Справа №573/1847/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/239/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
05 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 25 жовтня 2018 року, відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , з повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, раніше неодноразово судимого, останнього разу: 14 вересня 2018 року Білопільським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,-
У поданій апеляційній скарзі, обвинувачений ОСОБА_7 , просить вирок суду, щодо нього змінити, застосувавши положення ст. 69 КК України та призначити йому покарання не пов'язане з триманням під вартою. Крім того, просить зарахувати йому строк попереднього ув'язнення у строк покарання відповідно до вимог ч.5 ст. 72 КК України.
Вироком Білопільського районного суду Сумської області, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначено за даним вироком більш суворим покаранням, що призначено вироком Білопільського районного суду Сумської області від 14 вересня 2018 року, визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 обрано у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 визначено відраховувати з 25 жовтня 2018 року.
Зараховано ОСОБА_7 в строк відбуття покарання частково відбуте покарання за попереднім вироком Білопільського районного суду від 14 вересня 2018 року, з 22 серпня 2018 року по 24 жовтня 2018 року включно.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави 429 грн. за проведення судової товарознавчої експертизи.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні він повністю визнав, щиро розкаюється у скоєному, зазначає, що він активно сприяв у встановленні істини та розкриттю даного злочину, частково відшкодував заявлений цивільний позов потерпілій, крім того, має хворобу, яка потребує кваліфікованої допомоги та лікування, а тому вбачає підстави для застосування щодо нього положень ст. 69 КК України та призначення йому покарання, яке не пов'язане з триманням під вартою.
Крім того, просить зарахувати йому строк попереднього ув'язнення у строк покарання відповідно до вимог ч.5 ст. 72 КК України.
19 грудня 2018 року на адресу суду від обвинуваченого ОСОБА_7 надійшло доповнення до його апеляційної скарги, у якому він також вказує на визнання ним своєї вини у вчиненому кримінальному правопорушенні, щире розкаяння, часткову виплату цивільного позову потерпілій, крім того зазначає, що він має позитивні характеристики, є соціально стабільним та матеріально забезпеченим та має хворобу, яка потребує кваліфікованого догляду та лікування. Наголошує, що скоїв злочин, який не є таким значним, за який повинен відбувати покарання у місцях позбавлення волі.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали, письмових заперечень на подані апеляційні скарги не надійшло.
Як визнав доведеним суд першої інстанції, у точно невстановлений в ході досудового розслідування день вкінці липня 2018 року у вечірній час доби ОСОБА_7 перебував у гостях у свого знайомого ОСОБА_9 , який мешкає у АДРЕСА_3 . Під час спільного розпивання спиртних напоїв, у той момент, коли господар вийшов із будинку, ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що його дії є непомітними для сторонніх осіб та потерпілого, перебуваючи в середині житлового будинку, викрав гроші в сумі 200 грн. однією купюрою. Після цього, ОСОБА_7 покинув будинок ОСОБА_9 , а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Крім цього, у точно невстановлений день на початку серпня 2018 року у денний час доби ОСОБА_7 знаходився на ринку, що розташований за адресою: Сумська область, м. Білопілля, вул. Торгова площа. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що його дії є непомітними для сторонніх осіб та потерпілого, скориставшись тим, що ОСОБА_10 відволікся на покупця, викрав гроші в сумі 300 грн., які лежали під дисками на прилавку. Після цього, ОСОБА_7 пішов з ринку, а викраденими грошима розпорядився на власний розсуд.
Також, у точно невстановлений день в середині серпня 2018 року у вечірній час доби ОСОБА_7 перебував у гостях у свого знайомого ОСОБА_11 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 . Під час спільного відпочинку, ОСОБА_7 вийшов на вулицю з будинку ОСОБА_11 та помітив велосипед, що стояв на території господарства. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що його дії є непомітними для сторонніх осіб та потерпілого, перебуваючи на території подвір'я домогосподарства за адресою: АДРЕСА_4 , викрав велосипед марки «Україна» чорного кольору, що стояв біля опори, яка тримає хвіртку. Після цього, ОСОБА_7 покинув домогосподарство ОСОБА_11 та розпорядився викраденим майном на власний розсуд. Відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи № 19/119/11-1/3025е від 08 жовтня 2018 року ринкова вартість велосипеду марки «Україна» станом на серпень 2018 року могла становити 1 203 грн. 40 коп.
Окрім цього, 19 серпня 2018 року у денний час доби ОСОБА_7 перебував у районі КЗ Білопільської районної ради «Білопільська ЦРЛ», де збирав металобрухт. Під час збирання металобрухту ОСОБА_7 помітив біля домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_12 одну гуску сіро-білої масті. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи повторно, переслідуючи корисливий мотив, впевнившись, що його дії є непомітними для сторонніх осіб та власника птиці, перебуваючи біля даного домогосподарства, схопив гуску та помістив її до мішка, який мав при собі. Загальна вартість завданого збитку ОСОБА_12 складає 450 грн. Викраденим майном ОСОБА_7 розпорядився на власний розсуд.
Заслухавши доповідь головуючого-судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти вимог апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вина обвинуваченого ОСОБА_7 при обставинах, викладених у вироку, є доведеною і ґрунтується на доказах, стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніхто у судовому засіданні не оспорював. За цих обставин, за згодою обвинуваченого та інших учасників судового провадження, розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції відбувався у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. Наслідки такого порядку розгляду учасникам судового провадження було роз'яснено у встановленому законом порядку.
Дії обвинуваченого судом вірно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України.
Таким чином, висновки суду в цій частині щодо фактичних обставин провадження, винуватості обвинуваченого і правильності кваліфікації його дій, які не оскаржуються в апеляційній скарзі, згідно до ст.404 КПК України не перевіряються.
