06 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/10059/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
за участю представників:
Tactical Business LLP - Свідло Є.В.,
ПАТ "Державний ощадний банк України" - Авраменко С.В., Саковець А.О., Карпінський С.В., Мілютін А.Є.,
ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - Гончарук М.П., Галайба В.О., Малишев В.Е.,
ПАТ "Златобанк" - не з'явився,
Генеральної прокуратури України - Суходольський С.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Tactical Business LLP на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 (Станік С.Р., Гончаров С.А., Тищенко О.В.) у справі №910/10059/17 Господарського суду міста Києва
за позовом Tactical Business LLP до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про стягнення 124 329 937,00 грн
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", 2) Tactical Business LLP, третя особа Публічне акціонерне товариство "Златобанк" про визнання правочину недійсним
за позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про стягнення 91 200 795,66 грн
за участі Генеральної прокуратури України
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Tactical Business LLP (далі - Позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Відповідач) про стягнення коштів в сумі 124 329 937,00 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) Позивач посилається на те, що реалізуючи права іпотекодержателя за іпотечним договором №876/31/1-3, Відповідачем в порядку, визначеному частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", набуто право власності на предмет іпотеки, належний раніше Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - Третя особа-1) в рахунок погашення зобов'язань останнього за кредитним договором №876/31/1 від 04.11.2014, у зв'язку з чим у Відповідача виник обов'язок в силу приписів статті 37 Закону України "Про іпотеку" відшкодувати перевищення 90% вартості такого майна над розміром забезпечених ним вимог, право отримання якого було набуто Позивачем на підставі укладеного з Третьою особою-1 договору про відступлення права вимоги від 26.05.2017.
3. Відповідач звернувся до Третьої особи-1 та Позивача з зустрічним позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26.05.2017, укладеного між Позивачем та Третьою особою-1.
4. В обґрунтування зустрічних позовних вимог Відповідач посилається на те, що договір про відступлення права вимоги від 26.05.2017 не відповідає формі правочину, а його зміст суперечить вимогам закону в момент його укладення, що є підставою для визнання його недійсним в силу приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, оспорюваний правочин вчинено з перевищенням повноважень зі сторони генерального директора Третьої особи-1, а також відомості про Третю особу-1 під час вчинення оскаржуваного правочину були включені до Єдиного реєстру боржників.
5. Третя особа-1, як особа з самостійними вимогами на предмет спору, звернулася в Господарський суд міста Києва з позовом до Відповідача про стягнення 91 200 795,66 грн з обґрунтуванням того, що оскільки Відповідач не визнає договір відступлення прав вимоги від 26.05.2017, тому у нього існує зобов'язання зі сплати спірної суми, в такому випадку, на користь саме Третьої особи-1.
Короткий зміст рішення, прийнятого судом першої інстанції
6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, в задоволенні позову Третьої особи-1 відмовлено повністю.
7. Рішення суду в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що виникнення обов'язку Відповідача з відшкодування суми перевищення 90% вартості спірного майна над розміром забезпечених таким майном вимог Відповідача мало місце в силу приписів частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" за наслідками набуття останнім права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку".
8. Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та позову Третьої особи-1 мотивовано тим, що Відповідачем не доведено, а судом не встановлено існування обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України передбачають можливість визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 26.05.2017, а тому заявлені зустрічні позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. При цьому, встановлення судом першої інстанції дійсності договору відступлення свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову Третьої особи-1, оскільки відповідне право вимоги було відступлено останнім на користь Позивача.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
9. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 скасовано в частині задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, а зустрічний позов задоволено. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 залишено без змін.
10. Постанова суду мотивована тим, що в порядку проведення процедури продажу майна з прилюдних торгів у відповідності до статті 41 Закону України "Про іпотеку" у іпотекодержателя виникли права та обов'язки, передбачені статтею 49 Закону України "Про іпотеку", зокрема, право придбати іпотечне майно саме за початковою ціною (яка згідно протоколу визначена в сумі 172 653 000,00 грн згідно з приписами частини 3 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження") шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
10.1. У Відповідача не виникло грошового зобов'язання, передбаченого частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" щодо відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, зокрема і в заявленій до стягнення сумі 124 329 937,00 грн, оскільки іпотечне майно придбано іпотекодержателем в порядку статей 41, 49 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим у іпотекодержателя виникли права та обов'язки, обумовлені статтею 49 Закону України "Про іпотеку", зокрема, і право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що і було реалізовано Відповідачем у встановлений законом спосіб та оформлено відповідні правовстановлюючі документи.
