Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 березня 2019 р. Справа№200/179/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. при секретарі судового засідання Столяренко Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
за участю:
позивач - ОСОБА_1
від відповідача - ОСОБА_2
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_3
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення № 4033-42 від 12.02.2018, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на майно у розмірі 18789,12 грн. за 2017 рік.
В обґрунтування протиправності податкового повідомлення-рішення позивач зазначив, що нежитлове приміщення, що належить йому, є цехом з виробництва паперової мішкотари, а отже не є об'єктом оподаткування податком на майно в силу приписів підпункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що згідно рішення Бахмутської міської ради Донецької області від 22 лютого 2017 року № 6/98-1788 «Про встановлення розмірів ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік у м. Бахмуті» при розрахунку суми зобов'язання з податку на майно відповідач мав застосувати ставку 0,2 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. загальної площі об'єкту нерухомого майна, проте згідно розрахунку до податкового повідомлення-рішення відповідачем при визначенні грошового зобов'язання застосовано ставку 0,7 відсотка.
Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав викладених у ньому, а також у відповіді на відзив.
Відповідач проти задоволення заявлених позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позов.
За змістом відзиву, згідно підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на майно складські приміщення, що належать промисловим підприємствам, які, в свою чергу, є юридичними особами. Оскільки позивач є суб'єктом господарювання - фізичною особою-підприємцем, наведені положення Податкового кодексу України на нього не поширюються.
Також зазначено, що рішенням Бахмутської міської ради Донецької області від 22 лютого 2017 року №6/98-1788 «Про встановлення розмірів ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік у м. Бахмуті» встановлено ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік в розмірі 0,7 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.метр загальної площі об'єкту нерухомого майна, відповідно сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік складає: 3200,00 х 0,7 : 100= 22,40 грн./ кв.м.
Бахмутським управлінням ГУ ДФС у Донецькій області 12.02.2018 в автоматичному режимі нараховано суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік по нежитловому приміщенню загальною площею 838,8 кв.м., та складено спірне податкове повідомлення-рішення на загальну суму 18 789,12 грн.
Ухвалою від 09.01.2019 позов залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк недоліки позову усунуто, ухвалою від 28.01.2019 відкрито провадження у справі, судове засідання у справі призначено на 19.02.2019. Ухвало від 07.02.2019 відмовлено відповідачу в задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження. У судовому засіданні 19.02.2019 оголошувалася перерва до 11.03.2019.
Позивач - ОСОБА_1, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є фізичною особою-підприємцем, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований з 19.03.1999, запис про державну реєстрацію номер 2 254 017 0000 002254 від 10.04.2006, місце проживання: 84500, АДРЕСА_1. Позивач як платник податків перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області (Бахмутське управління, Бахмутська ДПІ).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля - цех з виробництва паперової мішкотари, загальною площею 838,8 кв.м., яка розташована за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вулиця Носакова, будинок 9 Г, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. В матеріалах справи наявні документи, що підтверджуються право власності позивача на це майно, та технічний паспорт будівлі.
12.02.2018 відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення № 4033-42, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 18 789,12 грн.
Доказів направлення відповідачем цього рішення позивачу до суду не надано, за посиланнями позивача, про спірне рішення він дізнався 19.12.2018 у судовому засіданні по справі № 200/11552/18-а. Докази, що спростовували б наведені твердження позивача в матеріалах справи відсутні. До суду із цим позовом позивач звернувся 22.12.2018, тобто, у межах передбачено ч. 2 ст. 122 КАС України строку.
НОРМИ ПРАВА ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначені Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до пп. 10.1.1 п. 9.1 ст. 9 ПК України до місцевих податків належить, зокрема, податок на майно.
Згідно статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; з транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
Підпунктом "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких, крім інших, віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Виходячи із системного тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному з буквених пунктів (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування.
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють: будівлі готельні; будівлі офісні; будівлі торговельні; гаражі; будівлі промислові та склади; будівлі для публічних виступів; господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; інші будівлі.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) “Будівлі промислові та склади” належить клас (код 1251) “Будівлі промислові”, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. При цьому, цей клас не включає, зокрема, резервуари, силоси та склади, які у свою чергу відносяться до класу - код 1252.
