Справа № 234/1320/16-ц
Провадження № 2/643/74/19
27.02.2019 року м.Харків
Московський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - Довготько Т.М.
за участю секретаря судового засідання - Стальмакової В.О.
представника позивача за первісним позовом - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди та визнання договорів позики та іпотеки недіючими, суд,-
ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням неодноразових уточнень просить суд: стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на свою користь заборгованість у розмірі 148171,75 грн., яка виникла станом на 25.01.2018 року за кредитним договором № 201М-04 від 08.04.2004 року (остаточна редакція позову - Том 1 а.с. 235-236).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що 08.04.2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 201М-04, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язався надати відповідачу ОСОБА_3 кредит у розмірі 20000,00 грн. на термін до 05.04.2005 року, а відповідач ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач ОСОБА_3 повинен надавати Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_3 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Банк свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 20000,00 грн. В порушення умов кредитного Договору, ОСОБА_3 свої зобов'язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, відповідач ОСОБА_3 станом на 25.01.2018 року має заборгованість у загальному розмірі 148171,75 грн., яка складається з наступного: 10577,53 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 43140,83 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 94453,39 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язання за Договором № 201М-04 між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором відповідача ОСОБА_3 було укладено Договір поруки.
На зазначений позов, відповідачем за первісним позовом ОСОБА_3 04.04.2018 року подано відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі, з огляду на наступне. Так, даний позов відповідач вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки ОСОБА_2 вводить суд в оману відносно фактичних обставин справи та вимагає 148171 грн. неіснуючої заборгованості за 14 років по неіснуючому кредитному договору. Банк умисно не повідомив суду наступні юридичні факти, а саме: кредитний договір припинено Банком ще 27.11.2004 року; по тотожному позову винесено рішення суду від 20.10.2006 року, яким позовні вимоги Банку були задоволені; своєю бездіяльністю ОСОБА_2 повністю відмовився від забезпеченого державним примусом виконання по цьому рішенню та право вимоги втратив. Крім того, в вересні - жовтні 2017 року поручителем виконано судове рішення від 20.10.2006 року в повному розмірі на суму 24483 грн. В розрахунку до уточненого позову дана сума неправомірно віднесена до погашення відсотків. Крім того, позов не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, так як в ньому немає обґрунтованих розрахунків суми стягнення, а надані позивачем розрахунки заборгованості підписані невідомими особами. Правова оцінка позивача є нікчемною, оскільки обумовлюється надуманими обставинами. Отже, у позивача об'єктивно не має права на судове рішення по такому позову, тобто не має права на сам позов. Цей позов є другим подібним «штучним» позовом (перший було заявлено в кінці 2010 року), метою якого є узаконення рішенням суду неіснуючої у нього заборгованості /Том 1 а.с.249-252/.
31.05.2018 року представником ПАТ КБ «Приватбанк» подано відповідь на відзив ОСОБА_3, в якому представник просив суд задовольнити позовні вимоги за первісним позовом в повному обсязі, а доводи ОСОБА_3 не приймати до уваги через їх необґрунтованість /Том 2 а.с. 25-30/.
Відповідачем ОСОБА_3 подано до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «Приватбанк», в якій з урахуванням наступних уточнень, в остаточній редакції, просить суд: визнати кредитний договір № 201М-04 та договір іпотеки від 08.04.2004 року недіючими з 27.11.2004 року; стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь витрати на лікування в розмірі 1000,00 грн., справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану його здоров'ю в розмірі 1400000,00 грн.; справедливу сатисфакцію за позбавлення його волі у вигляді «боргової кабали» в розмірі 160000000,00 грн.; відновити його право на вільне розпорядження майном наступним шляхом: 1) зняття з його квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, обтяження, накладеного Третьою Краматорською державною нотаріальною конторою; витребування документів щодо права власності та технічний паспорт на квартиру від незаконного володіння ПАТ КБ «Приватбанк» або визнання їх втраченими /Том 1 а.с. 253-264, а.с. 266/.
Свої вимоги мотивує тим, що на протязі 2005-2018 років він перебуває в «борговій кабалі» у ПАТ КБ «Приватбанк». «Боргова кабала» у відношенні нього була протиправно санкціонована державою, в особі конкретних нотаріусів та суддів, 11.01.2005 року та закріплена рішенням суду 17.03.2011 року. Порушення Банком його прав споживача стало передумовою для довготривалого порушення його основних прав та свобод, та спричинило шкоду його здоров'ю та моральні страждання. Так, 05.02.2018 року Банком було подано уточнений позов, яким було безпричинно та безпідставно збільшено ціну первісного позову. В квітні 2004 року позивач та ОСОБА_2 домовились щодо мікрокредитування бізнесу в розмірі 20000,00 грн. на 1 рік під 24 % на створення учбового комп'ютеризованого центру. Проте, в день підписання кредитного договору № 201М-04 08.04.2004 року, замість угоди щодо кредитування бізнесу, ОСОБА_2 нав'язав йому дві уявні угоди - договір споживчого кредитування на ремонт квартири позивача, та в забезпечення кредитного зобов'язання - договір іпотеки на 3-х кімнатну квартиру позивача, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, вартість якої більше розміру кредиту. При цьому, ПАБ КБ «Приватбанк» були відібрані документи щодо права власності та технічний паспорт на квартиру. Таким чином, реальна воля мікрокредитування була відповідачем в своїх інтересах оформлена як споживчий кредит на ту ж суму з заставою нерухомості незрівнянно більшої вартості. Позивач за зустрічним позовом повірив Банку, як давньому діловому партнеру, який підтримував його бізнес на протязі передуючих 4 років, а тому без розуміння цілей його маніпуляцій, погодився. Так, ОСОБА_3 вважає, що він був введений в оману, як споживач банківських послуг. Угоди були зареєстровані нотаріусом Першої Краматорської державної контори ОСОБА_5, що вказує на попередню домовленість, з урахуванням завідомо незаконних пунктів в кредитному договорі та нікчемності в силу закону іпотечної угоди, яка порушує права малолітньої дитини. В липні 2004 року перед відкриттям учбового центру бізнес позивача за зустрічним позовом було зруйновано неправомірними діями податкової міліції. В листопаді 2004 року він пропустив поточний платіж, а вже 27.11.2004 року ОСОБА_2 в односторонньому порядку розірвав кредитний договір, направивши йому відповідне повідомлення № 2584 від 23.11.2004 року. У зв'язку з розірванням кредитного договору, а відповідно і додаткового іпотечного договору, зобов'язання ОСОБА_3 по кредитному та іпотечному договорам припинились. Виникло нове зобов'язання - виплатити Банку одразу весь залишок кредиту в розмірі 10577,00 грн. Одразу погасити всю суму позивач не міг, про що ОСОБА_2 завідомо знав. Щоб уникнути штрафних санкцій, позивач попросив ОСОБА_2 про реструктуризацію заборгованості, в якій йому без повідомлення причин було відмовлено. З моменту розірвання договорів 27.11.2004 року почався перебіг позовної давності на звернення до суду з позовними вимогами. Майже одразу, 11.01.2005 року ПАТ КБ «Приватбанк» отримав нотаріальний напис № 1-185 нотаріуса ОСОБА_5 щодо звернення стягнення на квартиру. За рахунок її реалізації, згідно напису, передбачалося погашення заборгованості вже в розмірі 40387,00 грн., тобто майже в 4 рази більше фактичної заборгованості. 21.01.2005 року розпочато виконавче провадження, яке завершилось без виконання. В березні 2006 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до Краматорського міського суду щодо стягнення заборгованості по кредитному договору в розмірі 24483,00 грн. Додаткової вимоги щодо стягнення предмета іпотеки в позові не було. Рішенням суду по справі № 2-7412/06 від 20.10.2006 року, позов задоволено в повному обсязі. Рішення набрало законної сили 18.04.2007 року. Банк, не зважаючи на рішення суду від 20.10.2006 року вимагав від ОСОБА_3 сплати заборгованість в розмірі 40387,00 грн. З цією метою ОСОБА_2 з держвиконавцями Краматорської ДВС безпідставно та незаконно поновили виконавче провадження за нотаріальним написом № 1-185 від 11.01.2005 року. 20.10.2009 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Краматорської ДВС з виконавчим документом № 2-7412 щодо виконання рішення суду 2006 року на суму 24483,00 грн. Факт відкриття провадження держвиконавець ДВС від позивача приховав. Без участі ОСОБА_3 проводились дії з арешту та реалізації квартири позивача. Квартира двічі безрезультатно виставлялась на публічні торги, спочатку за ціною 172000 грн., потім - 132000 грн. Той факт, що квартира залишилась непроданою, вказує на умисел знизити ціну майна та передати його стягувачу за низькою ціною. 25.11.2010 року Банком було направлено до Краматорського міськсуду позов щодо стягнення з позивача ОСОБА_3 предмету іпотеки, за рахунок реалізації якого передбачалося погашення заборгованості по кредитному договору вже в розмірі 71985 грн. Даний позов був завідомо безпідставним, оскільки на момент подання цього позову всі зобов'язання ОСОБА_3 були припинені. Кредитний та іпотечний договори закінчили свою дію 27.11.2004 року. За основною вимогою вся заборгованість, яка виникла у зв'язку з розірванням кредитного договору, стягнута рішенням суду від 20.10.2006 року, яке набрало законної сили. Додаткова вимога щодо стягнення предмету іпотеки Банком в цій справі заявлено не було. З моменту подання вказаного позову повністю припинено основне зобов'язання, забезпечене іпотекою та повністю припинена іпотека. 11.03.2017 року по справі № 2-234/11 було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» та надано право Банку на продаж квартири позивача ОСОБА_3 Від шоку, викликаного усвідомленням свого беззахисного стану, ОСОБА_3 пережив нервово-психічний стрес, який спричинив хронічне невиліковне захворювання - псоріаз з повільно-прогресуючим характером. Діагноз було підтверджено в 2012 році. 26.02.2013року ОСОБА_2 вже вимагав від позивача 80000,00 грн. та запропонував укласти договір реструктуризації на цю суму. 05.03.2013 року ОСОБА_3 зареєстрував в канцелярії ПАТ КБ «Приватбанк» претензію, якою повідомив, що умисні протиправні дії Банку у відношенні позивача та його родини призвели до тяжких наслідків, та до хронічного захворювання. Проте відповідач відмовився припинити спричинення позивачу шкоди та відшкодувати заподіяну шкоду. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 12.12.2014 року залишено в силі «незаконне» рішення по справі № 2-234/11 від 17.03.2011 року. 12.12.2015 року припинився строк на примусове виконання незаконного рішення № 2-234/11 від 17.03.2011 року. 16.01.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» почав черговий штучний позов, направлений на поглиблення «боргової кабали» та узаконення неіснуючого боргу в розмірі вже 130717 грн. 05.03.2018 року відповідач подав уточнений позов, яким безпричинно та безпідставно збільшив ціну первісного позову. 20.02.2018 року ОСОБА_3 дізнався, що на його квартиру ще 27.07.2005 року було накладено обтяження, пов'язане з договором іпотеки, яке на сьогоднішній день не знято. Документи щодо права власності та технічний паспорт на квартиру ОСОБА_3 на теперішній час залишаються у власності Банку, які останній відмовляється повертати.
На зазначену зустрічну позовну заяву представником ПАТ КБ «Приватбанк» подано відзив, в якому представник просить суд відмовити ОСОБА_3 в задоволенні зустрічної позовної заяви, з огляду на наступне. Так, ПАТ КБ «Приватбанк» надано такі докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору та наявність не виконаних кредитних зобов'язань: копія кредитного договору, розрахунок заборгованості та копія паспорта відповідача, за яким було оформлено кредитний договір. Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображує стан нарахувань в певні періоди часу. ПАТ КБ «Приватбанк» надано суду виписку по рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом та містить інформацію про рух коштів відповідача. Щодо завірення розрахунку представниками Банку, то особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності може в будь - який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Крім того зазначив, що раніше постановлене рішення суду не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами договору, який не припинив свою дію, нараховані після винесення попереднього рішення суду. Під час укладення кредитного договору, сторони погодили умови кредитного договору в тих межах, які сторони бажали викласти у самому договорі. Що стосується хвороби відповідача за первісним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 зазначає, що не має до цього жодного відношення. Отримуючи кредитні кошти під заставу майна, відповідач віддавав собі звіт, що дані кошти потрібно повернути Банку в тому розмірі, в якому отримав. Але через неналежне виконання умов договору ОСОБА_2 змушений був нараховувати на прострочену заборгованість додаткові нарахування, що передбачені умовами договору, що призводило до збільшення заборгованості в значному розмірі. Також зазначив, що поняття рабства, немає нічого спільного з кредитним договором.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 18.02.2016 року було відкрито провадження по вказаній справі.
Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 03.03.2016 року, зазначену справу направлено до Московського районного суду м. Харкова, за підсудністю.
Згідно розпорядження керівника апарату суду від 12.10.2017 року № 01-08/311 було призначено повторний автоматичний розподіл даної справи в зв'язку з тривалою хворобою судді Букреєвої І.А.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 року справу передано на розгляд судді Довготько Т.М.
Ухвалою суду від 05.04.2018 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та справу призначено в підготовче судове засідання.
Ухвалою від 19.09.2018 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі та справу призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача за первісним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» - ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 просив відмовити в повному обсязі.
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні 04.02.2019року, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених вище. В задоволенні первісного позову ПАТ КБ «Приватбанк» просив відмовити в повному обсязі.
Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановивши відповідні обставини і визначивши відповідні до них правовідносини, вважає, що в задоволенні первісного та зустрічного позовів необхідно відмовити, з огляду на наступне.
08.04.2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № 201М-04, відповідно до умов п.п.1.1 якого, ОСОБА_2 зобов'язується надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 20000,00 грн., на підставі попередньої вимоги згідно п. 2.1.2 даного договору в обмін на зобов'язання боржника з повернення кредиту та сплаті відсотків згідно Графіку погашення кредиту та процентів, який є невід'ємною частиною даного договору, комісії та винагороди, штрафу та пені в обумовлені даним договором строки. Кредит надається на ремонт квартири. /Т.1 а.с. 5-6/.
Пунктом 1.3. Кредитного договору передбачено, що строк повного погашення кредиту - 05.04.2005 року включно.
В розділі 4 Кредитного договору передбачено відповідальність сторін за неналежне виконання Договору.
Крім того, в Кредитному договорі зазначено, що ОСОБА_3П, надав згоду на отримання кредиту та здійснення платежів по ньому в інтересах родини, а також на надання в заставу майна, яке належить йому на праві сумісної власності (в тому числі, 3-х кімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2), з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору.
Відповідач ОСОБА_3 погодився з умовами Договору, що підтверджується підписом відповідача в Кредитному договорі.
При цьому, відповідач не оскаржував факт підписання ним Кредитного договору з ПАТ КБ «Приватбанк» та отримання кредиту у розмірі 20 000,00грн.
Крім того, 08.04.2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (ОСОБА_6) було укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1 якого, предметом цього договору є надання ОСОБА_6 в іпотеку майна, а саме: 3-х кімнатну квартиру загальною площею 64,9 кв.м., жилою площею 38,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 перед Іпотекодержателем, в силу чого Іпотекодерджатель має право в разі невиконання ОСОБА_6 зобов'язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами ОСОБА_6. За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов'язань ОСОБА_6, що випливають з кредитного договору № 201М-04 від 08.04.2004 року. Пунктом 30 договору іпотеки визначено, що термін дії договору - до повного виконання іпотекодавцем та іпотекодержателем зобов'язань за кредитним договором, та всім додатковим угодам до нього /Том 1 а.с. 90-92/.
08.04.2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» з однієї сторони (Кредитор) та ОСОБА_4 з іншої сторони (Поручитель) укладено Договір поруки, відповідно до п. 1 якого, предметом цього договору є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків за кредитним договором від 08.04.2004 року № 201М-04. Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання обов'язків за Кредитним договором в тому ж розмірі, що і Боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником обов'язків за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники /Т.1 а.с.239/.
Як вбачається з п. 11 Договору поруки, строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, встановлюється протягом 5 років.
Як встановлено судом, в провадженні Краматорського міського суду Донецької області перебувала цивільна справа № 2-7412/06 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому ОСОБА_2 просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості, яка виникла станом на 11.10.2006 року в загальному розмірі 24252,07 грн.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20.10.2006 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитом у сумі 10577,53 грн., відсотки за користування кредитом у сумі 9505,67 грн., пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3710, 60 грн., витрати за вчинення виконавчого напису у розмірі 460,27 грн., витрати по оплаті судового збору в розмірі 199,90 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду цивільної справи в сумі 30,00 грн.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18.04.2007 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20.10.2006 року залишено без змін. /Том 1 а.с.19-20/.
Листом № 2584 від 23.11.2004 року, направленим ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3 повідомлено останнього, що ним прострочено виконання зобов'язань по Кредитному договору № 201М від 08.04.2004 року та запропоновано погасити суму заборгованості, та зазначено, що у разі не відновлення графіку погашення заборгованості по кредиту до 26.11.2004 року, вважати закінченням дії Кредитного договору 27.11.2004 року /Том 1 а.с. 22/.
Згідно постанови про повернення виконавчого документу від 19.02.2010 року, виконавчий документ № 2-7412, виданий 20.10.2006 року Краматорським міським судом Донецької області, щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ЗАТ КБ «Приватбанк» коштів у розмірі 24484,97 грн. повернуто стягувачу /Том 1 а.с.69/.
Крім того, судом встановлено, що в провадженні Краматорського міського суду Донецької області також перебувала цивільна справа № 2-243/2011 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення предмету іпотеки.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 17.03.2011 року, позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 201М-04 від 08.04.2004 року в сумі 47501,74 грн. звернуто стягнення на 3-х кімнатну квартиру загальною площею 64,9 кв.м., жилою площею 38,4 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом безпосереднього продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі - продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу /Том 1 а.с. 70/.
05.03.2013 року ОСОБА_3 направлено на адресу керуючого Краматорською філією КБ «Приватбанк» претензію, в якій зазначив, що співробітники Банку неодноразово відмовлялись приймати його платежі в доступних йому розмірах та вимагали погасити борг частинами по 4 тис. грн. щомісячно. Таким чином, ОСОБА_2 спровокував невиплати. Дії Банку спричинили ОСОБА_3 та його родині значної моральної шкоди, що виявилось у хронічному захворюванні /Том 1 а.с. 75/.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15.08.2013 року рішення Краматорського міського суду від 17.03.2011 року про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартири АДРЕСА_3, що належить відповідачу ОСОБА_3, на користь ПАТ КБ «Приватбанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 201М-04 від 08.04.2004 року в сумі 47501,74 грн. скасовано. Прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартири АДРЕСА_3, що належить відповідачу ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 201М-04 від 08.04.2004 року в сумі 47501,74 грн., відмовлено /Том 1 а.с.76/.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 10.04.2014 року, рішення Краматорського міського суду Донецької області від 17.03.2011 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено. В ксерокопії рішення зазначено, що рішення скасовано Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 01.10.2014року /Том 1 а.с. 77-78/.
Згідно довідки, наданої КЗОЗ «Обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 1» від 19.02.2016 року, ОСОБА_3 з 22.02.2016 року по теперішній час знаходиться на лікуванні в «ОКШВД № 1» з діагнозом «Поширений псоріаз, прогресивна стадія» /Том 1 а.с. 21/.
Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 0586 від 05.02.2016 року, ОСОБА_3 перебував в період з 22.01.2016 року по 05.02.2016 року на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ «Обласний клінічний шкірно-венерологічний диспансер № 1» з діагнозом: «Поширений псоріаз, прогресивна стадія» /Том 1 а.с .80/.
На підтвердження витрат на лікування ОСОБА_3 надано копії квитанцій щодо придбання ліків /Том 1 а.с. 270-273/.
Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Так, судом встановлено, що 08.04.2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № 201М-04, відповідно до умов п.п.1.1 якого, ОСОБА_2 зобов'язується надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 20000,00 грн., на підставі попередньої вимоги згідно п. 2.1.2 даного договору в обмін на зобов'язання боржника з повернення кредиту та сплаті відсотків згідно Графіку погашення кредиту та процентів, який є невід'ємною частиною даного договору, комісії та винагороди, штрафу та пені в обумовлені даним договором строки.
Згідно п. 4.1 зазначеного вище Кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п.2.2.3, 3.1, 3.2, 3.3 цього договору, строків повернення кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.1, 2.2.8, 3.3 цього договору, винагороди та комісії, що передбачено п.п.3.5, 3.7 цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,2 % від суми непогашеного платежу за кожний день прострочення платежу, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Частинами 3, 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому ОСОБА_2 просив стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості, яка виникла станом на 11.10.2006 року в загальному розмірі 24252,07 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 10577,53 грн., відсотків за користування кредитом у сумі 9505,67 грн., пені за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3710, 60 грн., витрат за вчинення виконавчого напису у розмірі 460,27 грн.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20.10.2006 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено повністю.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18.04.2007 року рішення Краматорського міського суду Донецької області від 20.10.2006 року залишено без змін.
Як вбачається з уточнених позовних вимог, заявлених в даному позові ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 просить суд стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість у загальному розмірі 148171,75 грн., яка складається з наступного: 10577,53 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 43140,83 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 94453,39 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
З огляду на вищевикладене, ПАТ КБ «Приватбанк» вже стягувалась сума заборгованості за кредитом (тілом кредиту) в розмірі 10577,53 грн. з відповідачів, про що свідчить відповідне рішення суду, яке набрало законної сили, а отже в задоволенні цієї частини позову слід відмовити в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідачів на користь Банку суми заборгованості по відсоткам за користування кредитом та пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, то Банком не надано належних доказів на підтвердження обґрунтування щодо стягнення зазначеної суми з відповідачів. Так, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не містить даних щодо чіткого періоду нарахування зазначених сум заборгованості, не містить даних, чи входить до цих сум заборгованості розмір заборгованості по відсоткам та пені, вже стягнутих з відповідачів за рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 20.10.2006 року, а тому у задоволенні позову в цій частині суд також відмовляє. .
Щодо зустрічного позову, суд зазначає наступне.
Так у своїй зустрічній позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що на підставі ст.261 ЦК України, з моменту розірвання договору 27.11.2004року почався перебіг позовної давності на звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події ( ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до п. 4.7 Кредитного договору, сторони домовилися про застосування до вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки-пені та штрафів позовної давності у 5 років.
Згідно частини першої статті 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Як вбачається з п. 1.3 Кредитного договору, строк повного погашення кредиту 05.04.2005 року включно.
Листом № 2584 від 23.11.2004 року, направленим ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3 повідомлено останнього, що ним прострочено виконання зобов'язань по Кредитному договору № 201М від 08.04.2004 року та запропоновано погасити суму заборгованості, та зазначено, що у разі не відновлення графіку погашення заборгованості по кредиту до 26.11.2004 року, вважати закінченням дії Кредитного договору 27.11.2004 року.
Як видно з розрахунку заборгованості відповідач здійснив останній платіж з метою погашення заборгованості за кредитом 05.10.2004 року, а з погашення заборгованості по процентам 07.12.2004 року.
Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 цього Кодексу).
Перебіг позовної давності переривався поданням ПАТ КБ «Приватбанк» позовної заяви до відповідачів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та винесенням рішенням 20.10.2006 року Краматорським міським судом Донецької області. Крім того, перебіг позовної давності переривався поданням ПАТ КБ «Приватбанк» позовної заяви до відповідача ОСОБА_3 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та винесенням рішення 17.03.2011 року Краматорським міським судом Донецької області, які в подальшому переглядалася судами апеляційної інстанції.
З зазначеним позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду 28.01.2016 року.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).
За змістом статті 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі N 6-20цс14, від 03.06.2015р. №6-31цс15, від 06 квітня 2016р. у справі N 6-2520цс15.
В пункті 4.7 кредитного договору, банк та позичальник узгодили збільшений строк позовної давності та визначили його терміном в 5 років.
