05 березня 2019 рокуЛьвів№ 857/3498/18
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/856/18 (суддя Крутько О.В., час ухвалення 14:14 год., м. Львів, повний текст рішення складений 19 жовтня 2018 року) за адміністративним Державного підприємства «Бібрське лісове господарство» до Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
28 лютого 2018 року Державне підприємство (ДП) «Бібрське лісове господарство» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 27 грудня 2017 року за № 0023371410 та № 0023431410.
Рішенням від 11 жовтня 2018 року Львівський окружний адміністративний суд позовні вимоги задовольнив частково.
Скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 27.12.2017 року № 0023371410 в частині збільшення ДП «Бібрське лісове господарство» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 1019501 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 156114 грн.
Скасував податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 27.12.2017 року № 0023431410 в частині збільшення ДП «Бібрське лісове господарство» суми грошового зобов'язання за платежем «частина чистого прибутку (доходу) господарствах організацій» за основним платежем 921204,77 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 230301,2 грн.
Також суд стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області судовий збір у сумі 34906,81 грн на користь ДП «Бібрське лісове господарство».
В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції помилково вважає неправомірним висновок контролюючого органу щодо повторного включення підприємством до складу витрат підприємства за 2014 рік суму сплаченого збору за використання лісових ресурсів у розмірі 1102826,00 грн.
Проте, перевіркою встановлено, що ДП «Бібрське лісове господарство» в декларації з податку на прибуток за 2014 рік задекларувало у складі інших витрат (рядок 06.4 ІВ Податкової декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати») суму нарахованих податків та зборів, установлених Податковим кодексом України, а також інших обов'язкових платежів, встановлених законодавчими актами, а саме - збір за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1162299 грн.
Разом з тим, згідно з даниими бухгалтерського обліку підприємством позивача сума з спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн відображена відповідними бухгалтерськими проведеннями та у складі собівартості реалізованої готової продукції.
Витрати операційної діяльності, в тому числі собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг), в розмірі 9 929 410 грн відображена в складі витрат підприємства в графі 05.1 Декларації з податку на прибуток за 2014 рік.
Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що в ході перевірки встановлено повторне включення до складу витрат підприємства за 2014 рік суми сплаченого збору за використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн.
Під час проведення перевірки посадовим особам ДП «Бібрське лісове господарство» надано вимогу від 28.11.2017 року №1 з проханням надати пояснення з питання подвійного включення до витрат в 2014 році суми сплачених податків. Станом на 07.12.2017 року відповідь на вищевказану вимогу не отримана.
Також, на думку відповідача, помилковими є висновки суду першої інстанції щодо реального характеру господарських операцій підприємства позивача з контрагентами - підприємцями: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
Проте, з наданих до перевірки документів контролюючий орган вбачає, що фізичні особи-підприємці зобов'язані виконати роботи та надати послуги в обсягах, які неможливо здійснити без залучення додаткової робочої сили та спецтехніки.
Так, в наданих до перевірки договорах, додатках до договорів встановлена невідповідність зазначених в них даних; до деяких договорів не надані картки технологічного процесу із зазначенням кількісних показників, а саме: склад бригади та перелік використаної техніки та механізмів, чим ворушено умови договорів та вимоги Правил охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості, затверджених Наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 12.07.2005 року № 119, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2005 року за № 1084/11364; не надані копії дозволів, отриманих зазначеними приватними підприємцями в Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
В наданих до перевірки актах виконаних робіт відсутня інформація про кількість задіяних при виконанні робіт транспортних засобів та механізмів, об'єм їх робіт та вартість, не зазначено вид, обсяг та вартість підготовчих робіт відповідно до вимог, передбачених Правилами охорони праці для працівників лісового господарства та лісової промисловості.
З огляду на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
ДП «Бібрське лісове господарство» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовує правомірність оскарженого позивачем рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник ГУ ДФС у Львівській області в судовому засіданні апеляційного суду підтримав вимоги апеляційної скарги та просить їх задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача заперечив вимоги апеляційної скарги за їх безпідставністю, висловив позицію щодо правомірності оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не належить до задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції встановив та підтверджується матеріалами справи, що за наслідками проведеної планової виїзної документальної перевірки ДП «Бібрське лісове господарство» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року, оформленої актом від 06.12.2017 року № 2194/13-01-14-10/00992488, Головне управління ДФС у Львівській області 27 грудня 2017 року винесло податкові повідомлення-рішення: - № 0023371410, яким збільшило ДП «Бібрське лісове господарство» грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності» в сумі 1214695 грн, з яких 1050765 грн за основним платежем та 163930 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;
- № 0023431410, яким збільшило позивачу грошове зобов'язання за платежем «частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань)» в сумі 1179825 грн, з яких 943860 грн за основним платежем, та 235965 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Висновки контролюючого органу базуються на тому, що ДП «Бібрське лісове господарство» допустило порушення: а) вимог пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14, п.134.1 ст. 134, п. 138.3 ст. 138, п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 139, пп.153.1.3., пп.153.1.2 пп. 153.1.1 п.153.1 ст. 153 Податкового кодексу України, п.5, п.6, п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 880871,00 грн.;
б) вимог пунктів 1, 2, 3 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 року № 138, що призвело до заниження до сплати частини чистого прибутку, що відраховується до державного бюджету за період з 01.01.2014 року по 30.06.2017 року на загальну суму 943860,00 грн.;
в) вимог п.п. 57.1-1.2 п.57.1-1 ст. 57 Податкового кодексу України, що призвело до заниження авансових внесків з податку на прибуток на загальну суму 169895,00 грн.
