06.03.2019 Справа № 920/925/18
Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 920/925/18 в порядку загального позовного провадження
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ Експрес» (проспект С. Бандери, буд. 9, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 35712122),
до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434),
про стягнення 68598,47 грн. заборгованості, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором перевезення та надання інших послуг № ТСУ021/15 від 12.10.2015,
представники сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - Кисіль А.В. згідно ордеру серії СМ № 12-2019 від 25.01.2019.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 68598,47 грн., з них: заборгованість з оплати наданих послуг за договором перевезення та надання інших послуг № ТСУ021/15 від 12.10.2015 в сумі 47583,50 грн., пеня в сумі 10997,53 грн., 3 % річних в сумі 2364,77 грн., інфляційні втрати в сумі 7652,67 грн., а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором перевезення та надання інших послуг № ТСУ021/15 від 12.10.2015, укладеного між сторонами, що повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.
Ухвалою суду від 27.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 920/925/18 та призначено підготовче засідання на 26.12.2018.
26.12.2018 до суду надійшла заява відповідача № 04/09-016223 від 26.12.2018 про припинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд закрити провадження у даній справі в частині стягнення заборгованості з оплати наданих послуг за договором перевезення № ТСУ 021/15 від 12.10.2015 в сумі 47583,50 грн., оскільки станом на 22.12.2018 заборгованість в сумі 47583,50 грн. відсутня, що підтверджується платіжним дорученням № 4663 від 22.12.2018.
Суд, ухвалою від 26.12.2018 у даній справі прийняв та призначив до розгляду заяву відповідача про закриття провадження у справі, а також відклав підготовче засідання на 29.01.2019 о12:20.
16.01.1019 від позивача до суду надійшла заява б/н від 14.01.2019 (вх. № 315 від 16.01.2019), де позивач посилаючись на сплату відповідачем 22.12.2018 за договором перевезення та надання інших послуг № ТСУ021/15 від 12.10.2015 основного боргу в сумі 47583,50 грн., керуючись пунктом 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в сумі 10997,53 грн., 3 % річних в сумі 2513,40 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.
Приймаючи до уваги положення пункту 2 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання, суд приймає до розгляду заяву позивача б/н від 14.01.2019 (вх. № 315 від 16.01.2019), яка по своїй суті є заявою про зменшення розміру позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги зменшення позивачем розміру позовних вимог, і відповідно заявлення ним вимог про стягнення з відповідача на свою користь пені в сумі 10997,53 грн., 3 % річних в сумі 2513,40 грн., інфляційних втрат в сумі 8912,58 грн., заява відповідача № 04/09-016223 від 26.12.2018 про припинення провадження у справі, у зв'язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 47583,50 грн., задоволенню не підлягає.
29.01.2019 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв'язку з відрядженням судді Спиридонової Н.О., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу даної справи.
У зв'язку із закінчення відрядження та виходом на роботу 01.02.2019 судді Спиридонової Н.О., ухвалою від 01.02.2019 продовжено строк проведення підготовчого засідання на тридцять днів з 29 січня 2019 року до 28 лютого 2019 року та призначено справу № 920/925/18 до судового розгляду в підготовчому засіданні з повідомленням учасників справи на 18.02.2019 о 12:00.
18.02.2019 представник відповідача подав до суду відзив б/н від 18.02.2019 (вх. № 1189 від 18.02.2019), в якому просить суд, керуючись статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 13654,12 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.), що буде у повній мірі відповідати таким основним засадам (принципам) господарського судочинства, як: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивнісь, пропорційність (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України) з дотриманням вимог статті 3 Цивільного кодексу України щодо вирішення спору з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, а саме справедливості, добросовісності і розумності.
Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
За приписами частини другої статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, 18.02.2019 господарський суд виніс ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі № 920/925/18 та призначив розгляд справи по суті на 06.03.2019 з підстав передбачених статями 177, 185 Господарського процесуального кодексу України.
04.03.2019 позивачем подано заяву б/н, б/д (вх. № 1664 від 04.03.2019), в якій позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов, а також розглядати справу за відсутності представника позивача.
В судовому засіданні 06.03.2019 представник відповідача наголосив усну заяву, про те, що у відзиві на позовну заяву допущено описку та помилково зазначено наступні слова: «зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 13654,12 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.)» замість слів: «зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 14175,36 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.)», а тому представник відповідача просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 14175,36 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.).
Суд приймає до розгляду у судовому засіданні 06.03.2019 зазначену усну заяву представника відповідача.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника позивача.
В судовому засіданні 06.03.2019 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
12 жовтня 2015 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «ТММ Експрес» та відповідачем - Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» укладено договір перевезення та надання інших послуг № ТСУ021/15 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1 договору, позивач зобов'язався надавати послуги з доставки відправлень відповідача до пункту призначення за адресою, що вказана у транспортній накладній та у відповідності з Генеральними умовами перевезень та надання інших послуг (додаток 1 до договору), а відповідач зобов'язався сплачувати за перевезення відправлень плату у відповідності зі встановленими тарифами (додатки 2 - 6 до договору) та передбаченими договором надбавками.
Відправлення, відповідно до пункту 2.1 договору, - це відправлення документального характеру або вантаж, що передано/прийнято до перевезення за транспортною накладною.
Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.3.8 договору, позивач зобов'язався належним чином організовувати та виконувати експрес-перевезення, або надавати послуги спеціального сервісу, або надавати послуги зі зберігання імпортних відправлень у відповідності до чинного законодавства України, Генеральних умов перевезень та надання інших послуг та положень цього договору, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги позивача на умовах, передбачених договором.
Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний здійснювати оплату послуг впродовж 7 (семи) банківських днів з дати виставлення рахунків і актів про надання послуг та повернути підписаний примірник акту про надання послуг позивачу впродовж 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту його отримання. У разі неповернення у вказаний строк підписаного акту та ненадання мотивованої відмови від підписання, послуги вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі та без зауважень.
Відповідно до пункту 19.1 Генеральних умов перевезень та надання інших послуг, що є невід'ємною частиною договору, відмова від сплати рахунку не допускається, якщо відповідач не оскаржив його позивачу у письмовій формі впродовж 7 (семи) днів з дати виставлення рахунку.
Згідно з пунктом 3.2.6 договору, позивач має право задіяти до виконання своїх обов'язків третіх осіб.
Пунктом 9.1 договору визначено, що позивач має статус експрес-перевізника.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 4 Митного кодексу України, експрес-перевізник - це перевізник, який з використанням будь-якого виду транспорту здійснює прискорене перевезення міжнародних експрес-відправлень за єдиним транспортним документом (загальні авіанакладні (AWB - airwaybill, МАWВ - master airwaybill), CRM, bill of lading (коносамент) тощо), а також забезпечує приймання, обробку, пред'явлення таких відправлень органам доходів і зборів для митного контролю та митного оформлення в місцях їх митного оформлення та видачу одержувачам (повернення відправникам).
Позивач в обґрунтування позовних зазначає, що ним у 2017 році надано відповідачу послуги з доставки відправлень, а саме: чотирьох експортних відправлень, щодо яких відповідач не виконав належним чином свого зобов'язання з своєчасної оплати їх вартості.
Так, позивачем надано відповідачу послуги з доставки експортного відправлення до Кувейту (отримувач Global Vishion General Trading).
Відповідач 05.05.2017 вручив позивачу відправлення документального характеру до Кувейту, що підтверджується підписаною представниками сторін транспортною накладною 217 669 4591 на підставі укладеного сторонами договору.
Відповідно до пункту 2.1 Генеральних умов перевезень та надання інших послуг (додаток 1 до договору) (далі - Генеральні умови) здійснення відповідачем дій по врученню позивачу відправлення від свого імені або від імені іншої особи, яка має право на відправлення, та оформлення транспортної накладної, вважається підтвердженням згоди на надання послуг на умовах договору та Генеральних умов, і є акцептом умов договору та Генеральних умов відповідачем.