10.2. Оскільки на момент укладення оспорюваного за зустрічним позовом правочину не існувало підстав для застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", зважаючи на той факт, що майно було придбано Відповідачем за ціною 172 653 000,00 грн (без ПДВ), а сума заборгованості боржника перед банком на момент видачі акту державного виконавця, перевищувала вказану суму, а тому оспорюваний правочин суперечив на момент його укладення статті 514 ЦК України, оскільки право вимоги, яке за ним передано від Третьої особи-1 на користь Позивача, не існувало в будь-якому обсязі, що згідно з статтями 203, 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Третьої особи-1
11. Третя особа-1 подала касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду в частині вирішення первісного та зустрічного позовів, просить її скасувати в оскаржуваній частині, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Доводи Третьої особи-1, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
12. Твердження суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" є безпідставними, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, суперечать правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.04.2018 у справі №911/2798/16.
13. Правові наслідки набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку" повинні визначатися за аналогією закону, а саме нормою частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку".
14. Судом апеляційної інстанції не було спростовано дійсності вартості спірного майна, визначеної у висновку експерта за результатами проведення судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи від 14.07.2017, проведеної в рамках розгляду іншої справи №911/2798/16, як і не обґрунтовано неможливості її прийняття при вирішенні даного спору.
15. Судом не враховано, що факт оскарження чи не оскарження звіту не нівелює права на звернення з позовом про відшкодування різниці вартості набутого Відповідачем спірного майна, в т.ч. з підстав непогодження з визначеною відповідним звітом вартістю такого майна і така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №914/881/17.
16. Встановлені в рішенні суду першої інстанції обставини підтверджують існування обов'язку Відповідача по сплаті на підставі частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" спірних коштів, а тому не спростовують права відступлення відповідної вимоги, що вказує на відсутність порушень приписів статті 514 ЦК України при укладенні спірного договору відступлення права вимоги від 26.05.2017, і, як наслідок, відсутність правових підстав для визнання договору відступлення недійсним.
Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу
17. Про недопустимість застосування частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" до спірних правовідносин свідчить передбачене статтею 49 Закону України "Про іпотеку" право іпотекодержателя придбати предмет іпотеки після других та після третіх прилюдних торгів за вказаною цією статтею початковою ціною продажу предмета іпотеки.
18. Придбання іпотекодержателем предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку" є угодою купівлі-продажу нерухомого майна, та за своєю правовою суттю прирівнюється до придбання майна з прилюдних торгів (дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №921/79/17-г/4), а відповідно до частини 3 статті 632 ЦК України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
19. Звіт про оцінку майна Третьою особою-1 у встановленому порядку оскаржено не було, на момент розгляду справи відсутнє будь-яке судове рішення, яким було б визнано звіт неправомірним, а тому він є дійсним, а висновки щодо вартості майна, зроблені за результатами такого звіту, не можуть бути в подальшому поставлені під сумнів.
20. Наявність в матеріалах справи судового рішення у справі №911/2798/16, в якому було розглянуто питання щодо правомірності експертного висновку, не може вважатися преюдиційним для даної справи з огляду на те, що в силу частини 7 статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
21. Наявні в матеріалах справи рецензії не замінюють висновку експерта не є джерелом доказів, передбачених процесуальним законодавством.
22. Господарський суд не вправі підміняти органи примусового виконання рішень та перебирати на себе повноваження щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні, які законодавством віднесені до компетенції державної виконавчої служби, а вправі лише встановити (в разі оскарження оцінки майна у виконавчому провадженні) факт неправомірності або правомірності такої оцінки.
Позиція Генеральної прокуратури України у відзиві на касаційну скаргу
23. Оскільки реалізація іпотечного майна здійснювалася в межах виконавчого провадження, оцінка спірного майна також підлягала здійсненню в межах виконавчого провадження, а приписами статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" та статтями 41, 47, 49 Закону України "Про іпотеку" передбачено складання звіту про оцінку нерухомого майна саме для визначення початкової ціни продажу іпотечного майна в межах його реалізації у виконавчому провадженні шляхом проведення прилюдних торгів.
