Справа № 824/959/18-а
Головуючий у 1-й інстанції:Дембіцький П.Д.
Суддя-доповідач: Мацький Є.М.
12 березня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Капустинського М.М. Охрімчук І.Г. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року (ухвала постановлена у м. Чернівці, повний текст ухвали складено 06.02.2019, час її постановлення не зазначено) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу ведення реєстру територіальної громади міста Чернівці Чернівецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,
І.ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. 3 жовтня 2018 року до Чернівецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2, який просив :
1.1. зобов'язати відповідача зареєструвати місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1, з одночасним знаттям з реєстрації їх попереднього місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, без згоди їх матері - ОСОБА_6.
2. 5 лютого 2019 року ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду закрито провадження в справі через те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
3. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції.
4. Апелянт вважає, що даний спір є публічно-правовим.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
5. Судом встановлено, що апелянт перебував у шлюбі з ОСОБА_6 з 01.11.2003 року по 10.10.2011 року. Від шлюбу позивач має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.
6. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 10.10.2011 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано.
7. Відповідно до довідки № 672 від 16.06.2018 року місце проживання дітей зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1.
8. 06.10.2015 року апелянт отримав ордер № 32 на гуртожиток. Вказаним ордером надано право йому та членам його сім'ї як військовослужбовця зайняти службове житло у вигляді кімнати АДРЕСА_1. (а. с. 16).
9. Згідно довідки про перевірку житлових умов від 08.02.2016 року за адресою: АДРЕСА_1, мешкають ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8, які займають 101,9 м2 загальної площі та 54,4 м2.
10. Протягом 2016-2018 років Садгірським районним судом м. Чернівці розглядалась цивільна справа № 726/537/16-ц про визнання права на користування житлових приміщенням.
11. Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 року у зазначеній справі позов задоволено частково, визнано за ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.
12. Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05.07.2018 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 року залишено без змін, рішення набрало законної сили.
13. 17.09.2018 року апелянт звернувся до Відділу ведення реєстру територіальної громади м. Чернівці Чернівецької міської ради із заявою, в якій просив розглянути можливість зняття з реєстрації з попередньої адреси: АДРЕСА_1 та реєстрації місця проживання (прописки) моїх малолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_1, на підставі рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 року. (а. с. 23).
14. 20.09.2018 року Відділ ведення реєстру територіальної громади м. Чернівці Чернівецької міської ради за результатами розгляду звернення апелянта, відмовив йому в реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей, зазначивши, що наданими рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 29.03.2018 року, постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05.07.2018 року не врегульовано питання реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання його малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з ним без згоди їх матері (листом № 20/01-26/440).
15. Вважаючи, зазначене рішення незаконним, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
16. Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
17. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
18. Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
19. З аналізу вищенаведених норм, колегія суддів приходить до висновку, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
20. Разом з тим приватно - правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
21. Спір має приватно - правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно -правових відносин. Спір є приватно - правовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
22. Разом з тим участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб'єкта владних повноважень є публічно-правовим.
23. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №337/2535/2017 (провадження №14-130цс18).
24. Статтею 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
25. Частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
26. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб'єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
27. Відтак, вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
28. Відповідно до частини 3 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
29. Згідно частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
30. Відповідно ч. ч. 1-2 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
31. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
32. Частиною 1 статті 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
33. Зі змісту позовних вимог, вбачається, що спірні правовідносини виникли внаслідок спору щодо місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 разом з позивачем без згоди їх матері, та можливості реалізації ОСОБА_2 батьківських прав, тоді як вимоги позивача до Відділу ведення реєстру територіальної громади міста Чернівці Чернівецької міської ради є похідними від вирішення цього спору.
34. Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи з приводу захисту сімейних прав та інтересів апелянта, а отже, існує спір про право, можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства відсутня.
35. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №500/6325/17.
36. Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
37. Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
38. Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов'язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
39. Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
40. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що спірні правовідносини стосуються також права користування майном, а саме квартирою АДРЕСА_1.
41. Апелянт оскаржує дії Відділу ведення реєстру територіальної громади міста Чернівці Чернівецької міської ради спрямовані на надання права реєстрації місця проживання та права користування зазначеною квартирою малолітніх дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6.
42. Отже, предметом спірних правовідносин є майнові права на квартиру АДРЕСА_1, вимоги ж до Відділу ведення реєстру територіальної громади міста Чернівці Чернівецької міської ради є похідними від них. Таким чином, спір має приватно - правовий характер та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
43. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний спір не є публічно - правовим і повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
44. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
45. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
46. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
47. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
48. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
49. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу відділу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 12 березня 2019 року.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Капустинський М.М. Охрімчук І.Г.