Іменем України
20 березня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/275/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання відновити виплату пенсії,-
17 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просив суд:
- зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області негайно відновити позивачу виплату пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити мені, ОСОБА_1 суму неотриманої пенсії за вислугу років за період починаючи із вересня 2015 року;
- зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області здійснити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є внутрішньо переміщеною особою, з вересня 2016 року перебуває на обліку відповідача. Як стверджує позивач, пенсійні виплати нею отримувались до вересня 2015 року, після виплату припинено. 26.09.2016 звернулась до відповідача із заявою щодо переводу пенсійної справи з управління Пенсійного фонду України Луганської області у Марківському районі. Позивач зазначає, що відповідачем виплату пенсії не відновлено.
Позивач вважає дії відповідача з не відновлення пенсійних виплат є такою, що порушує її конституційне право на соціальний захист.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином (арк.спр.30).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (арк.спр.31).
14 березня 2019 року від представника відповідача до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) суду за вхідним реєстраційним номером 13827/2019 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив суд залишити без задоволення адміністративний позов.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи вимоги частини 9 статті 205 КАС України, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.
Судом по справі вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2);
- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 20.03.2019 залишення позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог (арк.спр.70).
Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Антрацитівським РВ УМВС України в Луганській області 06.11.2007, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (арк.спр.9-10)
Позивач є пенсіонером за вислугою років, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 06.10.2011 (акр.спр.11).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 26.09.2016 за № 934025664, ОСОБА_1, є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання/перебування позивача: АДРЕСА_1 (арк.спр.12).
На виконання ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2016 Старобільською районної державною адміністрацією було надало інформацію, відповідно до якої рішення про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача не приймалось (арк.спр.28).
Розпорядженням від 28.12.2016 № 4030 було проведено облік справи, призначеної в минулих роках та призначено пенсію саме з 01.10.2015 у розмірі 1229,92 грн. (арк.спр.57).
Відповідно до протоколу № 22 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщених осіб від 08.11.2016, вирішено відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_1 (арк.спр.58-59).
Згідно протоколу № 55 від 22.08.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено призначити ОСОБА_1 соціальні виплати (арк.спр.62-63).
Із змісту атестату від 30.09.2016 вбачається, що позивачу виплачена пенсія по 30.09.2015 (арк.спр.40).
Відповідно до довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 06.03.2019, позивачу нараховується, але не виплачується пенсія саме з жовтня 2015 року (арк.спр.64).
Із змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що позивач не зверталась до управління з заявою щодо поновлення пенсійних виплат, відповідно до чого, нарахування пенсії не проводилось (арк.спр.35-38).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Як вбачається із відзиву на позовну заяву, припинення виплати пенсії відбулось на підставі витягу з Протоколу № 22 від 08.11.2016 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Старобільської РДА.
Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.
За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що призупинення виплати пенсії на підставі витягу з Протоколу № 22 від 08.11.2016 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Старобільської РДА не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії та рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Судом встановлено, що виплату пенсії позивачу було припинено саме з 01.10.2015, що вбачається із змісту довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 06.03.2019 (арк.спр.54).
З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу саме з 01.10.2015 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо не виплати пенсії позивачу саме з 01.10.2015 року, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії, починаючи з 01.10.2015, а також зобов'язанні відповідача поновити позивачу виплату пенсії з 01.10.2015. Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 01.10.2015.
Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.
Щодо вимоги позивача стосовно зобов'язання відповідача здійснити компенсацію втрати частині доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення органом Пенсійного фонду встановлених строків виплати нарахованої пенсії. При цьому компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про передчасність вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем спору на майбутнє, суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Ухвалою суду від 13.02.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (арк.спр.1-2).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов'язання відновити виплату пенсії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року.
Зобов'язати Старобільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, буд. 1 А, код ЄДРПОУ 41246506) відновити виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) призначеної їй пенсії з 01 жовтня 2015 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Старобільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (Луганська обл., Старобільський район, місто Старобільськ, квартал Дружби, буд. 1 А, код ЄДРПОУ 41246506) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова