01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Соломко І.І.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
06 березня 2019 року Справа № 2540/2951/18
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
представника відповідача Варги О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року у справі
за позовом ОСОБА_4
до Головного управління Пенсійного фонду України
в Чернігівській області
про визнання бездіяльності протиправною
та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації по втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії саме 31.01.2018 р.;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії саме 31.01.2018 р.;
Також у своєму позові ОСОБА_4 просив суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання рішення суду.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року адміністративний позов було задоволено, а у встановленні судового контролю за виконанням рішення суду - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на тому, що постанова суду у справі № 742/2949/17, яким позивачу присуджено певні виплати, в частині виплат за один місця ним виконана негайно, а в іншій частині - у межах місячного строку, тому, на думку апелянта, підстави для виплати позивачу компенсації, щодо якої він звернувся з цим позовом, відсутні.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у січні 2018 року ГУ ПФУ в Чернігівській області на виконання постанови Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.10.2017 р. та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 р. у справі № 742/2949/17 було проведено перерахунок та виплату пенсії позивача.
Листом від 26.03.2018 р. № 2024/03/С-12 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивача, що на виконання судових рішень проведено перерахунок його пенсії, починаючи з 01.01.2016 р.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому компенсації по втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати донарахованої частини пенсії 31.01.2018 р., звернувся до суду з адміністративним позовом у цій справі.
Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія є щомісячною виплатою в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і її тривале не нарахування за спірний період сталося з вини відповідача, через призначення позивачу заниженого розміру пенсії, а фактична виплата заборгованості проведена лише у 2018 році, тому позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених йому на підставі рішення суду.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.06.2003 Р. №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Конституції України).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
У ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п. 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії.
При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу (пенсії) проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2017 р. по справі № 522/5664/17, від 27.07.2018 р. по справі № 815/459/18, від 22.11.2018 р. по справі № 522/1404/17, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для врахування колегією суддів при вирішенні даної справи.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги та усуваючи неповноту з'ясування судом першої інстанції обставин даної справи, колегія суддів встановила, що постановою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18.10.2017 р. визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови ОСОБА_4 у проведенні перерахунку та виплати його пенсії з 01.01.2016 р. як пенсіонеру ОВС, згідно із Законом від 23.12.2015 р. № 900-VІІІ, ст.ст. 51,63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постановою КМУ від 11.11.2015 р. № 988 на підставі довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення поліцейських та зобов'язано відповідача здійснити відповідний перерахунок.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2017 р. зазначене рішення суду було залишено без змін та набрало законної сили.
На його виконання відповідачем - ГУ ПФУ в Чернігівській області було виплачено позивачу негайно суму присудженої та недоплаченої раніше пенсії у межах суми за один місця, а в решті суми таке судове рішення виконано наступного місяця.
Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що саме з вини відповідача позивач з 01.01.2016 р. по день фактичної виплати донарахованої пенсії недоотримував частину доходу (пенсії), на який він має право, що свідчить про наявність достатніх та необхідних правових підстав для отримання ним компенсації, передбаченої вищенаведеними нормами законодавства.
Приходячи до такого висновку та погоджуючись з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у цій справі, судова колегія також враховує правову позиція ЄСПЛ, викладену в рішенні по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («Stretch - United Kingdom» № 44277/98), в якому Суд, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.
Крім того, у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» («Von Maltzan and Others v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02) ЄСПЛ надав тлумачення поняттю «майно» саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого таке поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». При цьому, Суд зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апелянта про те, що рішення суду у справі № 742/2949/17, яким позивачу присуджено певні виплати, в частині виплат за один місця ним виконано негайно, а в іншій частині у межах місячного строку, тому, на думку апелянта, підстави для виплати позивачу компенсації, щодо якої він звернувся з цим позовом, відсутні, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року - без змін.
Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 06 березня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: