Справа: № 200/19233/18
№2/200/4359/18
«13» березня 2019 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Томаш В.І.,
при секретарі - Кубрак К.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «про визнання права особистої приватної власності», -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3. В обґрунтування позову посилається на те, що 22.02.1999 року нею в порядку приватизації комунального майна на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого Державним житлово-комунальним підприємством “Південне” зареєстрованого за власником у ДМБТІ від 22.02.1999 року за номером запису 307-407в книзі 424п (реєстраційний номер 19170236) було набуто право власності на квартиру № 2 що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Тополина 19. Відповідно вказане нерухоме майно не може вважатись спільним сумісним майном подружжя позивача та відповідача і є особистою приватною власністю позивачки ОСОБА_1. Під час шлюбних відносин з ОСОБА_3, а саме 10 липня 2007 року Позивачкою було укладено договір купівлі-продажу належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_1. У той же день, тобто 10 липня 2007 року позивачкою на грошові кошти отримані від продажу належного їй на праві особистої приватної власності на своє ім'я було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: м Дніпропетровськ, АДРЕСА_2.
Відповідач надав письмову згоду на придбання вказаного нерухомого майна. Вартість квартири, що була відчуджена позивачкою складала на момент укладання правочину 31676 грн 06 коп, а вартість придбаної позивачкою квартири складає 26473 грн 09 коп., що значно менше аніж вартість відчудженої позивачкою власності. Отримані таким чином кошти були витрачені на задоволення негайних потреб родини (проведення поточного ремонту житла).
Відповідач заперечує право особистої приватної власності позивачки на вказане нерухоме майно та вважає його спільним сумісним майном подружжя. тому, позивачка звернулась до суду та просить визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру № 53, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Тополина будинок 7 .
16 січня 2018 року по справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_2 з'явилась в судове засідання, підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 також з'явився в судове засідання, заперечував проти задоволення позову та просив відмовити у задоволенні. Відповідач ОСОБА_3 також визнав твердження позивача про те, що спірне нерухоме майно було придбано нею на кошти отримані від продажу належного їй на праві особистої приватної власності нерухомого майна. При цьому відповідач повідомив, що спірне майно було придбане за суму меншу аніж та, за яку позивачкою було продано належне їй на праві особистої приватної власності нерухоме майно.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердили той факт, що квартира, де зараз проживає позивач разом зі своїми дітьми, належить саме позивачу по справі та куплена нею за грошові кошти, які були отримані від продажу нею належній їй квартири, до якої відповідач ніякого відношення не має.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, свідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як встановлено в судовому засіданні 29.12.2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб про що ВРАЦС Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська було зроблено актовий запис № 998 від 29.12.2001 року.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: неповнолітню ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 22.02.1999 року позивачкою в порядку приватизації комунального майна на підставі Свідоцтва про право власності на житло виданого Державним житлово-комунальним підприємством “Південне” згдіно з розпорядженням від 22.02.1999 року за № 724-99 та зареєстрованого за власником у ДМБТІ від 22.02.1999 року за номером запису 307-407в книзі 424п (реєстраційний номер 19170236) було набуто право власності на квартиру № 2 що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул Тополина 19.
10 липня 2007 року Позивачкою було укладено договір купівлі-продажу належної їй квартири за адресою: АДРЕСА_1. За домовленістю сторін (п. 3 договору) купівля-продаж вказаного нерухомого майна була здійснена 31676 грн 06 копійок. Також під час відчудження свого майна, позивачка стверджувала про відсутність прав на вказане нерухоме майно третіх осіб (п.6 договору). У той же день, тобто 10 липня 2007 року позивачкою на грошові кошти отримані від продажу належного їй на праві особистої приватної власності на своє ім'я було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: м Дніпропетровськ, АДРЕСА_2. При цьому відповідач ОСОБА_3 надав письмову згоду на придбання вказаного нерухомого майна (п. 11 договору). Вартість квартири, що була відчуджена позивачкою складала на момент укладання правочину 31676 грн 06 коп, а вартість придбаної позивачкою квартири складає 26473 грн 09 коп, що значно менше аніж вартість відчудженої позивачкою власності. Отримані таким чином кошти були витрачені на задоволення нагальних потреб родини. Вказані обставини підтверджуються наданими позивачкою доказами а також показами допитаних в судовому засідання свідків.
ОСОБА_8 кодексу України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими:1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності;2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.
Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 ОСОБА_8 кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.
За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Відповідно до п.23 Постанови пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.07 р. про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя (далі - Постанова пленуму ВСУ №11 від 21.12.07 р.), вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч.3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При поділі майна подружжя, яке належить їм на праві спільної сумісної власності вважається, що частки майна чоловіка та дружини є рівними, якщо інше не визначене шлюбним договором або домовленістю між ними. Крім того, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За наявності підстав, суд своїм рішенням може збільшити частку дружини, чоловіка, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ст. 70 СК України).
Статтею 60 ОСОБА_8 кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-2641цс15.
Суд дає критичну оцінку доводам відповідача, висловлені ним в судовому засіданні щодо невизнання позовних вимог позивача, оскільки вони є голослівними, безпідставними та нічим не підтверджені.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «про визнання особистої приватної власності» підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1505 грн 00 копійок..
Керуючись ст. ст. 57, 60 ОСОБА_8 кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 259 - 263 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 «про визнання права особистої приватної власності» - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 право особистої приватної власності на квартиру № 53, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вулиця Тополина, будинок № 7 в житловому будинку літери А - 10, яка складається: 1 - коридор, 2 - кладова, 3 - кухня, 4,5,9 - житлові кімнати житловою площею 38,3 квадратних метрів, 6 - кладова, 7 - ванна, 8 - туалет, I - лоджія, II - балкон, загальна площа квартири становить 66,1 квадратних метрів, житлова площа 38,3 квадратних метрів.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 1505 грн..
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 - днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Повний текст рішення виготовлено 18 березня 2019 року.
Суддя Бабушкінського
районного суду ОСОБА_9