Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 лютого 2019 р. Справа№200/13840/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грищенка Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, Управління) про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії з 01 січня 2015 року, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 січня 2015 року в повному обсязі по дату винесення рішення суду, із продовженням щомісячної виплати належної пенсії. Також позивач просив суд звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання поновити виплату пенсії з 01 січня 2015 року у межах суми стягнення за один місяць та зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання рішення в місячний термін після набуття рішенням законної сили.
В обґрунтування позову зазначає, що перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та одержує пенсію за віком. З 01 січня 2015 року відповідач протиправно припинив виплату пенсії у зв'язку з не підтвердженням місця перебування.
Позивач вважає дії Управління протиправними та такими, що порушують його конституційні права, оскільки статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право територіального органу Пенсійного фонду своїм рішенням припинити виплату пенсії, у випадку: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом шести місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» взагалі не передбачає можливості призупинення виплати пенсії, яка раніше була призначена та виплачувалась.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з 01 січня 2015 року, зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість за період, починаючи з 01 січня 2015 року в повному обсязі по дату винесення рішення суду, із продовженням щомісячної виплати належної пенсії.
Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення, зобов'язано відповідача надати суду рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, та довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Ухвалою суду від 10 січня 2019 року призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та повторно зобов'язано відповідача надати суду рішення про припинення виплати пенсії ОСОБА_1, та довідку про нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 01 січня 2015 року.
30 січня 2019 року на електрону адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Відповідач зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні з березня 2018 року, однак через впровадження у березні 2018 року нового програмного комплексу для нарахування та виплати пенсії, виникли програмні ускладнення щодо нарахування та поновлення пенсії позивачу. Окрім того відповідач зазначив, що ним не припинялось виплату пенсії з січня 2015 року оскільки на той час позивач перебував на обліку в іншому управлінні.
Ухвалою суду від 01 лютого 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 27 лютого 2019 року.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, до суду не з'явились.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії ВЕ 307252, виданий 28 квітня 2000 року), пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням №023013 та особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14.11.2017 р.№ НОМЕР_2. Доказів скасування вказаної довідки матеріали справи не містять.
Відповідач ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400) є суб'єктом владних повноважень органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в управлінні як отримувач пенсії за віком призначену відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Через програмні ускладнення щодо нарахування та виплати пенсії, пенсійна справа позивача перебуває в обробці відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсії з метою відновлення виплати нарахованої пенсії. Зазначений факт знайшов своє відображення у відзиві на позовну заяву.
Разом з цим, суд зазначає, що до відзиву на адміністративний позов як доказ на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, до суду надано довідку, відповідно до якої позивачу не була нарахована та не була виплачена пенсія з лютого 2015 року.
Інших доказів в обґрунтування законності підстав для припинення виплати пенсії позивачеві з зазначеної дати відповідачем до суду не надано.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність невиплати пенсії позивача та період часу, протягом якого пенсія не виплачується.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637 (у редакції, чинній на час припинення виплати пенсії позивачу) призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”. Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Стаття 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що пенсія не виплачується через програмні ускладнення щодо нарахування та виплати пенсії, оскільки невиплата позивачу пенсії у зв'язку зі вказаними обставинами суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Суд також зазначає, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Отже, не виплачуючи позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету.
Понадто, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Суд зауважує, що статтею 2 КАС України адміністративні суди перевіряють при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, чи прийняті (вчинені) вони, в тому числі і пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права. Відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на майно, права здатності користуватися своїм житлом та приватним життям, що можна визначити як не прийнятне для органу владних повноважень, а відповідно, такими діями перевищено втручання органа владних повноважень в права та свободи позивача.
Разом з цим, щодо позовних вимог про визнання протиправними дії щодо припинення виплати пенсії, суд зазначає, що відповідач не припинив виплату пенсії, а навпаки, допустив бездіяльність шляхом не поновлення виплати пенсії.
Згідно положень ч.2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з наданої відповідачем довідки, позивач не отримує пенсію з лютого 2015 року, а не з січня 2015 року, як зазначено у позовні заяві, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд зобов'язати відновити нарахування та виплату пенсії та сплатити заборгованість з 01 січня 2015 року по дату винесення рішення суду із продовженням щомісячної виплати належної пенсії.
Суд зазначає, що обмеження поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу певною датою не є повним та ефективним захистом його прав, оскільки позивач має гарантоване Конституцією України право на отримання пенсії без обмеження будь-яким терміном, відповідних обмежень не містить і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд вважає, що для повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача відновити нарахування та виплату пенсії без обмеження будь-якою датою.
Окрім того позовні вимоги в частині зобов'язання поновити нарахування та виплату та сплатити заборгованість із продовженням щомісячної належної виплати не підлягають задоволенню оскільки згідно з вимогами ст.ст. 2, 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства захисту підлягають тільки порушені права, а не ті, які можуть бути порушені в майбутньому.
Таким чином, неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
За таких обставин, беручи до увагу всі надані сторонами докази в їх сукупності суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо вимоги про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає, що відповідно до ст. 382 КАС України суд, яких ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Слід наголосити, що суд має право, але не зобов'язаний зобов'язувати подати звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення строк для подання звіту про виконання рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, у порядку ст. 139 КАС України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір у розмірі 352,40 грн. підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України та у розмірі 352,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь Державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) пенсії з 01 лютого 2015 року.
Зобов'язати ОСОБА_2 об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) та сплатити заборгованість з 01 лютого 2015 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Звернути до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171400) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 40 копійок.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 27 лютого 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Суддя Грищенко Є.І.