Враховуючи, що строк позовної давності встановлений сторонами в Кредитному договорі строком на 5 років, а також переривання строків позовної давності поданням відповідних позовів до суду, суд приходить до висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» не пропустив строк звернення до суду з вищевказаним позовом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
ОСОБА_3, як на підставу припинення Кредитного договору та договору іпотеки, посилається на лист № 2584 від 23.11.2004 року, направлений ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3, яким ОСОБА_2 повідомлено останнього, що ним прострочено виконання зобов'язань по Кредитному договору № 201М від 08.04.2004 року та запропоновано погасити суму заборгованості, та зазначено, що у разі не відновлення графіку погашення заборгованості по кредиту до 26.11.2004 року, вважати закінченням дії Кредитного договору 27.11.2004 року.
Тобто ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_2 в односторонньому порядку визначив, що з 27.11.2004 року дію Кредитного договору припинено.
Проте, з вказаним твердженням погодитися не можна, з огляду на наступне.
У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами судочинства є, зокрема, свободі укладання договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладання договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
08.04.2004 року сторони підписали кредитний договір, чим виразили своє волевиявлення. При підписанні спірного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно ст. 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняються частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно ст. 17 ЗУ «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених законом.
Договір іпотеки у правовідносинах, що виникли є засобом забезпечення виконання кредитного зобов'язання виконання позивача перед відповідачем та має похідний характер по відношенню до кредитного договору. Правовідносини, що виникли між сторонами договору іпотеки регулюються спеціальним нормативним актом, як то Закон України «Про іпотеку». Позивачем не надано будь-яких доказів, на підставі яких укладений між сторонами договір іпотеки має бути визнаний судом недійсним.
Лист № 2584 від 23.11.2004 року, направлений ПАТ КБ «Приватбанк» на адресу ОСОБА_3, суд не може прийняти як підтверджений належним чином доказ припинення Кредитного договору між банком та ОСОБА_3
Таким чином, підстав для визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими суд не вбачає. Вимоги про зняття з квартири ОСОБА_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, обтяження, накладеного Третьою Краматорською державною нотаріальною конторою та витребування документів щодо права власності та технічний паспорт на квартиру від незаконного володіння ПАТ КБ «Приватбанк» або визнання їх втраченими є похідними, а тому не підлягають задоволенню за безпідставністю.
Щодо позовних вимого ОСОБА_3 про стягнення витрат на лікування та моральної шкоди суд зазначає наступне.
Так, відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди», під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.
Крім того, згідно п.5 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст. 22 цього ж Закону , при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Отже , відповідно до положень вказаних норм права споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння внаслідок недоліків продукції (дефекту продукції) у випадках, передбачених законом.
На підтвердження заподіяння Банком моральної шкоди ОСОБА_3, останній зазначає, що в результаті незаконних дій Банку, він захворів на хронічне захворювання, яке вимагає постійного лікування. Крім того, дії Банку призвели до того, що він та його сім'я вимушені були змінити свій звичний уклад життя, постійно перебувають у психологічній напрузі у зв'язку з судовими розглядами, та введенням їх банком в «боргову кабалу».
Витрати на лікування ОСОБА_3 оцінює в розмірі 1000,00 грн., справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану його здоров'ю - в розмірі 1400000,00 грн.; справедливу сатисфакцію за позбавлення його волі у вигляді «боргової кабали» - в розмірі 160000000,00 грн.
Всупереч вищевказаних вимог, ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв'язку між завданою йому шкодою та протиправними діями ПАТ КБ «Приватбанк» відносно нього, а також вини ПАТ КБ «Приватбанк» в заподіянні будь-якої шкоди, а тому в задоволенні зустрічного позову в цій частині суд відмовляє.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» /м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50/ до ОСОБА_3 /АДРЕСА_4/, ОСОБА_4 /АДРЕСА_5/ про стягнення заборгованості відмовити повністю.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 /АДРЕСА_4/ до Публічного акціонерного товариства ОСОБА_2 «Приватбанк» /м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги,50/ про зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди та визнання договорів позики та іпотеки недіючими відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 07.03.2019року.
Суддя - Т.М.Довготько