Справа № 492/2087/18
12 березня 2019 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області в складі:
Головуючого - судді Череватої В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Каширної О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Арцизі Одеської області в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Одеського національного університету імені І.І. Мечникова до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
18.12.2018 року позивач звернувся до суду з позовом та просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь Одеського національного університету імені І.І. Мечникова заборгованість по пені у сумі 1 516,04 грн., а також витрати по сплаті судового збору. Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 має заборгованість по наданню цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти за угодою № 06-1-031-2003 від 30.08.2003р. у сумі 1000 грн., відсотків за користування кредитом у сумі 382,53 грн., пені у сумі 1731,61 грн. В листопаді 2017 року відповідач сплатив тіло кредиту в сумі 1000 грн., відсотки за користування кредитом у сумі 382,53 грн., пеню - 354,99 грн. Питання щодо залишку боргу по пені - 1516,04 грн. не було врегульовано, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду та просить стягнути суму заборгованості з відповідача.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст. ст. 128, 130, 131 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 25.01.2019 року провадження у справі відкрито та її розгляд відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України призначений у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце його проведення сповіщений належним чином, звернувся до суду з заявою, в якій просив розглянути справу у його відсутність, позов підтримав повністю та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, згідно якій в задоволенні позову просив відмовити та звернувся до суду із завою про застосування судом позовної давності, посилаючись на те, що спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена тривалістю в один рік, залишок боргу по пені у нього виник у листопаді 2017 року, а з позовом позивач звернувся до суду 18.12.2018 року.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, вивчивши надані сторонами письмові докази, давши їм оцінку в сукупності, вважає позовну заяву позивача не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов'язального права, пов'язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов'язків по поверненню кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 30.03.2017 року Одеський національний університет імені І.І. Мечникова звернувся до Арцизького районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про повернення заборгованості по наданню цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за угодою № 06-1-031-2003 від 30.08.2003р. (а.с. 9) про надання цільового пільгового державного кредиту для здобуття вищої освіти у сумі 1000 грн., відсотки за користування кредитом у сумі 382,53 грн., пеню у сумі 1731,61 грн. На момент розгляду справи в листопаді 2017 року відповідач сплатив тіло кредиту в сумі 1000 грн., відсотки за користування кредитом у сумі 382,53 грн., пеню - 354,99 грн. Ухвалою суду від 11.12.2017 року позов по справі № 492/390/17 залишено без розгляду (а.с. 8). Питання щодо залишку боргу по пені - 1516,04 грн. не було врегульовано (а.с. 10 - 14).
З позовом про стягнення боргу по пені до ОСОБА_2 позивач звернувся до суду 18 грудня 2018 року.
Стороною у спорі заявлено вимогу про застосування позовної давності.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.
Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України); за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини п'ята статті 261 ЦК України).
Оскільки заборгованість відповідача по пені виникла ще у листопаді 2017 року, то за захистом свого порушеного прав позивач зобов'язаний був звернутися до листопада 2018 року, однак, позивач звернувся до суду з позовом 18 грудня 2018 року, тобто після спливу позовної давності, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що позивач пропустив позовну давність.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Доказів поважності пропуску строку позовної давності звернення до суду за захистом свого порушеного права, позивачем суду не надано.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому суд звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1ст. 15 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції при вирішенні справи виносить рішення на підставі належних та допустимих доказів, досліджених в судовому засіданні відповідно до глави 5 ЦПК України.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити з підстав та мотивів, наведених в цьому рішенні.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на відсутність підстав для задоволення позову Одеського національного університету імені І.І. Мечникова до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У зв'язку з відмовою позивачу у задоволенні його вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 16, 257, 258, 253, 261 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 264, 265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову Одеського національного університету імені І.І. Мечникова до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 12 березня 2019 року.
Позивач: Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, що знаходиться за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Дворянська, 2.
Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
Арцизького районного суду В.І. Черевата
Одеської області