24. Законодавством передбачено здійснення перерахування коштів, які перевищують розмір забезпечених іпотекою вимог, в процедурі виконавчого провадження, а застосування до спірних правовідносин приписів частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", як аналогії закону, суперечить приписам статті 8 ЦК України та статті 11 ГПК України, оскільки аналогія закону застосовується до неврегульованих правовідносин, тоді як, у даному випадку, правовідносини врегульовано нормами чинного законодавства, зокрема, статтями 45, 47, 61 Закону України "Про виконавче провадження".
25. На момент укладення договору про відступлення права вимоги від 26.05.2017 були відсутні підстави для застосування приписів частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", оскільки спірне майно було придбано Відповідачем за ціною 172 653 000,00 грн, а сума заборгованості Третьої особи-1 перед Відповідачем становила 190 млн. грн.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
26. Позивач та ПАТ "Златобанк" (далі - Третя особа-2) відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача
27. Позивач подав касаційну скаргу на постанову апеляційного господарського суду в частині вирішення зустрічного позову, просить її скасувати в оскаржуваній частині, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
28. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що при визначенні дійсної ринкової вартості спірного майна слід керуватися вартістю майна, яка визначена в межах виконавчого провадження №53731207 на підставі звіту, не можуть визнаватися обґрунтованими, оскільки здійснені з порушенням принципу правової визначеності і відповідний звіт має численні недоліки та неточності, які унеможливлюють визначення вказаної ним вартості реальною ринковою вартістю спірного майна.
29. Судом апеляційної інстанції не відхилено доводів щодо незаконності та неприйняття оцінки спірного майна за результатами судової експертизи, проведеної у справі №911/2798/16.
30. Неможливість застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" за наявності факту перевищення вартості спірного майна над розміром забезпечених вимог банку не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України та суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у справі №911/2798/16.
31. Апеляційним господарським судом здійснено розгляд справи 02.10.2018 за відсутності представника Позивача, якого не було належним чином повідомлено про дату і час судового розгляду апеляційної скарги Відповідача, оскільки ухвалу суду від 13.09.2018, якою поновлено провадження у справі та призначено її розгляд на 02.10.2018, Позивач не отримував.
32. Постановлення оскаржуваного рішення апеляційного господарського суду здійснено неповноважним складом суду, оскільки його визначення не відповідає принципам функціонування автоматизованого розподілу справ між суддями.
33. Постановляючи 02.10.2018 ухвалу про прийняття справи до провадження колегією суддів у складі: Станік С.Р., Гончаров С.А., Тищенко О.В. без повідомлення учасників справи, суд апеляційної інстанції позбавив можливості Позивача на реалізацію закріплених у чинному процесуальному законодавстві України прав щодо ознайомлення з таким складом суду та заявлення відводу у випадку наявності правових підстав для цього.
34. Для вирішення питання щодо розгляду заяв Третьої особи-1 про відвід колегії суддів у справі, у судовому засіданні оголошувалась перерва до 02.10.2010 до 17:30, але апеляційний господарський суд не повідомив Позивача чи його представника про оголошення перерви, чим порушив частину 1 статті 9 ГПК України.
35. Судом безпідставно визнано необґрунтованою заяву адвоката Мойсук Л.А. про відвід судді Тищенко О.В., яка подана 02.10.2018, тоді як суд мав передати цю заяву для вирішення питання про відвід іншому складу суду в порядку статті 32 ГПК України, а не повертати її без розгляду за відсутності правових підстав для цього.
36. При ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не було здійснено повного дослідження зібраних у справі доказів та не встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, оскільки поза увагою суду залишилися численні доводи щодо: незаконності наданих Відповідачем оцінок та неможливості їх прийняття з вказівкою на конкретні недоліки відповідних звітів; наданої Третьою особою-1 оцінки спірного майна станом на дату набуття Відповідачем права власності на нього; рецензії Дніпропетровського та Одеського науково-дослідних інститутів судових експертиз, наданих на підтвердження доводів щодо невірності визначеної на підставі звіту в межах виконавчого провадження та інших звітів, наданих Відповідачем, вартості спірного майна; посилання на обставини, встановлені в межах справи №911/2798/16.
Позиція Відповідача у відзиві на касаційну скаргу
37. Доводи касаційної скарги щодо неправомірності визначеної ринкової вартості нерухомого майна зводяться до переоцінки доказів, достовірність та перевагу одних доказів над іншими, що в розумінні частини 2 статті 300 ГПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не є підставою для скасування судових рішень.
