26 лютого 2019 рокуЛьвів№ 857/844/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М.
з участю секретаря судового засідання Гнідець Р.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року в справі №2а-11607/10/1370 (суддя Лунь З.І., м. Львів, повний текст рішення складений 13 грудня 2018 року) за позовом Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Львівський відділ реєстраційно - екзаменаційної роботи управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,-
встановив:
Залізнична об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Львівський відділ реєстраційно - екзаменаційної роботи управління Державтоінспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у сумі 43570,00грн.
Рішенням від 12 грудня 2018 року Львівський окружний адміністративний суд у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Залізнична об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В апеляційній скарзі, з покликанням на положення Бюджетного кодексу України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів України», вказує на те, що оскільки сума податку з власників транспортних засобів, яка мала б бути сплачена відповідачем під час первинної реєстрації не зарахована на єдиний казначейський рахунок державного бюджету, є підстави вважати, що відповідач не виконав обов'язку зі сплати податку.
Крім того, відповідач не надав суду оригінал квитанції, яку він повинен був отримати після завершення приймання готівки відповідно до Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації, обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом МВС №379.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим ст. 175 КАС України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що згідно з даними УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на ім'я відповідача зареєстровано транспортні засоби марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_1, 1999 року випуску, марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_2, 1997 року випуску, що підтверджується листом Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС України у Львівській області від 09.06.2010 №9/2074.
Згідно з довідкою ДПІ у Франківському районі м. Львова №24711/17-115 від 09.11.2010 при здійсненні державної реєстрації вказаних транспортних засобів ОСОБА_1 не сплатив податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів
Відповідно до розрахунку ДПІ у Франківському районі м. Львова сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, яка підлягала сплаті відповідачем при першій реєстрації транспортних засобів, а саме: марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_1, 1999 року випуску становить 24610,00грн.; марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_2, 1997 року випуску, становить 18960,00грн.
Вказана заборгованість відповідачем в сумі 43570,00 грн не сплачена, що підтверджується довідкою ДПІ у Франківському районі м. Львова №24711/17-115 від 09.11.2010.
Зазначене послужило підставою для звернення позивача до суду та стягнення суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у примусовому порядку.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, керувався тим, що контролюючий орган звернувся до суду про стягнення з відповідача суми, яка не має статусу податкового боргу, оскільки відсутні докази узгодження податкового боргу на відповідну суму, а також правильність визначення податкового зобов'язання на таку суму.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» та Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» встановлював податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Стаття 2 вказаного закону визначала об'єкти оподаткування податком з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів.
Частиною 1 статті 5 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» встановлено, що податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.
Згідно з п. 1.1, 1.2, статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції;
Податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Пунктом 1.3 зазначеної статті встановлено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Аналіз положень наведених норм свідчить про законодавчо визначений порядок узгодження сум податкового зобов'язання контролюючим органом, як суб'єктом владних повноважень, шляхом прийняття податкових повідомлень.
Оскільки в межах спірних правовідносин контролюючий орган відповідного рішення не приймав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказане виключає визнання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів податковим боргом, та як наслідок, звернення позивача до суду за його стягненням.
Така позиція суду відповідає правовій позиції Верховного суду, висловленій в постанові від 23.01.2018 № К/9901/3141/18 (2а-6598/11/1370) за наслідками розгляду касаційної скарги податкового органу на рішення суду в аналогічній справі.
Крім того, колегія суддів бере до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, на підставі витребуваних матеріалів реєстраційної справи автомобіля марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_1, 1999року випуску, марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_2, 1997року випуску.
Так, перша реєстрація автомобілів марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_1, 1999 року випуску, марки Volkswagen Т-4, державний номерний знак НОМЕР_2, 1997 року випуску, на ім'я ОСОБА_1 здійснена на підставі заяви № 8038 від 27.02.2010 та №6846 від 02.10.2009. На цих заявах посадова особа МРЕВ проставила відмітку про перевірку сплати заявником вказаних сум транспортного податку; в графі «перевірено» є підпис уповноваженої особи МРЕВ.
Отже, наявні докази свідчать про те, що на момент реєстрації автомобілів ОСОБА_1 надавав для перевірки докази (квитанції) про сплату податку в сумі 24610,00 грн та 18960,00 грн; причини ненадходження до бюджету коштів за реєстрацію згаданого в цій справі автомобіля та ще понад тисячі інших автомобілів вже вісім років розслідуються в порядку кримінального судочинства, результати розслідування в контексті спірних правовідносин - відсутні.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає правильною позицію суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, та, відповідно відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року в справі №2а-11607/10/1370 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя ОСОБА_2
судді ОСОБА_3
ОСОБА_4
Повне судове рішення складено 11.03.2019.