Справа № 120/3962/18-а
Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач: Драчук Т. О.
04 березня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Драчук Т. О.
суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Охримчук М.Б.,
позивача: ОСОБА_2,
представника відповідача: Козак О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом арбітражного керуючого ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними,
в листопаді 2018 року позивач арбітражний керуючий ОСОБА_2 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіальне управління юстиції у Київській області про визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України № 3851/5 від 07.12.2018 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_2".
Також, позивач просив, зобов'язати Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва НОМЕР_1 від 06.12.2016 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) шляхом видання наказу про відновлення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 та внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України змін в графі "стан" щодо свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, змінивши інформацію з "не діє" на "діє".
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2018 провадження у справі відкрито та призначено підготовче засідання.
Однак, 12.12.2018 через канцелярію Вінницького окружного адміністративного суду позивачем було подано заяву про забезпечення позову, в якій ОСОБА_2 просить постановити ухвалу про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Міністерству юстиції України № 3851/5 від 07.12.2018 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_2".
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.12.2018 в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
14.12.2018, через канцелярію Вінницького окружного адміністративного суду позивачем було подано повторно заяву про забезпечення позову в якій позивач, окрім мотивів наведених в попередній заяві від 12.12.2018, вказав додаткові мотиви, які свідчать про наявність визначених ст. 150 КАС України підстав забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України №3851/5 від 07.12.2018 (вх. №57585 від 14.12.2018).
Свою заяву, позивач обґрунтовує тим, що не забезпечення позову шляхом зупинення наказу Міністерства юстиції України про позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 призведе до усунення від виконання повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ряду підприємств, а саме: ПП "Гурівецьке", ТОВ "Подільські цукроварні", ДП "Дитячий санаторій ім. М.М.Коцюбинського", що є не поправним, оскільки відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд буде зобов'язаний призначити інших арбітражних керуючих, і при цьому скасування судом цього оспорюваного наказу не надасть можливості суду чи відповідачам повернути позивача, як арбітражного керуючого, до виконання функцій на вказаних підприємствах, що вплине на порушення прав боржника, кредиторів та позбавить ОСОБА_2 джерел існування та передбаченого ст.43 Конституції України права на працю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2018 заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.
Зупинено дію наказу Міністерства юстиції України №3851/5 від 07.12.2018 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_2".
Не погоджуючись з даною ухвалою суду, Головне територіальне управління юстиції у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Основними аргументами апеляційної скарги є те, що право на працю передбачене Конституцією України на особу ніяким чином не впливає, задоволення заяви про забезпечення позову являється частковим вирішенням спору без розгляду справи по суті.
Представник Головного територіальне управління юстиції у Київській області підтримав доводи зазначені в апеляційній скарзі, просив їі задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Представник Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Позивач заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1766 від 06.12.2016 позивач мав статус арбітражного керуючого.
Відповідно до наявних у справі копій судових рішень судів господарської юрисдикції позивач є арбітражним керуючим на наступних підприємствах: (№902/637/14) банкрутство ПП "Гурівецьке", (№902/1608/14) банкрутство ТОВ "Подільські цукроварні", (№902/1078/16) банкрутство ДП "Дитячий санаторій ім. М.М.Коцюбинського".
Відповідачем 21.09.2018 рекомендованим листом арбітражному керуючому ОСОБА_2 надіслано повідомлення про проведення позапланової невиїзної перевірки з усіма необхідними документами.
В свою чергу позивач не надав відповідачу необхідні документи для перевірки, на підставі чого було складено Акт про відмову арбітражного керуючого в проведенні перевірки №41/18 від 03.10.2018.
В подальшому після засідання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих 06.11.2018, Міністерством юстиції України було прийнято оскаржуваний наказ № 3851/5 від 07.12.2018 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданий ОСОБА_2" на підставі подання Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих 06.11.2018 №888.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив із балансу інтересів сторін у справі та критерію "необхідності в демократичному суспільстві", з того, що порушення в діяльності позивача виявлені виключно по одному суб'єкту господарювання, в той час коли позивач є арбітражним керуючим і по іншим справам, а також з того, що оскаржене рішення впливає на конституційні та конвенційні гарантії позивача на працю.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що вчинення господарським судом Вінницької області (станом на 12.12.2018 господарським судом Вінницької області) призначення судового засідання щодо усунення арбітражного керуючого ОСОБА_2 від виконання обов'язків по судовій справі № 902/637/14, дає змогу прийти до закономірного висновку про прийняття господарським судом відповідних рішень й по решті справ, в яких ОСОБА_2 є арбітражним керуючим зумовлено саме прийняттям Міністерством юстиції України оскаржуваного Наказу №3851/5 від 07.12.2018.