Відповідно до ст.65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Статтею 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.65 КК України, призначаючи покарання ОСОБА_7 враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином середньої тяжкості, його особу, та наявність обставин, що обтяжують і пом'якшують покарання.
Зокрема, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 66 КК України визнав обставинами, які пом'якшують покарання: з'явлення із зізнанням, щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він правдиво повідомив про обставини вчинення злочину та добровільне відшкодування завданого збитку.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано у відповідності до вимог ст.67 КК України визнав обставиною, яка обтяжує покарання: вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Крім того, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому врахував особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, з 2011 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом «хронічний алкоголізм», не інвалід, не працюючий, за місцем проживання характеризується як особа, по відношенню до якої скарг від мешканців міста не надходило та думку потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які претензій матеріального чи морального характеру до ОСОБА_7 не мали, про що надали до районного суду письмові заяви (а. с. 37-40).
З урахуванням всіх цих обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, який судом і було наведено у вироку, про необхідність призначення ОСОБА_7 за вчинення злочинів передбачених ч.2 ст.185 КК України покарання саме у виді позбавлення волі в межах санкції статті за цей злочин строком на 3 роки.
Також колегія суддів погоджується і з принципом застосованим судом першої інстанції при визначенні остаточного покарання, а саме призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеним за даним вироком у виді 3 років позбавлення волі, більш суворим, призначеного ОСОБА_7 вироком Білопільського районного суду Сумської області від 14 вересня 2018 року за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 4 років позбавлення волі, що за своїм видом та розміром є справедливим, відповідає тяжкості вчиненого ним злочину та його особі, і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів.
Що стосується вимог обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування до нього положень ст.69 КК України, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, зважаючи на наступне.
Так, застосування ст.69 КК України є правом суду, а не його обов'язком при вирішенні судом питання про призначення покарання, оскільки суд при цьому повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та особу винного.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
При цьому, той факт, що обвинувачений визнав свою вину у вчиненні інкримінованому йому злочині, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, сам по собі істотно не впливає на застосування положень ст.69 КК України при визначення виду та розміру покарання і повинен враховуватися у сукупності з усіма іншими обставинами кримінального провадження (даними про особу винного), з якими кримінальний закон пов'язує призначення покарання.
Саме ці дані - раніше судимий, вчинення злочину щодо особи похилого віку, кількість вчинених епізодів злочинної діяльності, що свідчить про суспільну небезпеку обвинуваченого, а також, що наведені у вироку та в апеляційній скарзі обставини, не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та не дають можливості застосувати до покарання, призначеного ОСОБА_7 , ст. 69 КК України.
Також доводи обвинуваченого про те, що він частково відшкодував заявлений цивільний позов потерпілій, має позитивні характеристики, є соціально стабільним, колегія суддів не може прийняти до уваги як такі, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, з врахуванням того, що вказані обставини не перешкоджають обвинуваченому, який, крім іншого, неодноразово був засуджений за скоєння злочинів проти власності, та який має не погашену і не зняту судимість, вчиняти нові злочини, що дає підстави для висновку про його вперте не бажання стати на шлях виправлення.
Крім того, доводи обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі про те, що він скоїв злочин, який не є таким значним, за який повинен відбувати покарання у місцях позбавлення волі, ще раз наводить на думку, що обвинувачений не усвідомлює всю серйозність вчиненого ним кримінального правопорушення та належних висновків для себе не зробив.
Крім іншого, колегія суддів враховує й доводи обвинуваченого, що він є матеріально забезпеченим, однак, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 все одно продовжує вчиняти нові умисні злочини проти власності, а беручи до уваги й кількість епізодів його злочинної діяльності та конкретні обставини їх вчинення, не дають підстав для висновку про можливість зменшення йому розміру призначеного судом покарання.
Також, колегія суддів, звертає увагу і на ту обставину, що ні матеріали кримінального провадження ні сама апеляційна скарга не містить жодних відомостей на підтвердження доводів обвинуваченого про наявність в нього хвороби, яка потребує кваліфікованої допомоги та лікування та і конкретно якої саме не зазначає і сам апелянт в своїй апеляційній скарзі.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не містять у собі достатніх підстав для зміни вироку в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, оскільки зазначений вирок, у тому числі в частині призначеного покарання, є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Одночасно в своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить зарахувати йому строк попереднього ув'язнення у строк покарання відповідно до вимог ч.5 ст. 72 КК України. Дані вимоги апелянта, апеляційним судом розцінюються, як вимогу застосувати до нього положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838- VIII від 26 листопада 2015 року) - в разі засудження особи до позбавлення волі, в рамках того самого кримінального провадження їй зараховується строк попереднього ув'язнення, застосованого в межах того самого кримінального провадження з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Однак, оскільки ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України № 838- VIII від 26 листопада 2015 року) втратила чинність з 21 червня 2017 року, а кримінальне правопорушення обвинуваченим вчинено вкінці липня 2018 року, тобто вже в період дії Закону України № 2046-VIII від 18 травня 2017 року, в якому частину 5 статті 72 КК України викладено в такій редакції: "попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті, тому апеляційні вимоги обвинуваченого ОСОБА_7 щодо зарахування йому в строк покарання строку попереднього ув'язнення з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі є необргунтованими та задоволенню не підлягають.
За таких обставин, на переконання колегії суддів, призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_7 є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також є справедливим щодо досягнення мети покарання виходячи з вимог ст. 50 КК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для зміни вироку суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну оскаржуваного вироку, при апеляційному розгляді кримінального провадження також не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 25 жовтня 2018 року відносно ОСОБА_7 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4