38. Посилання Позивача на постанову Верховного Суду у справі №911/2798/16 є необґрунтованим, оскільки спір по суті, в частині вирішення спору між ТОВ "ТЛК "Арктика" та ПАТ "Державний ощадний банк України", не розглядався, провадження у цій справі припинено з огляду на відсутність предмету спору, а тому і судове рішення у справі №911/2798/16 не є підставою звільнення від доказування в розумінні статті 75 ГПК України.
39. Питання переходу права власності та розрахунків за придбаний предмет іпотеки врегульовано законодавством, тому підстави для застосування аналогії закону у спірних правовідносинах відсутні.
40. Оскільки представником Позивача через канцелярію суду 02.10.2018 подавалась заява про відвід судді апеляційного господарського суду, однак представник не скористався правом участі у судовому засіданні, проте такі дії представника свідчать про обізнаність щодо дати та часу судового засідання 02.10.2018, а тому відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для скасування оскарженої постанови.
41. Авторозподіл справи було проведено у повній відповідності до приписів ГПК України та засад використання автоматизованої системи документообігу суду.
Позиція Генеральної прокуратури України у відзиві на касаційну скаргу
42. Оскільки оцінка іпотечного майна та його реалізація здійснювалася в межах процедури виконавчого провадження, тому відсутні підстави вважати, що при визначенні вартості предмета іпотеки необхідно враховувати висновок експерта за результатами проведення судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи у справі №911/2798/16.
43. Необґрунтованим є висновок скаржника, що суд апеляційної інстанції не забезпечив Позивачу та його представнику можливості реалізувати своє право на участь у судовому засіданні 02.10.2018, оскільки саме 02.10.2018 представником Позивача Мойсук Л.А. було подано заяву про відвід судді Тищенко О.В., що свідчить про обізнаність проведення 02.10.2018 судового засідання в суді апеляційної інстанції.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
44. Третя особа-1 та Третя особа-2 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у даній справі у касаційному порядку.
Інші письмові заяви у справі
45. Від представника Третьої особи-1 до Верховного Суду надійшли пояснення щодо принципу правової визначеності (дата надходження 12.02.2019), шахрайських дій та добросовісності (дата надходження 12.02.2019) та щодо дійсних обставин спірних правовідносин та правової визначеності (дата надходження 19.02.2019).
45.1. Відповідно до статті 170 ГПК України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника.
45.2. Здійснивши розгляд вказаних документів колегія суддів зазначає, що пояснення Третьої особи-1, які стосуються шахрайських дій та добросовісності не відповідають вимогам статті 170 ГПК України, оскільки не містять питання, яке має бути розглянуто судом та в чому полягає прохання Третьої особи-1.
45.3. Водночас, відповідно до частини 1 статті 298 ГПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Частиною 2 статті 118 ГПК України визначено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
46. Враховуючи, що вказані вище документи стосуються позиції Третьої особи-1, яка є предметом касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у даній справі, а тому такі документи є доповненням до касаційної скарги Третьої особи-1, проте, оскільки ці доповнення подано поза межами строку, встановленого статтею 298 ГПК України без обґрунтування поважності пропуску такого строку, тому Суд, відповідно до статті 118 ГПК України, залишає їх без розгляду.
47. В судових засіданнях 23.01.2019 та 13.02.2019 Суд розглянув касаційну скаргу ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", в тому числі суд вислухав пояснення учасників справи щодо зазначеної касаційної скарги та відзиву на неї.
48. В судових засіданнях 23.01.2019, 13.02.2019 та 20.02.2019 на підставі статті 216 ГПК України оголошувались перерви до 13.02.2019, 20.02.2019 та 06.03.2019 відповідно, про що Верховним Судом постановлено відповідні ухвали. При цьому, з огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексності правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права, визначалась розумність строку розгляду цієї справи.
49. Представником Відповідача 06.03.2019 подано заяву про відмову в порядку статті 307 ГПК України від зустрічного позову ПАТ "Державний ощадний банк України" до ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Tactical Business LLP, третя особа ПАТ "Златобанк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.05.2017.
50. Згідно з приписами статті 307 ГПК України у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд визнає нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
В силу частини 2 статті 191 ГПК України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову суд роз'яснює сторонам наслідки відповідної процесуальної дії, перевіряє, чи не обмежений представник позивача у повноваженнях на її вчинення.
Суд не приймає відмову позивача від позову у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (частина 5 статті 191 ГПК України).