Згідно з долученим до матеріалів справи розрахунку по податку на прибуток ДП «Бібрське лісове господарство» з податкового повідомлення-рішення № 0023371410, у зв'язку з виявленими перевіркою порушеннями відображення суми позитивного значення курсових різниць та суми від'ємного значення курсових різниць, ГУ ДФС у Львівській області збільшило позивачу грошове зобов'язання на суму 31264,01 грн за основним платежем та 7816,00 грн за штрафними санкціями.
Згідно з долученими до матеріалів справи відповідачем розрахунку по частині чистого прибутку ДП «Бібрське лісове господарство» з податкового повідомлення-рішення № 0023431410, у зв'язку з виявленими перевіркою порушеннями відображення суми курсових різниць, ГУ ДФС у Львівській області збільшило позивачу грошове зобов'язання у розмірі 22655,09 грн за основним платежем та 5663,77 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції визнав правомірним збільшення ДП «Бібрське лісове господарство» грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств та організацій, що перебувають у державній власності» в сумі 31264, 01 грн за основним платежем та 7816 грн за штрафними (фінансовими санкціями) у податковому повідомленні-рішенні № 0023371410 та грошового зобов'язання за платежем «частина чистого прибутку» в розмірі 22655,08 грн. за основним платежем та 5663,77 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями у податковому повідомленні-рішенні № 0023431410.
Рішення суду першої інстанції в цій частині вирішення позовних вимог сторонами не оскаржене, а тому в силу приписів ч.1 ст. 308 КАС України, згідно якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не переглядає справу в частині вирішення зазначених позовних вимог.
В акті перевірки посадові особи відповідача зазначили, що в ході проведення перевірки встановлено повторне включення до складу витрат підприємства за 2014 рік суми сплаченого збору за використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн. В декларації з податку на прибуток за 2014 рік задекларовано в складі інших витрат (рядок 06.4 ІВ Податкової декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати») суму нарахованих податків та зборів, установлених Податковим кодексом України, а також інших обов'язкових платежів, встановлених іншими законодавчими актами, а саме: збір за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1162299 грн.
В акті перевірки також вказано, що збір за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн. відображено в складі собівартості реалізованої готової продукції. Витрати операційної діяльності, в тому числі: собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в розмірі 9929410 грн. відображено в складі витрат підприємства в графі 05.1 Декларації з податку на прибуток за 2014 рік.
З матеріалів справи колегія суддів вбачає, що в декларації з податку на прибуток за 2014 рік в рядку «Витрати операційної діяльності» («Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)») підприємство задекларувало 9929410 грн. (т.1 а.с. 51-52).
Згідно довідки ДП «Бібрське лісове господарство» від 26.02.2018 року зазначена сума розшифровується наступним чином: витрати на оплату праці - 2917304 грн., нарахування на заробітну плату - 1069901 грн., паливно-мастильні матеріали - 2074053 грн., запасні частини - 255867 грн., амортизація основних фондів - 439184 грн., надані послуги - 3072439 грн., вартість покупних матеріалів - 100662 грн. (т.1 а.с. 59).
Суд першої інстанції дослідив витяги з Головної книги на 2014 рік ДП «Бібрське лісове господарство», заслухав пояснення головного бухгалтера позивача ОСОБА_7, представника відповідача ОСОБА_8 та не встановив, що збір за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн. відображено в складі собівартості реалізованої готової продукції.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав вважати, що підприємство повторно включило до складу витрат підприємства за 2014 рік суму сплаченого збору за використання лісових ресурсів у розмірі 1102826 грн., що свідчить про протиправність збільшення податкового зобов'язання позивачу у податковому повідомленні-рішенні № 0023371410 на суму 198508,7 грн. за основним платежем та 49627,17 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу (ПК) України ( в редакції, чинній станом на 2014 рік) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.138.3 ст. 138 ПК України у цілях цього розділу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.
Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності доказів на підтвердження факту відображення позивачем збору за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн. в складі собівартості реалізованої готової продукції.
Позивач надав докази на підтвердження суми витрат в розмірі 9929410 грн., яка відображена в складі витрат підприємства в графі 05.1 Декларації з податку на прибуток за 2014 рік та надав перелік та суми витрат, які входять до вказаної суми. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів в розмірі 1102826 грн. в цьому переліку відсутній.
