Справа № 420/5985/18
05 березня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Бжассо Н.В.,
за участі секретаря судового засідання Музики І.О.,
за участі позивача ОСОБА_1,
за участі представника відповідача Федчик Ю.О. (за довіреністю),
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Одеса за правилами загального позовного провадження клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки
19.11.2018 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за результатом розгляду якого позивач просить суд:
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо нездійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1;
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки до виплати доплати за службу в нічний час при звільненні ОСОБА_1 зі служби у поліції в розмірі 100487,52 грн.
В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що його звільнено зі служби в поліції відповідно до наказу ГУ НП в Одеській області № 728 о/с з 12.04.2017 року за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Останнім днем служби позивача є 12.04.2017 року. В день звільнення позивача, 12.04.2017 року, належна до виплати ОСОБА_1 сума доплати за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку на кожну годину служби в нічний час і розмірі 1829,42 грн. виплачена позивачу не була. Остаточний розрахунок з ОСОБА_1 по виплаті доплати за службу в нічний час проведено 26.04.2018 року. Про факт нарахування та виплати доплати за службу в нічний час позивача особисто повідомлено листом від 10.05.2018 року вих. № 1708/29/2/01-2018.
Ухвалою суду від 23.11.2018 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.12.2018 року.
14.02.2019 року від представника відповідача за вх. № 5451/19 надійшло клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду.
В клопотанні представник відповідача вказує на те, що для стягнення заборгованості за заробітною платою працівник має право звернутися до суду без обмеженням жодним строком, що вбачається зі змісту ч. 2 ст. 233 КЗпП України. А за звернення за стягненням середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та виплата за затримку при видачі трудової книжки обмежується трьома місяцями. Дана позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 року. Таким чином, на думку відповідача крайнім строком звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом є 10.08.2018 року.
14.02.2019 року, ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання, суд оголосив перерву у підготовчому провадженні для надання часу позивачу ознайомитися з клопотанням відповідача.
25.02.2019 року суд відклав підготовче засідання для отримання письмових заперечень позивача на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
25.02.2019 року від позивача надійшла письмова позиція на клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду. Позивач зазначив, що вимоги, з якими він звернувся до суду не обмежуються будь-яким строком у відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України. На підтвердження вказаної позиції, позивач посилається на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 та від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 та просить відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача.
У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про залишення позову без розгляду.
Позивач заперечував проти задоволення вказаного клопотання з підстав, наведених у наданій суду письмовій позиції.
Суд вислухав позивача та представника відповідача, дослідив матеріали справи в частині заявленого клопотання та робить наступні висновки.
Суд зазначає, що Закон України «Про Національну поліцію» не передбачає порядку виплати поліцейському середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим до спірних правовідносин застосовуються положення Кодексу законів про працю України (КЗпП).
Згідно з положення ст. 116 КЗпП , при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд наголошує, що саме ст. 117 КЗпП врегульовано питання виплати працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частина друга статті 233 КЗпП, на яку посилається позивач у своїй письмовій позиції, передбачає, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Суд зазначає, що Конституційний Суд України у 2012 році розглянув справу № 1-5/2012 за зверненням громадянина ОСОБА_3 з клопотанням дати офіційне тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - Кодекс) у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 Кодексу щодо визначення строку для звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, та початку його перебігу.
За результатом розгляду вказаної справи, Конституційним Судом України 22 лютого 2012 року прийнято рішення № 4-рп/2012, відповідно до якого, положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
В мотивувальній частині вказаного рішення зазначено, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (п.2.2).
Відповідно до ст. ст. 1,2 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України (далі - Конституційний Суд або Суд) є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.
Конституційний Суд здійснює свою діяльність на засадах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, відкритості, повного і всебічного розгляду справ, обґрунтованості та обов'язковості ухвалених ним рішень і висновків.
Суд встановив, що рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 належить до застосування при вирішенні даного спору, оскільки у вказаному рішенні, Конституційний Суд України визначив строки звернення до суду фізичними особами із позовами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП, з урахуванням положень ст. 233 КЗпП, на які посилається позивач.
З огляду на докази, які наявні в матеріалах адміністративної справи, а саме лист від 10.05.2018 року № 1708/29/2/01-2018, позивача повідомили щодо доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по червень 2016 року, така доплата нарахована за службу в нічний час за вказаний період, і в квітні 2018 року перерахована на карточний рахунок позивача.
Однак, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 19.11.2018 року, тобто із порушенням тримісячного строку на звернення до суду із вказаним позовом.
Щодо посилань ОСОБА_1 в обґрунтування власної правової позиції на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 та від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, суд зазначає наступне.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013, Суд дав офіційне тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Суд зазначає, що вимоги про стягнення індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати не є тотожними вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку з працівником при звільненні. Вказані виплати (індексація та компенсація) мають іншу правову природу та порядок їх нарахування та виплати визначається спеціальними нормативно-правовими актами: Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078.
Таким чином, висновки, що наведені у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013, не застосовуються до спірних правовідносин.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, Суд дав офіційне тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу, статей 1, 12 Закону стосовно того, чи охоплює поняття "належна працівнику заробітна плата" усі виплати, на які працівник має право, зокрема й за час простою, що мав місце не з вини працівника, та чи обмежується строком позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення такої заробітної плати залежно від її нарахування роботодавцем.
Суд зазначає, що висновки, що наведені у вказаному рішенні Суду взагалі стосуються строків звернення до суду із вимогою про стягнення заробітної плати, у тому числі і за час вимушеного прогулу, тобто за час, коли працівника незаконно звільнено, а потім поновлено на роботі. У спорі ж, що виник між ОСОБА_1 та ГУ НП в Одеській області, позивач не оспорює нарахованих йому сум грошового забезпечення, а не погоджується зі строком виплати вказаного грошового забезпечення після звільнення.
Таким чином, висновки, що наведені у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013, не застосовуються до спірних правовідносин.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом із порушенням строків, що визначені законодавством.
Згідно з положеннями ч. ч. 1,2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 183 КАС України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов має бути залишений без розгляду.
Керуючись ст. 122, ч.3 ст.123, ч. 2 ст.183, ст.205, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст.241, 243, 248, 256, 294, 295 КАС України, суд
Задовольнити клопотання представника відповідача.
Залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення остаточного розрахунку в день звільнення, стягнення середнього заробітку за час затримки.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, строк оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду відповідно до п.15.5 Розділу VII Перехідних Положень КАС України.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний судом 07.03.2019 року.
Суддя Н.В. Бжассо