51. Дослідивши подану 06.03.2019 представником Відповідача заяву про відмову від позову, Верховний Суд встановив, що її підписано представником ПАТ "Державний ощадний банк України" Мілютіним А.Є., повноваження якого на відмову від зустрічного позову ПАТ "Державний ощадний банк України" до Tactical Business LLP, третя особа ПАТ "Златобанк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 26.05.2017 підтверджуються доданою до заяви належним чином завіреною копією довіреності №19/3-02/42 від 06.03.2019.
52. Верховний Суд в судовому засіданні 06.03.2019 роз'яснив представнику Відповідача про наслідки відмови від зустрічного позову.
53. Враховуючи, що відмова від позову не суперечить інтересам ПАТ "Державний ощадний банк України" та є формою реалізації передбаченого статтею 14 ГПК України принципу диспозитивності господарського судочинства, Верховний Суд дійшов висновку про прийняття відмови ПАТ "Державний ощадний банк України" від зустрічного позову у даній справі.
54. У зв'язку з наведеним, відповідно до статті 191 ГПК України, підлягають визнанню нечинними частково рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 в частині зустрічного позову про визнання правочину (договору відступлення права вимоги від 26.05.2017) недійсним, а провадження в цій частині підлягає закриттю відповідно до частини 3 статті 191 ГПК України.
55. Позивач в своїй касаційній скарзі оскаржує постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 лише в частині вирішення судом зустрічного позову про визнання недійсним правочину (договору відступлення права вимоги від 26.05.2017) та у прохальній частині скарги просить Суд скасувати постанову в частині вирішення зустрічного позову та в цій частині справу направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, а тому, зважаючи на закриття провадження у справі в частині зустрічного позову та визнання нечинними судових рішень попередніх інстанцій в частині зустрічного позову, касаційна скарга Позивача на постанову суду в частині, в якій вона визнана нечинною, не може бути предметом касаційного розгляду у зв'язку з закриттям провадження в оскаржуваній частині.
56. Крім того, враховуючи наведене, не може бути предметом касаційного розгляду і касаційна скарга Третьої особи-1 на постанову апеляційного господарського суду від 02.10.2018 в частині вирішення зустрічного позову.
57. Також, 06.03.2019 від ТОВ "Компанія Пінгвін Плюс" до Верховного Суду надійшла заява від 05.03.2019 про приєднання до касаційної скарги Позивача. Проте, оскільки касаційна скарга Позивача, в зв'язку з наведеним вище, не підлягає розгляду, тому розгляду не підлягає також і заява ТОВ "Компанія Пінгвін Плюс" про приєднання до такої касаційної скарги Позивача.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.03.2017 за зверненням Відповідача приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчі написи, зареєстровані в реєстрі за №704 та №705, відповідно до яких запропоновано в рахунок часткового погашення простроченої заборгованості Третьої особи-1 перед Відповідачем за кредитним договором щодо основної суми боргу за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 в сумі 933 333 333,34 грн, процентами та штрафними санкціями за період з 15.03.2016 по 15.03.2017 в сумі 60 779 032,54 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №876/31/1-3 від 04.11.2014. В подальшому, дані виконавчі написи пред'явлено Відповідачем до виконання до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ, зокрема, виконавчий напис за №705 - 05.04.2017, а виконавчий напис за №704 - 22.05.2017, за якими було відкрито виконавчі провадження №53731207 та №53995297 відповідно. В межах виконавчого провадження №53731207 спірне майно Третьої особи-1 виставлено на продаж на електронних торгах (номер лоту: 212585) з визначеною датою їх проведення 22.05.2017, однак вказані електронні торги не відбулися, у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що організатором торгів складено протокол №257665 проведення електронних торгів від 22.05.2017. У вказаному протоколі, зокрема, зазначено, що на торги спірне майно виставлено за стартовою (початковою) ціною 172 653 000,00 грн, продавець - ВПВР Департаменту ДВС МЮУ.
58.1. Державним виконавцем у відповідності до приписів статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" при передачі іпотечного майна на прилюдні торги початкову ціну іпотечного майна визначено в сумі 172 653 000,00 грн на підставі звіту № 039/17 від 18.04.2017 про незалежну оцінку нерухомого майна, виконаного на підставі постанови ВПВР Департаменту ДВС МЮУ "Про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадження" від 13.04.2017, про надання оціночних послуг майна - об'єкту оцінки (згідно постанови про опис та арешт майна ВП № 53731207 від 12.04.2017).
