07 березня 2019 р.Справа № 820/4405/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Тацій Л.В. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Ткаченко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 19.11.18 року по справі № 820/4405/18
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,
Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2017 року №0104471302, № 0103801302, № 0103841302, № 0104511302, № 0103861302, №0103871302.
Позивач посилався на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування податкових зобов'язань, оскільки позивач мав законні підстави для формування показників податкової звітності за господарськими відносинами з контрагентами; бухгалтерський та податковий облік здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставленого товару, його використання, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2018р. адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.12.2017 року №0104471302, № 0103801302, № 0103841302, № 0104511302, № 0103861302, №0103871302.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління ДФС у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ФОП ОСОБА_2, застосовуючи загальну систему оподаткування, обліку та звітності, показники витрат був зобов'язаний формувати за правилами, врегульованими ст.177 Податкового Кодексу, тобто до складу витрат включати лише ту частину витрат, яка прямо й безпосередньо пов'язана з одержаним доходом звітного періоду та сплата якої підтверджена відповідними платіжними банківськими та іншими первинним документами та обов'язково бути пов'язана з господарською діяльністю. Тобто, виключно факт отримання доходу у звітному періоді є підставою для включення до витрат тільки тієї частини дійсно понесених витрат, яка відповідає цьому доходу. Обов'язковість доведення зв'язку зазначених витрат з основною діяльністю платника податку, покладаються на такого платника податку. Однак, ФОП ОСОБА_2 документально не доведено зв'язок задекларованих витрат у 2014 році - на суму 65726,34 грн., у 2015 ропі - на 126636,38 грн., у 2016 році - на суму 14297,96 грн. з отриманим доходом. У даному випадку, задекларовані ФОП ОСОБА_2 витрати у сумі 206660,68 грн., у тому числі по періодах: 2014 рік - у сумі 65726,34 грн., 2015 рік - у сумі 126636,38 грн., 2016 рік - у сумі 14297,96 грн., по яких не доведено їх фактичне використання в Межах господарської діяльності та зв'язок з отриманим доходом не можуть відображатися в податковому обліку в якості витрат. З урахуванням вищенаведеного, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 по справі № 820/4405/18, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 відмовити.
Від ФОП ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що вимоги, які містяться в апеляційній скарзі є незаконними та необґрунтованими. Вказує, що факт завищення сум доходу в 2014-2015 роках належним чином не обґрунтований.
Сторони про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси зазначені в апеляційній скарзі та позовній заяві про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, частково доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що у період з 23.10.2017 року по 03.11.2017 року фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності ФОП ОСОБА_1, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 17.11.2017 року № 20437/20-40-13-02/НОМЕР_5, яким зафіксовано порушення , в т.ч. пп. «а» п.176.1 ст.176, п.177.2, пп.177.4.1,177.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України, пп.163.1.1 п.163.1. ст.163, п.164.1. ст.164, п. 161 підрозділу 10 р.ХХ «перехідні положення» Податкового кодексу України.
Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 13.12.2017 року № 0103871302, яким позивачеві нараховано пеню за несвоєчасну сплату військового збору у розмірі 160.00 грн.; № 0104471302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 10060.94 грн., в тому числі основний платіж 8048.75 грн., штрафні санкції 2012.19 грн.; № 0103841302, яким визначено штраф за несвоєчасну сплату податку з доходів фізичних осіб у розмірі 31796,05 грн.; № 0103801302, яким застосовано штраф за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних осіб у розмірі 6320,90 грн.; №0104511302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 268.09 грн., в тому числі основний платіж - 214.47 грн. та штраф -53.62 грн.; № 0103861302, яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасну сплату військового збору у розмірі 70.00 грн.
Не погодившись з винесеними рішеннями, позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результатами якого скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Із дослідженого в судовому засіданні акту перевірки, відзиву на адміністративний позов (а.с.22-54, 93-95, т.1), пояснень представників вбачається, що під час проведення перевірки встановлено завищення витрат у період, що ревізувався, оскільки позивачем не доведено зв'язку задекларованих витрат з отриманими доходом. Завищення витрат у ревізуємий період призвело до заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу у 2014 та 2016 роках відповідно та як наслідок спричинило заниження податку на доходи фізичних осіб (арк. акту перевірки 18).
