Справа № 523/13516/18
Провадження № 1-кп/523/569/19
про повернення обвинувального акту прокурору
(повний текст)
04 березня 2019 року
Суворовський районний суд м.Одеси у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 - ОСОБА_3
представника потерпілого ТОВ НВП «ТЕНЕТ» (за довіреністю) - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт і додані до нього документи у кримінальному провадженні №12018160490004240, внесеному до ЄРДР 04.09.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 КК України, а також цивільного позову ТОВ НВП «ТЕНЕТ» до вказаного обвинуваченого «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином», -
28.09.2018 року на адресу Суворовського районного суду м.Одеси з Одеської місцевої прокуратури №4 надійшли зазначений обвинувальний акт й додані до нього документи у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 , які ухвалою судді від того ж дня призначені для розгляду в підготовчому судовому засіданні.
Під час підготовчого провадження від директора ТОВ НВП «ТЕНЕТ» ОСОБА_6 до суду надійшов цивільний позов до вказаного обвинуваченого «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином», який в порядку ст.128 КПК України має розглядатися у цьому кримінальному провадженні та копію якого було вручено судом відповідачеві.
З'ясувавши позицію прокурора ОСОБА_3 щодо можливості призначення до судового розгляду обвинувального акту разом із цивільним позовом, а також вислухавши думку представника потерпілого і цивільного позивача ТОВ НВП «ТЕНЕТ» ОСОБА_4 та обвинуваченого ОСОБА_5 , дослідивши наявні в розпорядженні суду процесуальні документи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має повернути прокурору обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.
Відповідно до ст.2 зазначеного Кодексу, завданнями кримінального провадження, наряду із захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, є охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, застосування до них лише належної правової процедури, а за ст.7 цього Кодексу, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження до яких, зокрема, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, безпосередність дослідження показань, речей і документів, диспозитивність судового провадження.
Частини 1, 2 ст.9 наведеного Кодексу зобов'язують суд, слідчий суддю, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, іншу службову особу органів державної влади під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, а прокурору, керівнику органу досудового розслідування, слідчому належить всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Положення ст.291 вказаного Кодексу встановлюють, що обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, у випадку погодження з ним останнього, а у самому обвинувальному акті, наряду з іншим, повинні бути викладені: фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими; правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; дата та місце його складення та затвердження.
За змістом вимог ст.ст.91, 92 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, наряду з іншим, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат та обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, обов'язок доведення яких покладається на слідчого та прокурора.
Як слідує з ст.ст.110, 283 вказаного Кодексу, будь-які рішення органів досудового розслідування, прокурора є процесуальними рішеннями, які оформлюються постановами та обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчинення кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відомості про що вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За приписами ч.1 ст.337 зазначеного Кодексу, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, а за змістом п.13 ч.1 ст.3 цього Кодексу, обвинуваченням є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.
Проте, при складенні й погодженні наданого на розгляд суду обвинувального акту за обвинуваченням ОСОБА_5 , ані старшим слідчим Суворовського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_7 , ані прокурором ОСОБА_3 , яким затверджувався цей акт, наведені вище вимоги закону дотримані не були, оскільки при викладені фактичних обставин і формулювання обвинувачення у розглядуваному обвинувальному акті не визначено форми вини та кваліфікуючої ознаки повторності у діях вказаного обвинуваченого, незважаючи на наявність такої кваліфікуючої ознаки при викладені правової кваліфікації за усіма епізодами вчинення інкримінованих останньому протиправних діянь, що свідчить про неконкретність, незрозумілість і суперечність висунутого обвинувачення за відповідними епізодами, унеможливлює визначення меж судового розгляду та суперечить приписам ст.ст.91, 291 КПК України.
До того ж, наведені обставини суперечності викладеного у розглядуваному обвинувальному акті формулювання обвинувачення визначеній органом досудового розслідування правовій кваліфікації інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 протиправних діянь, уявляють порушення право останнього на захист та унеможливлюють належне роз'яснення йому судом суті обвинувачення, а у випадку відання останнього до суду взагалі поставить під сумнів справедливість судового провадження, тощо.
Крім того, слід зауважити на тому, що розглядуваний обвинувальний акт, всупереч вимогам п.9 ч.2 ст.291 КПК України, не містить відомостей про дату його складення старшим слідчим СВ Суворовського ВП в м.Одесі ОСОБА_7 .
Аналогічні висновки щодо необхідності зазначення у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, повторності злочинів як кваліфікуючої ознаки, містяться в останньому реченні абзацу другого пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», а суперечність сформульованого обвинувачення визначеній органом досудового розслідування правовій кваліфікації інкримінованих обвинуваченому дій, за роз'ясненнями ВССУ «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» (№223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 року, п.2), обумовлює необхідність повернення такого обвинувального акту.
Зазначені вище обставини, за своєю сукупністю, суперечать принципам законності, верховенства права і права на захист, не відповідають завданням кримінального провадження та практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до приписів ч.2 ст.8, ч.5 ст.9 КПК України, підлягає обов'язковому застосуванню у кримінальному провадженні.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» від 09.10.2008 року зазначив, що у пп.«а» п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного, він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії» №9783/82, п.79). Крім того, суд зазначає, що положення підпункту «а» п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий розгляд, гарантоване п.1 цієї статі.
У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див. рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» №23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії» №42780/98, п.34).
До того ж, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначене рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» (ВП) №25444/94, п.54, а також «Даллос проти Угорщини», п.47).
За правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові №5-328кс16 від 24.11.2016 року, і за ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», - є обов'язковою для застосування усіма суб'єктами владних повноважень і судами, практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).
Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що з огляду на невідповідність розглядуваного акту вимогам ст.ст.2-3, 8-9, 91-92, 291 КПК України та на суперечність наведеного у цьому акті формулювання обвинувачення правовій кваліфікації інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_5 протиправних діянь, сформульоване органом досудового розслідування обвинувачення вказаній особі неможливо визнати таким, що висунуте в порядку, встановленим цим Кодексом.
Викладені вище обставини невідповідності обвинувального акту у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 вимогам ч.2 ст.291 КПК України, у контексті приписів ст.ст.2-3, 8-9, 91-92 цього ж Кодексу, визнаються судом істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які фактично нівелюють принципи верховенства права, законності та не узгоджуються із завданнями кримінального провадження, що за своєю сукупністю унеможливлює призначення до судового розгляду означеного обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, а відтак єдиним можливим й законним судовим рішенням, уявляється повернення зазначеного акту прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, для усунення протягом розумного строку виявлених судом недоліків.
Крім того, враховуючи те, що поданий до суду під час підготовчого провадження цивільний позов директора ТОВ НВП «ТЕНЕТ» ОСОБА_6 «Про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином», в порядку ст.128 КПК України належить розглядати в цьому кримінальному провадженні, обвинувальний акт у якому підлягає поверненню прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, то означений позов також належить направити вказаному прокурору.
Керуючись ст.ст.2-3, 7-9, 26, 91-92, 291, 314, 369-372, ч.2 ст.376 КПК України, суд, -
Обвинувальний акт й додатки до нього у кримінальному провадженні №12018160490004240, внесеному до ЄРДР 04.09.2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.185 КК України, - повернути прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, разом із цивільним позовом ТОВ НВП «ТЕНЕТ», для усунення в розумні строки виявлених судом порушень вимог КПК України, викладених у мотивувальній частині ухвали.
Копії ухвали направити для виконання прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, а також надати для відома іншим заінтересованим особам.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Суворовський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 7 днів з дня проголошення.
Суддя: ОСОБА_1