58.2. Відповідач 23.05.2017 звернувся до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ з заявою про придбання нереалізованого предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку", за змістом якої заявив про своє бажання придбати нереалізоване на прилюдних торгах спірне нерухоме майно шляхом часткового заліку своїх забезпечених вимог в сумі 198 583 782,56 грн в рахунок ціни такого майна та просив оформити і видати акт про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 Закону України "Про іпотеку".
58.3. Організатором торгів на підставі протоколу проведення електронних торгів від 22.05.2017 видано акт №53999200/24 від 23.05.2017 про реалізацію предмета іпотеки за стартовою ціною лоту №212585 - 172 653 000,00 грн, а на підставі вказаного акту 24.05.2017 Відповідачу оформлено свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів про реалізацію предмета іпотеки.
59. Між Третьою особою-1 (Цедент) та Позивачем (Цесіонарій) 26.05.2017 укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого Цедент передав Цесіонарію право вимоги до Відповідача (Боржник) щодо відшкодування передбаченої Законом України "Про іпотеку" різниці між ринковою вартістю предмета іпотеки за Іпотечним договором, який належав Цеденту на праві власності та в подальшому право власності на яке набуте Боржником 24.05.2017, як іпотекодержателем, на підставі частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", що підтверджується свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів та про реалізацію предмета іпотеки №НМО437700 від 24.05.2017 та розміром заборгованості Цедента перед Боржником за Кредитним договором.
60. Судами попередніх інстанцій зазначено, що спір у справі за первісним позовом стосується наявності або відсутності обумовлених законом підстав для стягнення з Відповідача різниці вартості набутого ним у власність спірного майна за Іпотечним договором та розміром забезпечених таким майном вимог до Третьої особи-1.
61. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", в силу приписів частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", зумовлює виникнення у іпотекодержателя обов'язку відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог.
62. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком місцевого господарського суду та виходив з того, що у Відповідача не виникло грошового зобов'язання, передбаченого частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" щодо відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, зокрема, і в заявленій до стягнення сумі 124 329 937,00 грн, оскільки іпотечне майно придбано іпотекодержателем в порядку статей 41, 49 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим, у іпотекодержателя виникли права та обов'язки, обумовлені статтею 49 Закону України "Про іпотеку", зокрема, право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, що і було реалізовано Відповідачем у встановлений законом спосіб та оформлено відповідні документи.
63. Отже, судами обох інстанцій встановлено, що набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки відбулось в порядку, встановленому частиною 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку".
64. Законом України "Про іпотеку" визначено три способи задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки, а саме: позасудове врегулювання (стаття 36), реалізація предмета іпотеки за рішенням суду (стаття 39) та реалізація предмета іпотеки за виконавчим написом нотаріуса (стаття 41).
64.1. Частиною 1 статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позасудове врегулювання включає в себе передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37) та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу (стаття 38).
Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент здійснення дій щодо реалізації майна) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
64.2. Отже, статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено порядок передачі іпотекодержатею права власності на предмет іпотеки, а правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Саме внаслідок укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя або реалізацію відповідного застереження в іпотечному договорі, іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
64.3. Таким чином, обов'язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки.
64.4. При цьому, судами не встановлено, що у спірних правовідносинах між іпотекодавцем та іпотекодержателем у встановленому законом порядку було укладено правочин про передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю, а також те, що останній набув право власності саме на підставі такого правочину.
65. Відповідно до статті 41 Закону України "Про іпотеку" реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
66. Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент здійснення дій щодо реалізації майна) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону, а нотаріус на підставі такого акта видає свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися.
67. З огляду на наведене, оскільки реалізація іпотечного майна за виконавчим написом нотаріуса відбувалась на прилюдних торгах, наслідком чого стало придбання іпотекодержателем іпотечного майна в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку з чим у іпотекодержателя виникли права та обов'язки, визначені зазначеною статтею закону, зокрема, право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, а обов'язок відшкодування іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, обумовлений частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", виникає з договірних правовідносин сторін договору іпотеки, проте судами не встановлено, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем був укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, тому колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав вважати, що в іпотекодержателя, в силу частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", виник обов'язок відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а тому посилання скаржника, викладене в пункті 12 постанови в частині помилковості позиції суду апеляційної інстанції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", колегією суддів вважається помилковим.
