вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" березня 2019 р. м. Київ Справа № 911/699/18
Розглянувши матеріали справи за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури
до 1) ОСОБА_1 районної державної адміністрації
2) Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство»
прo визнання недійсними розпоряджень та державного акту на право власності на земельну ділянку
Суддя А.Ю.Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
Прокуратури - ОСОБА_2
Відповідача1 - не з'явився
Відповідача2 - не з'явився
Обставини справи:
В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/699/18 за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (надалі - позивач) до ОСОБА_1 районної державної адміністрації (надалі - відповідач1), Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (надалі - відповідач2) прo визнання недійсними розпоряджень та державного акту на право власності на земельну ділянку.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2018 року позов Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 районної державної адміністрації та Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» прo визнання недійсними розпоряджень та державного акту на право власності на земельну ділянку залишено без розгляду.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 року у справі № 911/699/18 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.11.2018 року у справі № 911/699/18 задоволено. Ухвалу Господарського суду Київської області від 27.11.2018 року у справі № 911/699/18 скасовано. Матеріали справи направлено для подальшого розгляду до Господарського суду Київської області.
21.02.2019 року матеріали справи № 911/699/18 повернулись до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 25.02.2019 року з врахуванням ухвали від 05.03.2019 року (про виправлення описки) справу № 911/699/18 прийнято для подальшого розгляду зі стадії розгляду спору по суті, судове засідання призначено на 12.03.2019 року.
В судовому засіданні 12.03.2019 року представник прокуратури позовні вимоги підтримав, представники відповідаів в судове засідання не з'явились, поважність причин неявки не обгрунтували.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 12.03.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, Державне підприємство «Вищедубечанське лісове господарство» є постійним користувачем земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району загальною площею 1446,5 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 24.09.1998 серії П-КВ № 003309 та матеріалів лісовпорядкування (планшети, таксаційні описи, тощо).
ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 14.10.2009 року № 7-25/5936 надано дозвіл ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на проведення інвентаризації земельної ділянки на території Лебедівської сільської ради за межами населеного пункту.
У подальшому Розпорядженням ОСОБА_1 райдержадміністрації від 07.09.2010 року № 2173 створено комісію з проведення інвентаризації зазначених земель лісогосподарського призначення. Пунктом другим указаного розпорядження комісії доручено опрацювати та погодити площі земель державної власності, які можуть бути надані під заліснення в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. За результатами необхідно було внести державній адміністрації, сільській, селищній, міській радам пропозиції щодо передачі таких земель під заліснення та забезпечити оперативне виготовлення державним лісогосподарським підприємствам Держкомлісгоспу необхідної документації із землеустрою.
Також, комісії доручено визначити площі земель державної власності, на яких відбулося природне самозаліснення та внести пропозиції державній адміністрації щодо передачі їх у постійне користування лісогосподарським підприємствам, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу.
Розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 25.05.2012 року № НОМЕР_1 «Вищедубечанське лісове господарство» надано дозвіл на проведення інвентаризації земельних ділянок на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району (за межами населеного пункту) для встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру.
На підставі зазначеного Розпорядження ПП «Експертиза-Центр» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок.
Згідно з пояснюючою запискою до технічної документації вказана вище інвентаризація проводилась у зв'язку з вилученням лісових земель загальною площею 115,7818 га.
Розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 03.07.2012 року № 1385 затверджено вищезазначену технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок, наданих в постійне користування ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради.
У подальшому за результатами інвентаризації, на підставі Розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 23.08.2012 року № 1759 та технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками, ДП «Вищедубечанське лісове господарство» 10.10.2012 року видано нові Державні акти на право постійного користування земельними ділянками на загальну площу лісів 1287,2770 га, у тому числі серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905, який управлінням Держкомзему у ОСОБА_1 районі у встановленому законом порядку зареєстрований.
Прокуратура в позові зазначає, що зазначені розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації прийнято та Державний акт серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га на право постійного користування земельними ділянками видано з порушенням вимог закону, що свідчить про їх незаконність та є підставою для визнання їх недійсними.
В обґрунтування позовних вимог прокуратура зазначає, що відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Статтями 116, 123 Земельного кодексу України передбачено, що набуття прав на землю державної та комунальної власності юридичною особою здійснюється виключно за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Ввідповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Водночас, вивченням вищевказаної технічної документації встановлено, що при фактичному збереженні загальної площі лісових земель, що залишилась після вилучення, значно змінилися конфігурація, межі та площа окремих земель лісогосподарського призначення, проте такі зміни не пов'язані з раніше прийнятими рішеннями органів державної влади про вилучення земель з постійного користування державного підприємства та держлісфонду. Тобто, в одних випадках, землі, які ніколи не відносились до земель лісогосподарського призначення включено до цієї категорії земель, а в інших - землі лісогосподарського призначення, які ніколи не вилучались з державного лісового фонду, виключено з цієї категорії земель.
Зазначені вище висновки підтверджуються графічними матеріалами, наявними в технічній документації, на яких позначені контури лісових ділянок згідно Державного акту 1998 року та тих, що інвентаризуються, та інформацією КДП «Київгеоінформатика» № 01-01/58 від 14.02.2018 року з доданими схемами накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905 на землі ДП «Вищедубечанське лісове господарство» та загальною схемою накладення земельних ділянок з кадастровими номерами 3221884000:33:022:0901 та 3221884000:33-.022:0905 на землі ДП «Вищедубечанське лісове господарство».
Отже, з урахуванням вилучених земель розташування, конфігурація, межі та площа земельної ділянки (з 37,7 га - на 18,5056 га), на яку видано Державний акт серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905, не відповідають межам земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія П-КВ № 003309 від 24.09.1998 року.
Таким чином, в результаті інвентаризації земель ДП «Вищедубечанськ лісове господарство» набуло право постійного користування на земельні ділянки, рішення про надання яких жоден орган державної влади у встановленому ст.ст. 116, 123 Земельного кодексу України порядку не приймав.
Крім того, без передбаченої ст. 149 Земельного кодексу України процедури вилучення земель та прийняття органом виконавчої влади відповідного рішення вказане державне підприємство позбавлено права користування на частину лісових земель.
Зазначені обставини призвели до незаконної зміни цільового призначен земель, що не перебували у користуванні ДП «Вищедубечанське лісо господарство», та безпідставного виведення вказаних земель державної власності з категорії лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісови ділянками» перебувають під особливою охороною від необгрунтованого вилучення для інших потреб.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 122, ч. 5 ст. 149 Земельного коде України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні та передають їх із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті.
З огляду на викладене, прийняття всупереч ст.ст. 20, 122, 149 Земельного кодексу України ОСОБА_1 районною державною адміністрацією оскаржуваних Розпоряджень від 03.07.2012 року № 1385 та від 23.08.2012 року № 1759, видача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.2012 року серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га, не входило до компетенції районної державної адміністрації.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
У зхв'язку з чим, прокуратура в позові просить:
- визнати недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 03.07.2012 року № 1385 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки площею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905;
- визнати недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 23.08.2012 року №1759 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки пдощею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905;
- визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство» від 10.10.2012 року серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905.
Відповідач1 подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечував, посилаючись на законність спірних Розпоряджень та відсутність у прокуратури повноважень власника земель, про захист прав якого подано позов. Також, відповідач1 посилався на пропуск строку позовної давності.
Відповідач2 подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував, зазначив, що Розпорядженням голови адміністрації від 23.08.2012 року № 1759 було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками Державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
Розпорядження голови адміністрації від 03.07.2012 року № 1385 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області прийнято з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 року № 513 «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель», а саме пункт 8 зазначеної постанови визначає, що підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.
Тобто є рішення органу державної влади про надання земельних ділянок у користування. В той же час, відповідач2 зауважив, що прокуратура не є власником спірних земельних ділянок, тому позовні вимоги безпідставно спрямовані на захист права власності на землю. Також, відповідач2 заявляв про сплив строку позовної давності для заявлених в позові вимог.
Як визначено ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент винесення спірних Розпоряджень), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1).
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб (ч. 2).
Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності (крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті) у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті (ч.3).
Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті (ч.4).
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (ч.5).
Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) (ч.6).
Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу (ч.7).
Згідно зі ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент винесення спірних Розпоряджень) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом (ч.1).
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч.2).
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу (ч.3).
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб (ч.4).
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:
а) сільськогосподарського використання;
б) ведення водного господарства;
в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті (ч.5).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (ч.6).
Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті (ч.7).
Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у межах сіл, селищ, міст та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті, а також погоджує вилучення таких земель районними державними адміністраціями на їх території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) (ч.8).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (ч.9).
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч.10).
Згідно зі ст. 150 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент винесення спірних Розпоряджень) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті (ч.1).
Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (ч.2).
Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад (ч.3).
Таким чином, з огляду на ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, розпорядження спірними землями лісогосподарського призначення не належало до повноважень Вишгордської районної державної адміністрації.
При цьому, посилання відповідача1 на правомірність призначення і проведення інвентаризації, не обґрунтовує правомірності та дотримання визначеної законодавством процедури надання земельних ділянок у користування, що пов'язано зі зміною цільового призначення.
Як визначено ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на момент винесення спірних Розпоряджень), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч.1 ст. 20).
Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 2 ст. 20).
Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (ч. 4 ст. 20).
Стаття 21 Земельного кодексу України (в редакції на момент винесення спірних Розпоряджень) передбачає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:
а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;
б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;
в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;
г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Також, ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції на момент винесення спірних Розпоряджень) було передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;
надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).
Таким чином, в порушення наведених норм законодавства, за спірними Розпорядженнями відповідача1 частина земель вибула з лісогосподарських земель, частина земель набула статусу лісогосподарських, тобто відбулась зміна цільового призначення земель без розроблення проектів землеустрою, як того вимагає чинне законодавство.
Зміна цільового призначення земель та надання земельних ділянок у користування, що пов'язано зі зміною цільового призначення та зміною меж земельних ділянок, має відбуватись на підставі проектів землеустрою, а не на підставі технічної документації.
З огляду на викладене, прийняття ОСОБА_1 районною державною адміністрацією оскаржуваних Розпоряджень та видача ДП «Вищедубечанське лісове господарство» Державного акту на право постійного користування земельними ділянками, суперечить ст. ст. 20, 122, 123, 149 Земельного кодексу України, що огляду на ст. 21 Земельного кодексу України також передбачає наявність підстав для визнання недійсними відповідних Розпоряджень та Державного акту, виданого на підставі незаконних Розпоряджень ОСОБА_1 райдержадміністрації.
Таким чином, підлягають визнанню недійсними Розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 03.07.2012 року № 1385 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки площею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905; Розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 23.08.2012 року №1759 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки пдощею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905; Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий Державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство» від 10.10.2012 року серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905.
За статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
В свою чергу, статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Незаконне надання в користування та безпідставне позбавлення речового права на спірні земельні ділянки порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
Зазначене відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред'явлення цього позову.
Позовна заява, як захід прокурорського реагування, направлена на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання відповідачем2 земельних ділянок у постійне користування та безпідставне позбавлення його права користування на частину земель суперечить принципам регулювання земельних відносин в ОСОБА_3, які закріплені ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) та ст. 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в ОСОБА_3 принципів регулювання земельних відносин.
Зважаючи, що в органу, уповноваженого державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, відсутні повноваження щодо звернення до суду з даною категорією позовів, прокуратурою подано позов в інтересах держави, як позивачем.
Щодо заявлених відповідачами обставин щодо пропуску прокуратурою строку давності для звернення з даним позовом, слід враховувати, що з врахуванням приписів ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України правила позовної давності, передбачені цим Кодексом, не застосовуються (якщо інше не встановлено законом) до правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням державними органами щодо підприємств, установ, організацій та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності встановленої законодавством відповідальності за вчинення протиправних дій, у тому числі за порушення правил здійснення підприємницької діяльності.
Таким чином, враховуючи, що з огляду на викладені у позові обставини прокурор виступає не як сторона у спірних земельних правовідносинах (в тому числі представляючи інтереси держави) і не на рівних засадах з іншими учасниками, натомість позов поданий у зв'язку з необхідністю відновлення законності в тому числі через протиправні дії посадових осіб відповідних державних органів, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 1 Цивільного кодексу України правила позовної давності, передбачені ним Кодексом, не застосовуються.
Крім того, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому початок перебігу позовної давності для звернення до суду пов'язується як з об'єктивним моментом - наявністю порушення прав особи, так і з суб'єктивним, коли особа, яка звертається до суду, дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Аналогічна правова позиція щодо застосування строків позовної давності викладена в постановах від 02.09.08 (справа № 3-3376к08) і 20.08.13 (справа № 3-18гс13), від 27.05.14 у справі № 3-23гс14 та ухвалі Верховного Суду України від 25.04.12 (справа № 6-15350вов10).
Крім того, відповідачем1 не надано доказів, що в 2013 році на перевірку до прокуратури надсилались в тому числі спірні Розпорядження.
Як обґрунтовано прокуратурою, про допущені порушення, вказані у позові, вперше стало відомо прокурору з інформації КДП «Київгеоінформатика» від 14.02.2018 року № 01-01/58, додатками до яких йдуть схеми накладення спірних земель.
Таким чином, відсутні підстави вважати про пропуск тпрокуратурою строку позовної давності на зверення до суду з даним позовом.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокуратурою доведені та обґрунтовані, відповідачами не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів в повному обсязі в рівних частках по 2643 грн. з кожного.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури до ОСОБА_1 районної державної адміністрації, Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» прo визнання недійсними розпоряджень та державного акту на право власності на земельну ділянку задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним Розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 03.07.2012 року № 1385 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки площею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905.
3. Визнати недійсним Розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 23.08.2012 року №1759 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками ДП «Вищедубечанське лісове господарство» на території Лебедівської сільської ради Вишгородського району Київської області» в частині земельної ділянки пдощею 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905.
4. Визнати недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий державному підприємству «Вищедубечанське лісове господарство», серії ЯЯ № 140202 на площу 18,5056 га з кадастровим номером 3221884000:33:022:0905.
5. Стягнути з ОСОБА_1 районної державної адміністрації (07300, Київська обл.., Вишгородський р-н, м. Вишгород, пл. Шевченко, 1, код 23569369) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. ОСОБА_3, 27/2; отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) 2643 грн. витрат по сплаті судового збору.
6. Стягнути з Державного підприємства «Вищедубечанське лісове господарство» (07342, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Пірново, вул. Київська, 1а, код 00992094) на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. ОСОБА_3, 27/2; отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ; МФО - 820172; рахунок отримувача - 35216008015641) 2643 грн. витрат по сплаті судового збору.
7. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання апеляційної скарги відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 розділу XI Господарського процесуального кодексу України.
повне рішення складено 21.03.2019 року
Суддя А.Ю. Кошик