
21 березня 2019 р. Справа № 120/401/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці про зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці, в якому просить:
визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо не виплати пенсії з липня по серпень 2018 року протиправною та зобов'язати виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року в сумі 5600,70 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у місті Вінниці з 01 липня 2014 року та має статус внутрішньо переміщеної особи та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З 01 липня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1.
У подальшому ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом про отримання інформації що припинення виплати пенсії.
Листом № 362/Ш-1 від 13 листопада 2018 року управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці повідомило, що надійшла інформація про виїзд позивача на територію, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, на підставі чого з 01 липня 2018 року було припинено виплату пенсії. Разом з тим, відповідно до протоколу комісії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 38 від 20 серпня 2018 року було продовжено виплату пенсії, а також нараховано пенсію за липень-серпень 2018 року в сумі 5600,70 грн. Однак станом на момент звернення до суду, заборгованість по виплаті пенсії не виплачена, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Ухвалою від 11 лютого 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення виявлених у ній недоліків.
19 лютого 2019 року позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, якою недоліки останньої були усунені в повному обсязі.
Відповідно до ухвали суду від 21 лютого 2019 року про відкриття провадження розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05 березня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого проти задоволення адміністративного позову заперечує. Окремо зазначає, що відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України окремого порядку здійснення соціальних виплат, які не здійснені за минулий період та обліковується органами Фонду, не дає правових підстав та законного способу дій для реалізації відповідачем своїх повноважень, що виключає можливість проведення виплати пенсії позивачу за липень-серпень 2018 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 14 лютого 2018 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач перебуває на обліку в управлінні ПФУ в місті Вінниці та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2
Позивач звернувся до відповідача із запитом про отримання інформації що припинення виплати пенсії.
Листом № 362/Ш-1 від 13 листопада 2018 року управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці повідомило, що до управління надійшла інформація про виїзд позивача на територію, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, на підставі чого з 01 липня 2018 року було припинено виплату пенсії. Разом з тим, відповідно до протоколу комісії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради обстеження матеріально-побутових умов сім'ї № 38 від 20 серпня 2018 року було продовжено виплату пенсії, а також нараховано пенсію за липень-серпень 2018 року в сумі 5600,70 грн. Однак станом на момент звернення до суду, заборгованість по виплаті пенсії не виплачено, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо не виплати пенсії з липень по серпень 2018 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
У передмові до документа ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни, який визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено: для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким, відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Слід зауважити, що статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цьогорішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). За змістом визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Зокрема, відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Отже, громадянин пенсійного віку та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (ч.1 ст. 4 Закон № 1706-VII).
В свою чергу, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів .
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ст. 47 Закон № 1058-IV).
Положеннями статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування (далі - Порядок №365).
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві Державний ощадний банк України, чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.
Відповідно до пункту 12 Порядку соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сімї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб;
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
При вирішенні даного спору, суд наголошує й на тому, що право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.
Європейська соціальна хартія (переглянута), 1996 року, згода на обов'язковість якої надано Верховною Радою України та яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. За цим Україна має міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у Хартії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IVпередбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У частині першій статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду (див. п. 33 цього рішення). Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Верховний Суд в постанові від 20 грудня 2016 року у справі № 826/12123/16 вказав про те, що стаття 49 Закону № 1058-IV чітко визначає вичерпний перелік підстав для прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України рішення про припинення виплати пенсії, зокрема, передбачено чотири конкретних підстави та п'ята "в інших випадках, передбачених законом". Зміст цього положення чітко вказує, що визначення підстав припинення пенсії перебуває у компетенції парламенту.
Також, Верховний Суд у цій справі зробив висновок про те, що порядок реалізації гарантованого законом права громадянина на пенсійне забезпечення може бути змінено виключно законом, а не підзаконним актом.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Водночас, суд акцентує увагу й на тому, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття Закон України, на відміну від поняття законодавство України, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до Закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У рішенні у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).
Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з липня по серпень 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Відповідна правова позиція викладена в постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа № 805/402/15).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Стосовно вимоги позивача зобов'язати управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року в сумі 5600,70. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 245 КАС України у разі прийняття рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Матеріали справи свідчать, що згідно листа управління Пенсійного фонду Україну в місті Вінниці № 362/Ш-1 від 13 листопада 2018 року сума невиплаченої пенсії позивачу за період з липня по серпень 2018 року складає 5600,70 грн.
З огляду на висновок суду щодо протиправності дій відповідача стосовно припинення виплати пенсії позивачу з липня по серпень 2018 року, суд вважає за необхідне зобов'язати управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року в сумі 5600,70 грн.
Згідно із статтею 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин, враховуючи, що позов підлягає задоволенню судові витрати понесені позивачем у даній справі в загальній сумі 768,40 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці щодо не виплати пенсії ОСОБА_1, з липня по серпень 2018 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України місті Вінниці виплатити пенсію ОСОБА_1 за період з липня по серпень 2018 року в сумі 5600,70 (п'ять тисяч шістсот) гривень 70 копійок.
Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3)
Відповідач: управління Пенсійного фонду України у місті Вінниці (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 37979905)
Копію рішення у повному обсязі сторони можуть одержати: 21.03.2019 року.
Суддя Мультян Марина Бондівна