Оскільки, за даними картки особового рахунку позивача за платежем «податок на доходи фізичних осіб» нараховані авансові платежі на 2014 рік та на 2015 рік, податковим органом зроблено висновок про те, що сума податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті у бюджет за результатами перевірки .
З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пп. «а» п. 176.1. ст.176 ПК України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку.
Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Ставки податку визначені у ст.167 ПК України та відповідно дорівнювали у 2014 році 17 %, у 2015 році -20 % до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати , встановленої на 1 січня податкового (звітного) року.
Колегія суддів зауважує, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, в т.ч. належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг. (пп.177.4.1, 177.4.4 ст.177 ПК України).
Проте колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на пп. 177.4 ст. 174 ПК України, як підстави правомірності донарахування податку на доходи фізичних осіб, є неприйнятним, оскільки нормами цього пункту (в редакції, що діяв впродовж ревізуємого періоду) наведений перелік витрат, який безпосередньо пов'язаний з отриманням доходів, у той час коли системний аналіз ст. 177 цього Кодексу, з урахуванням пп. 177.2 та пп.177.4.4. цієї статті встановлюють правила оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, за якими до витрат належать документально підтверджені витрати, пов'язанні з господарською діяльністю такої особи, перелік яких не є вичерпним. Намагання податкового органу обмежити цей перелік посиланням на положення податкового закону, норма якого у цій частині має інше правове навантаження, є хибним.
Податковий орган має враховувати, що результати оподаткування у будь-якому випадку є похідними від здійснення (провадження) підприємцем господарської діяльності, обмеження його витрат пов'язаних з господарською діяльність призведе до обмеження господарської компетенції і, як наслідок, вплине на свободу підприємницької діяльності взагалі.
Враховуючи викладене вище, суд прийшов до висновку, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про завищення позивачем витрат у ревізуємому періоді та відповідно заниження розміру бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб та донарахування вказаного податку.
Оскільки судовим розглядом встановлено безпідставне збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, обумовлює безпідставне застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до ст. 123 ПК України.
Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що не ведення ФОП ОСОБА_3 протягом 2015-2016 років книги обліку доходів і витрат є порушенням пп. 177.10 ст. 177 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Дані посилання податкового органу є необґрунтованими. Головне управління ДФС в Харківській області жодним чином не обґрунтовує, яким чином відсутність книг обліку доходів і витрат за 2015,2016 роки призвела до заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
Суд апеляційної інстанції також зауважує, що відповідно до підпункту 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до підпункту 164.2.5 пункту 164.2 статті 164 ПК України, тобто, дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування) у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 ПК України. Ставка військового збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування.
Із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що під час перевірки контролюючим органом встановлено заниження загального чистого доходу у 2016 році на суму 14297.96 грн., а отже, як наслідок, зроблено висновок про заниження військового збору у вказаний період на 214.47 грн.
Оскільки судовим розглядом встановлено неправомірність донарахування позивачеві чистового оподатковуваного прибуток за період, що підлягав перевірці, суд приходить до висновку, що донарахування військового збору за 2016 рік у розмірі 214.47 грн. є необґрунтованим, а отже, податкове повідомлення рішення № 0104511302 є таким, що підлягає скасуванню.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем подано до контролюючого органу у період, що ревізувався податкові декларації про майновий стан та доходи (а.с.55-68, т.1)
Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так як, податковим органом позивачеві донараховано грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військовий збір відповідно, відповідачем встановлено факт несвоєчасної сплати вказаних податків та зборів та з урахуванням приписів ст.126 ПК України нараховано штраф у процентному відношенні до строку затримки, що підтверджується розрахунками штрафних санкцій до податкових повідомлень-рішень.
Оскільки, судовим розглядом встановлено безпідставне збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, це обумовлює безпідставне застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідно до ст. 126 ПК України та відсутність підстав для прийняття оскаржуваних рішень, які є предметом дослідження у даній справі.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що акт перевірки фактично не міститься опису порушень в період за 2014, 2015 роки. Дані щодо виявлених податковим органом порушень описані в загальному вигляді, без зазначення конкретних операцій, які не приймаються відповідачем (арк. акту перевірки 14) .
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2018 року по справі № 820/4405/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис)Л.В. Тацій З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 12.03.2019 року