12 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2679/18
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Димарчук Т.М.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-2265-56.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 04.12.2018 ним від ГУ ДФС у Волинській області отримано вимогу №Ф-2265-56 від 07.11.2018 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 818,60 грн.
Вказує на те, що з 08.04.2011 зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак, згідно з поданою ним на початку 2013 року заявою до Нововолинської ОДПІ, припинив підприємницьку діяльність. З ІІІ кварталу 2013 року не здійснює підприємницької діяльності та не подає звітності до контролюючого органу, тому застосування до нього санкцій як до фізичної особи-підприємця є безпідставним та протиправним.
Зазначає, що відповідно до п. 77.4 ст. 77 та п. 78.4 ст. 78 ПК України право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки, а право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Жодного наказу про проведення документальної планової чи позапланової перевірки позивач не отримував, а тому, в розумінні зазначених вище норм законодавства, навіть якщо така перевірка і проводилась, то вона є протиправною.
З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву від 24.01.2019 №326/03-20-10-02-07 (а.с.26-28) представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, посилаючись на те, що ГУ ДФС у Волинській області на підставі ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та даних АІС «Податковий блок» була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-2265-56 у розмірі 15 818,60 грн.
Згідно інтегрованої картки платника податків позивачу нараховано єдиний соціальний внесок (далі ЄСВ) за наступні періоди: 09.02.2018 нараховано ЄСВ у розмірі 8447,06 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 нараховано ЄСВ у розмірі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року), 19.07.2018 нараховано ЄСВ у розмірі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року), 19.10.2018 нараховано ЄСВ у розмірі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року).
Відповідач зазначив, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а з 01.01.2018 Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», якими внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, зокрема щодо строків сплати фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування, єдиного соціального внеску.
Відповідно до вказаних змін з 01.01.2017 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій частини 8 статті 9 Закону №2464-VІ) мінімальний розмір якого становить 2112,00 грн. З 01.01.2018 всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування) та самозайняті особи, які не одержують доходи, крім звільнених статтею 4 Закону №2464-VІ категорій страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, мінімальний розмір якого становить 2457,18 грн.
У контролюючого органу відсутні відомості щодо звільнення позивача від сплати ЄСВ.
Нарахування платнику єдиного соціального внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати ЄСВ у строки встановлені Законом №2464-VІ, ГУ ДФС у Волинській області правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-2265-56.
З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 08.04.2011 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець та з 11.04.2011 взятий на облік у Володимир-Волинській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області як платник податків на спрощеній системі оподаткування. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 12.12.2018 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с.30-33).
ГУ ДФС у Волинській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-2265-56 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018, якою позивача зобов'язано сплатити суму боргу у розмірі 15 818,60 грн.
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 за №2464-VI (далі Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом 3 та 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як передбачено частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Суд звертає увагу на те, що Закон не ставить у залежність обов'язок із сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування доходу (прибутку).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 - 3200,00 грн.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні осіби-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%).
Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018.
Так, з 01.01.2018 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримували пенсію за віком або були особами з інвалідністю та отримували відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи могли бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально:
До 19.04.2018р. - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.07.2018р. - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
До 19.10.2018р. - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як вбачається з свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 08.04.2011 зареєстрований як ФОП та з 11.04.2011 взятий на облік у Володимир-Волинській ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області як платник податків (а.с.12).
Разом з тим, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесений лише 12.12.2018 (а.с.30-33).
Як вбачається з матеріалів справи, в період здійснення підприємницької діяльності позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.
З вищевикладеного слідує, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок (2017-2018 роки), ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та лише 12.12.2018 припинив підприємницьку діяльність.
Приписами статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб'єкти державної реєстрації.
Відповідно до ч.4 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у звязку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що подання заяви платником податків про закриття підприємницької діяльності до органу доходів і зборів не є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, оскільки орган ДФС не є державним реєстратором та не наділений повноваженнями щодо внесення змін до державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Посилання позивача на ту обставину, що він припинив підприємницьку діяльність у 2013 році не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім цього, відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Відповідно до положень частин 1-4 статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з ч. 4 ст. 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953).
Відповідно до п.п. 2 - 3 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Стосовно твердження представника позивача про надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки) без вручення позивачу акту перевірки, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції № 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
- якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
- якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
- якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена рішенні Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за №422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
Згідно витягу з інтегрованої картки платника податку, за позивачем обліковується заборгованість за платежем з кодом 71040000 «ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність» у сумі 15 818,60 грн. (а.с.11).
Як встановлено судом, оскаржена вимога від 07.11.2018 №Ф-2265-56 винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи податкового органу, а тому посилання позивача на обов'язковість проведення відповідачем документальної перевірки є необґрунтованими.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач належними та допустимими доказами довів, що вимога ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-2265-56 винесена у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень контролюючого органу, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, встановленого статтею 295 КАС України, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
ОСОБА_2 Димарчук