За матеріалами справи позивач є власником нежитлова будівля - цеху з виробництва паперової мішкотари, загальною площею 838,8 кв.м., яка розташована за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вулиця Носакова, будинок 9 Г, отже є власником приміщення, що є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно.
Як вже зазначалося, приписами пункту “є” підпункту 266.2.2 пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що, окрім іншого, не є об'єктом оподаткування цехи промислових підприємств. Виключення зі складу об'єктів оподаткування приміщень цехів, що належать іншим суб'єктам господарювання цією нормою не передбачено.
Позивач є суб'єктом господарювання, проте, не є промисловим підприємством, з огляду на що приписи є підпункту 266.2.2. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України на нього не поширюються.
Отже, цех, що належить позивачу, є об'єктом оподаткування.
Правова позиція щодо непоширення дії п.“є” п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України на нежитлові примушення, що належать суб'єкту господарювання - фізичній особі-підприємцю викладені у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 806/2461/17 (адміністративне провадження № К/9901/27759/18).
При цьому щодо порядку обчислення суми податку суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 266.5.1 ст. 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до пп. 266.6.1 цієї статті базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з пп. 266.7.1 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку: а) за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; б) за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; в) за наявності у власності платника податку об'єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку; г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об'єктів житлової нерухомості; ґ) за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).
Обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Таким чином, сума податкового зобов'язання обчислюється шляхом множення площі об'єкту на ставку податку, яка встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковим періодом, за який визначено грошове зобов'язання є 2017 рік.
У 2017 році мінімальна заробітна плата в місячному розмірі з 1 січня становила 3200 гривень, що визначено ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при обчисленні суми зобов'язання, визначеної у спірному рішенні, застосовано ставку податку виходячи із 0,7 % мінімальної заробітної плати, розмір якої становив 3200 грн., на підставі чого зобов'язання склало 18 789,12 грн. (838,8 м2*3200 грн.*0,7%).
Згідно з рішенням Бахмутської міської ради Донецької області від 22 лютого 2017 року № 6/98-1788 «Про встановлення розмірів ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік у м. Бахмуті» ставку податку на майно у розмірі 0,7 % встановлено щодо таких типів нерухомості, які розташовані у зонах І и ІІ: будівлі готельні, офісні, торгівельні.
За посиланнями позивача його об'єкт розташований у зоні ІІ, відповідачем вказаний факт не заперечувався. Втім, будівля позивача за своїм призначенням є цехом з виробництва, та не відноситься до готельних, офісних, торгівельних будівель.
Рішенням Бахмутської міської ради Донецької області від 22 лютого 2017 року № 6/98-1788 також визначено ставки щодо таких об'єктів нежитлової нерухомості: гаражі, будівлі для публічних виступів, господарські (присадибні) будівлі, інші будівлі.
Об'єкт, який належить позивачу, у такому випадку слід віднести до категорії «Інші будівлі».
Вказаним рішенням Бахмутської міської ради щодо цієї категорії встановлено ставку податку 0,2 % (як для об'єктів у зонах І та ІІ, так і за її межами).
Таким чином, відповідачем безпідставно при обчисленні податкового зобов'язання, визначеного позивачу до сплати у спірному податковому повідомленні-рішенні, застосовано ставку податку у розмірі 0,7 % замість 0,2 % відсотка.
Із врахуванням ставки податку в розмірі 0,2 %, сума податку на майно, що має бути сплаченою позивачем за 2017 рік становить 5368,32 грн. (838,8 м2*3200 грн.*0,2%).
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Враховуючи викладене вище, відповідачем протиправно визначено грошове зобов'язання з податку на майно за 2017 рік в сумі 13 420,80 грн., з огляду на що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення № 4033-42 від 12.02.2018 є незаконним та підлягає скасуванню в цій частині.
Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач в силу ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
З огляду на викладене вище, на підставі положень Податкового кодексу України та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (84500, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби України у Донецькій області (87526, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця 130 Таганрозької дивізії, будинок 114, ідентифікаційний код юридичної особи 39406028) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від № 4033-42 від 12.02.2018 за податковий період 2017 року в частині визначення суми грошового зобов'язання з податку на майно в сумі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 80 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення виготовлено 18.03.2019.
Суддя Михайлик А.С.