68. Водночас, Суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки позасудовий спосіб передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (стаття 37 Закону) має договірний характер, то іпотекодавець не був позбавлений права внести пропозицію іпотекодержателю щодо визначення такого способу завдоволення вимог іпотекодержателя шляхом укладення договору про задоволення цих вимог, що, зокрема, передбачало б передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання і, в такому разі, іпотекодавець, відповідно до частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", мав би право на відшкодування іпотекодержателем 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
69. Також, Суд звертає увагу, що частиною 8 статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом.
Статтями 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум та порядок виплати стягнутих грошових сум.
Статтею 37 Закону України "Про іпотеку" передбачено інший порядок розрахунків коштів, в якому не задіяні інші особи, в тому числі виконавець, а лише іпотекодавець та іпотекодержатель.
69.1. Обов'язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачених у статті 37 Закону України "Про іпотеку", виникає у випадку набуття права власності на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Тобто, такий обов'язок ґрунтується на договірному характері правовідносин сторін щодо передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателю.
69.2. У випадку ж реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за виконавчим написом нотаріуса, яка проводиться у межах процедури виконавчого провадження і має примусовий характер в силу норм Закону, повноваження з реалізації (відчуження) предмета іпотеки здійснює виконавець, а питання визначення ціни та здійснення оплати за реалізований предмет іпотеки врегульовано Законом України "Про виконавче провадження", зокрема, статтею 61 цього Закону. Норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" не поширюються на правовідносини, врегульовані статтею 49 цього Закону.
70. Таким чином, порядок набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі правочину сторін договору іпотеки та реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах на підставі виконавчого напису нотаріуса мають різне нормативне регулювання і здійснюються за різною процедурою.
71. Отже, оскільки Відповідач набув право власності на предмет іпотеки не в порядку, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку", а в порядку його реалізації, визначеному статтями 41, 49 Закону України "Про іпотеку", і перераховані стягувачем в порядку статті 61 Закону України "Про виконавче провадження" кошти в подальшому розподіляються у відповідності до статей 45, 47 Закону України "Про виконавче провадження", а тому слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування аналогії закону у спірних правовідносинах (частина 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку"), оскільки таке застосування суперечить статті 8 ЦК України. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, викладені в пункті 13 постанови визнаються Судом необгрунтованими.
72. Водночас, колегія суддів враховує, що, вважаючи виконавчий напис №705 таким, який не підлягає виконанню, ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до ПАТ "Державний ощадний банк України" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню (справа №910/6097/17), проте, на час вирішення спору у даній справі питання розгляду позовних вимог та вирішення їх по суті спору, в межах вказаної справи, не здійснено.
73. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що підставою звернення до суду Tactical Business LLP з позовом про стягнення 124 329 937,00 грн є договір про відступлення права вимоги від 26.05.2017, за яким, як зазначалось вище, Третя особа-1 (Цедент) передала Позивачу (Цесіонарій) право вимоги до Відповідача (Боржник) щодо відшкодування передбаченої Законом України "Про іпотеку" різниці між ринковою вартістю предмета іпотеки за Іпотечним договором, який належав Цеденту на праві власності та в подальшому право власності на яке набуте Боржником 24.05.2017, як іпотекодержателем, на підставі частини 1 статті 49 Закону України "Про іпотеку", що підтверджується свідоцтвом про придбання майна з прилюдних торгів та про реалізацію предмета іпотеки №НМО437700 від 24.05.2017, та розміром заборгованості Цедента перед Боржником за Кредитним договором від 04.11.2014 (пункт 1.1 договору).
74. Правовим обґрунтуванням позову Tactical Business LLP зазначає частину 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" та, посилаючись на вказану норму, Позивач вважає наявними підстави для відшкодування Відповідачем перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
75. Проте, Законом України "Про іпотеку", зокрема, статтею 37, не визначено права іпотекодавця на відшкодування різниці між ринковою вартістю предмета іпотеки за іпотечним договором та заборгованістю за кредитним договором.
Частиною 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку", як вказувалось вище, визначено, що у разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
76. Щодо посилань скаржника, зазначених в пунктах 12, 14 постанови, Суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
76.1. Правова оцінка Верховного Суду в постанові від 03.04.2018 у справі №911/2798/16 щодо ринкової вартості спірного майна, визначеної за результатами судової експертизи в межах вказаної справи, не може вважатись обов'язковою для розгляду спору за первісними позовними вимогами в межах даної справи, оскільки за результатами розгляду первісного позову в справі №911/2798/16 (стягнення коштів та звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором) провадження у справі припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а, припиняючи провадження у справі, суд не здійснює судовий розгляд позовних вимог по суті спору та не встановлює обставини справи з наданням ним юридичної оцінки, що, відповідно, виключає встановлення фактів відносно будь-якої з позовних вимог, що могло потягти за собою висновки щодо наявності підстав визнати обґрунтованими або необґрунтованими позовні вимоги.