Таким чином, у разі вирішення спору на користь позивача, що в свою чергу матиме наслідком поновлення дії свідоцтва, на час поки буде розглядатись спір, позивача буде усунено від виконання повноважень ліквідатора не лише у справі господарського суду Вінницької області №902/637/14 про банкрутство ПП "Гурівецьке", але й в інших справах, зокрема: №902/1608/14 про банкрутство ТОВ "Подільські цукроварні"; №902/1078/16 про банкрутство ДП "Дитячий санаторій ім.М.М.Коцюбинського", що знівелює ефективний захист та поновлення його прав в подальшому, а також завдасть значної шкоди його діловій репутації.
Крім того, на думку суду першої інстанції, вжиття заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, на думку суду, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Також, колегія суддів зазначає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
З заяви про забезпечення позову вбачається посилання позивача на наявність ознак незаконності оскаржуваного рішення, що на думку колегії суддів, є обґрунтуванням предмету позову, яке підлягає перевірці та оцінці під час судового розгляду справи.
Тобто, як вірно зазначив апелянт з наведених підстав задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд приймає рішення по суті спору та надає оцінку оскаржуваним рішенням відповідача до вирішення справи по суті.
Між тим, позивач належним чином не обґрунтував свою заяву про забезпечення позову, не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Дослідивши зміст заяви позивача та матеріали справи, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для забезпечення даного адміністративного позову, зокрема з тих підстав, що заявником не конкретизовано яких саме зусиль буде змушений докласти та яких понесе витрат у разі невжиття судом заходів, про які він просить.
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Оскільки предметом позову є скасування прийнятого відповідачем рішення, тобто позов не містить вимог зобов'язального характеру (таких, що підлягали б дієвому виконанню), відсутні будь-які перешкоди у виконанні судового рішення (у випадку задоволення позову).
В частині доводів позивача щодо виникнення небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, колегія суддів зазначає, що з приводу оплати за роботу на інших підприємствах арбітражним керуючим особі ОСОБА_2 буде виплачено за заявою (за відповідний період роботи).
Крім того, в частині матеріального становища, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано, будь-яких підтверджень відсутності у позивача чи членів його сім'ї інших джерел доходу, що свідчило б про скрутне матеріальне становище, яке б склалося внаслідок виконання оскаржуваного Наказу Міністерства юстиції України. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 10.09.2018 в справі №804/8343/17.
Крім того, щодо доводів позивача та посилання суду першої інстанції на справу №902/637/14, колегія суддів зазначає, що дійсно ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30.11.2018 клопотання ПП "Гурівецьке" № 197 від 09.11.2018 про усунення арбітражного керуючого призначено до розгляду на 12.12.2018 - 15:00 год., в приміщенні Господарського суду Вінницької області.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що цей факт не впливає на забезпечення позову, оскільки саме по ПП "Гурівецьке" позивачем було відмовлено в проведенні перевірки та предмет позову в адміністративній справі є визнання протиправним та скасування Наказу Міністерства юстиції України № 3851/5 від 07.12.2018 "Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_2, а розглядається клопотання ПП "Гурівецьке" № 197 від 09.11.2018.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки викладені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевказане колегія суддів приходить до висновку, що доводи зазначені ОСОБА_2 в частині задоволення клопотання щодо забезпечення позову є безпідставними, а забезпечення позову буде являтись прийняттям рішення по суті спору до вирішення справи по суті. Тому у задоволенні клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_2 щодо забезпечення позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області задовольнити повністю.
Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2018 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні клопотання арбітражного керуючого ОСОБА_2 щодо забезпечення позову, - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2019 року.
Головуючий Драчук Т. О.
Судді Загороднюк А.Г. Полотнянко Ю.П.