Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 березня 2019 р. Справа№200/1980/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в (спрощеному) письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року;
- зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Позивач вважає, що йому безпідставно припинена виплата пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав, оскільки Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, однак на час припинення виплати пенсії не існувало таких підстав. Також, позивач посилався на статтю 46 Конституції України та статті 4, 5, 8, 47,49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365).
Відповідач зазначив, що для подальшого поновлення виплати пенсії позивачу необхідно було звернутися до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області особисто та надати необхідні документи.
На думку відповідача позивач у визначеному законодавством порядку не вжив заходів, спрямованих на отримання належної їй суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не змогла отримувати вказані виплати, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Відповідач вказує, що позивачем не надано до суду доказів, що вона була позбавлена права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України.
На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України. З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/1980/19-а за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримує пенсію за віком.
13 липня 2016 року ОСОБА_1 зареєструвалась за адресою АДРЕСА_1
12 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до відповідача, у якій просила пояснити причину не виплати їй пенсії, а також погасити її заборгованість, проте станом на дату звернення до суду відповіді на запит позивач не отримала.
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 вересня 2018 року на підставі встановленого факту відсутності реєстрації позивача в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Згідно статті 1 Конституції Україна є соціальною та правовою державою.
За приписами частини 2 статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону №1058-VI, оскільки з вересня 2018 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Суд враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається міст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 46 Закону №1058-VI регулює правовідносини, що виникають під час виплати пенсії за минулий час:
- нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії;
- нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.
Згідно матеріалів справи, а саме довідки про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, призначена пенсія виплачувалась позивачу по серпень 2018 року включно (1 780, 86 грн.) та з 01 вересня 2018 року її виплата була припинена.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, однак такими, що підлягають задоволенню, оскільки призупинення виплати пенсії позивачу відбулося з 01 вересня 2018 року, отже саме з вересня 2018 року і підлягає відновленню виплата пенсії.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Приписами частини 1 стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.
Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок відповідача добровільно і негайно виконати рішення суду про присудження виплатити пенсію і цей обов'язок полягає у тому, що у відповідача обов'язок видати пенсію у межах стягнення за один місяць виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватись.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову судовий збір не сплачувався, а ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 90, 132, 139, 193, 242-244, 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: 85485, АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6) про визнання протиправними дії та зобов'язати вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1) з 01 вересня 2018 року.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість пенсії ОСОБА_1 (рнокпп. НОМЕР_1) з 01 вересня 2018 року.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження: 85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Героїв Праці, буд. 6, ідентифікаційний код юридичної особи 41247274) на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106, банк отримувача Казначейство України (ЕАП) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 березня 2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Чекменьов Г.А.