76.2. Як зазначалось вище, висновки Верховного Суду є обов'язковими щодо застосування норми права лише у подібних правовідносинах, але висновок Верховного Суду у справі №911/2798/16 щодо ринкової вартості спірного предмету іпотеки за іпотечним договором зроблений в межах позову щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, реалізація якого здійснюється в порядку, визначеному статтею 39 Закону України "Про іпотеку", норми якої вимагають зазначити у рішенні суду початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яку суд визначає, за наявності спору, за результатами судової експертизи, тоді як в межах даної справи попередніми судовими інстанціями встановлено задоволення вимог іпотекодержателя в процесі реалізації предмета іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто в позасудовому порядку згідно зі статтями 41, 49 вказаного Закону, а також відповідно до статей 47, 61 Закону України "Про виконавче провадження", у якому початкова ціна визначається у межах процедури виконавчого провадження, що свідчить про різне нормативне регулювання цих правовідносин. До того ж, предмет та підстави позовних вимог у справі №911/2798/16 та у даній справі є різними, а тому, зважаючи на наведене в сукупності, не можна вважати, що правовідносини в справі №911/2798/16 та у даній справі є подібними.
76.3. Крім того, колегія суддів погоджується з запереченнями Відповідача, наведеними в відзиві (пункт 18 даної постанови), оскільки вартість предмета іпотеки, на яку посилається скаржник, визначена судовою експертизою майже через два місяці після набуття Відповідачем у власність предмета іпотеки, тобто після виконання договору, а тому не може змінювати визначену договором ціну.
77. Також, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин положень статті 1212 ЦК України, на яку також посилався Позивач в обґрунтування первісних позовних вимог, оскільки до спірних правовідносин за вказаним позовом підлягають застосуванню спеціальні нормативно - правові акти, які регулюють спірні правовідносини, а саме Закони України "Про іпотеку" та "Про виконавче провадження".
78. Що стосується доводів скаржника, вказаних в пункті 15 постанови, колегія суддів звертає увагу, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №914/881/17 зазначено, що звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
78.1. При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №914/881/17 не містить правового висновку, про який Третьою особою-1 зазначено в касаційній скарзі, а саме, що факт оскарження чи не оскарження звіту не нівелює права на звернення з позовом про відшкодування різниці вартості набутого Відповідачем спірного майна, в т.ч. з підстав непогодження з визначеною відповідним звітом вартістю такого майна.
79. Посилання скаржника, наведене в пункті 16 постанови, відхиляється Судом з підстав закриття провадження у справі в частині вимог зустрічного позову.
80. Крім того, колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).
81. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду в частині вирішення первісних позовних вимог, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
82. Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
83. Водночас, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з прохальної частини касаційної скарги, постанова апеляційного господарського суду Третьою особою-1 оскаржується лише в частині відмови в задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову. В іншій частині (позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору) зазначене судове рішення не оскаржується, а тому, згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України, в касаційному порядку не переглядається.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
84. У зв'язку з закриттям провадження у справі в частині зустрічного позову касаційна скарга Позивача, заява ТОВ "Компанія Пінгвін Плюс" про приєднання до касаційної скарги Позивача та касаційна скарга Третьої особи-1 в частині оскарження постанови щодо розгляду зустрічного позову не підлягають розгляду за відсутності предмета оскарження.
85. З огляду на викладене вище, касаційна скарга Третьої особи-1 щодо оскарження постанови суду в частині розгляду первісних позовних вимог задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій частині відмови у задоволенні первісного позову підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо розподілу судових витрат
86. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги в частині первісного позову та в цій частині залишає без змін оскаржуване судове рішення, судові витрати, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 191, 300, 307, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд
1. Прийняти відмову ПАТ "Державний ощадний банк України" від зустрічного позову до ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Tactical Business LLP про визнання правочину недійсним.
2. Визнати нечинними частково рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 в частині зустрічного позову про визнання правочину недійсним і закрити провадження у справі в цій частині.
3. Касаційну скаргу ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" про оскарження постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2018 в частині відмови в задоволенні первісного позову - залишити без задоволення, а постанову в цій частині - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.