Відповідач, на якого в силу приписів ч.2 ст. 77 КАС України покладений тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності, не надав суду жодного доказу на спростування доводів позивача щодо відсутності подвій ного віднесення до складу витрат збору за спеціальне використання лісових ресурсів.
Акт перевірки містить лише посилання на бухгалтерські проведення певних сум без конкретизації, ідентифікації та розшифрування цих сум, що не є належним доказом віднесення позивачем збору за спеціальне використання лісових ресурсів до складу собівартості реалізованої готової продукції.
При цьому, контролюючий орган не наводить жодного первинного документу бухгалтерського обліку на підтвердження своїх висновків, що свідчить про безпідставність таких висновків.
Другою підставою для винесення відповідачем оскаржених податкових повідомлень-рішень є висновки акту перевірки про те, що позивач безпідставно включив у 2014 році до складу собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) послуги від фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а за період з 01.01.2015 року по 30.06.2017 року - від фізичних осіб-підприємців: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6.
До таких висновків відповідач дійшов у зв'язку з недостатністю, на його думку, первинних документів щодо здійснення господарських операцій з зазначеними підприємцями, зокрема, відсутністю дозволів, отриманих вказаними приватними підприємцями в Держгірпромнагляду на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, зауваженнями до представлених актів виконаних робіт (відсутність інформації про вид, обсяг та вартість підготовчих робіт). В результаті аналізу обсягу прийнятих виконаних робіт інспектори встановили невідповідність обсягу прийнятих та віднесених до складу витрат ДП «Бібрське лісове господарство» послуг, отриманих від приватних підприємців, обсягам, які фактично можливо надати ними із використанням найманих працівників з врахуванням відсутності інформації про проведені підготовчі роботи, величини площі на яких проведено лісові роботи, кількості заготовлених матеріалів (м.куб.), надання інших послуг, необхідної кількості бригад для виконання тих чи інших видів робіт.
За таких обставин контролюючий орган вважає, що господарські операції, які відображені ДП «Бібрське лісове господарство» в досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, тому така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування валових витрат.
За змістом підпункту 139.1.9. пункту139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Наведені норми права дають підстави для висновку щодо наявності у позивача права на віднесення до складу витрат операційної діяльності усіх понесених та документально підтверджених витрат на придбання послуг, робіт, товарів.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, акти, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
На підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 позивач надав копії первинних документів: договорів про виконання робіт з картами технологічного процесу розроблення лісосіки, актів виконаних робіт, платіжних доручень на оплату виконаних робіт.
Крім того, позивач долучив копії дозволів Територіального управління Держгірпромнагляду у Львівській області на виконання робіт підвищеної небезпеки підприємцям: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (т.7 а.с. 245-250 ).
Суд першої інстанції належним чином дослідив надані сторонами докази та встановив, що сукупність наданих позивачем документів дають достатні підстави дійти висновку про фактичне виконання умов договорів з наведеними вище контрагентами.
Крім того, зміст первинних документів, долучених до матеріалів, підтверджує наявність у діяльності позивача та його контрагентів розумних економічних та організаційно-адміністративних причин для укладання договорів, а також наявність чинників, з якими закон пов'язує можливість формування позивачем витрат за спірними операціями, які повною мірою пов'язані з господарською діяльністю підприємства.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що господарські операції підприємства позивача з його контрагентом мали реальний характер, оскільки вони підтверджені належними та допустимими доказами, первинними документами бухгалтерського та податкового обліку: договорами на виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з лісівництвом, актами прийому-передачі виконаних робіт, платіжними дорученнями на перерахування грошей підприємцям за виконані роботи, картами технологічних процесів розроблення лісосік та іншими.
Відповідність вказаних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податковим органом не спростовується, вони містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту досліджуваних господарських операцій та мають необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.
Придбані послуги відображені позивачем у бухгалтерському обліку, використані у власній господарській діяльності та спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
На час здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що використання відповідачем інформації комп'ютерних баз «Архів електронної звітності», АІС «Податковий Блок» не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій. Належними та допустимими доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що належні докази відсутності фактів здійснення господарських операцій підприємства позивача з його контрагентами відсутні, а твердження про неможливість здійснення відповідних операції ґрунтуються лише на припущеннях, зроблених без системного їх дослідження, а тому визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 232263,7 грн. за 2014 рік, 402604,7 грн. за 2015 рік та 193683,9 грн. - за 2016 рік, а також податкового зобов'язання за платежем ,,частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань" у сумі 168307 грн. за 2014 рік, у сумі 291742,66 грн. за 2015 рік та у сумі 461155,10 грн. за 2016 рік, а також застосування штрафних санкції, нарахованих на зазначені суми, є протиправним.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322 , 325, 328329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 813/856/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді О. М. Довгополов
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 15.03.2019.