Згідно з пунктом 3.3.2 договору, відповідач несе відповідальність за інформацію, зазначену у транспортній накладній.
Доставка зазначеного відправлення здійснювалася позивачем як експрес-перевізником у консолідованому вантажі авіаційним транспортом, відповідно така доставка також підтверджується авіанакладною (МАWВ) 020 6324 6326 та каргоманіфестом від 09.05.2017. Зазначене відправлення було вручено отримувачу 15.05.2017, що свідчить про належне виконання умов укладеного між сторонам договору, щодо доставки відправлення відповідача до Кувейту.
Відповідно до пункту 4.1 договору, відповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг впродовж 7 (семи) банківських днів з дати виставлення рахунків і актів про надання послуг та повернути підписаний примірник акту про надання послуг позивачу впродовж 14 (чотирнадцяти) банківських днів з моменту його отримання. У разі неповернення у вказаний строк підписаного акту та ненадання мотивованої відмови від підписання, послуги вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі та без зауважень.
Пунктом 4.6 договору сторони визначили, що до вимог позивача щодо оплати послуг відповідачем застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у 3 (три) роки.
За умовами пункту 10 договору, договір набуває чинності з моменту підписання представниками сторін і скріплення печатками, і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного й належного їх виконання. Дія договору продовжується на кожен наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір розірвати договір за місяць до кінцевої дати дії договору.
Як свідчать матеріали справи, позивачем надіслано відповідачу 11.05.2017 рахунок № 5539 на оплату послуг з доставки експортного відправлення до Кувейту на суму 1146,29 грн. та акт про надання послуг № 5539.
Проте, відповідачем вищезазначений рахунок № 5539 сплачено 21.09.2017, тобто з порушенням строку виконання зобов'язання з оплати, передбаченого договором, та в сумі 773,16 грн. Таким чином, відповідачем не виконав належним чином зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг з доставки вищезазначеного відправлення до Кувейту, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 373,13 грн.
Позивачем надано відповідачу послуги з доставки експортного відправлення до В'єтнаму, що підтверджується підписаними сторонами актами про надання послуг № РАС-12348 та № РАС-12348/ua від 14.07.2017.
Відповідно до вказаних актів сторони підтверджують, що позивачем надані відповідачу послуги належної якості та сторони взаємних претензій не мають.
На підставі виставленого позивачем рахунку № РАСС-12348 на загальну суму 49685,00 грн. відповідач оплатив надані послуги з доставки експортного відправлення до В'єтнаму частково та з порушенням передбаченого договором строку, сплативши лише 29685,00 грн., заборгувавши позивачеві 20000,00 грн.
В подальшому, позивачем надано відповідачеві послуги з доставки експортного відправлення до Італії, що підтверджується підписаним сторонами актом про надання послуг № 12976 від 10.10.2017.
Відповідно до вказаного акту сторони підтверджують, що позивачем були надані послуги відповідачу з доставки його відправлень до пункту призначення з адресою, що вказана у транспортній накладній, та сторони взаємних претензій не мають.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 12976 від 10.10.2017 на оплату наданих послуг з доставки експортного відправлення до Італії на загальну суму 1338,37 грн., але відповідач не оплатив вищезазначений рахунок № 12976 від 10.10.2017, та, відповідно, не виконав свого зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг з доставки відправлення до Італії.
Крім наведеного, позивачем надано відповідачу послуги з доставки експортного відправлення до В'єтнаму, що підтверджується підписаними сторонами актами про надання послуг № РАС-15139 та № РАС-15139/ua від 14.11.2017.
Відповідно до вказаних актів сторони підтверджують, що позивачем надані послуги відповідачу та сторони взаємних претензій не мають. Позивачем виставлено відповідачу рахунок № РАС-15139 від 14.11.2017 на оплату наданих послуг з доставки експортного відправлення до В'єтнаму на загальну суму 25872,00 грн., але відповідач не оплатив своєчасно вищезазначений рахунок № РАС-15139 від 14.11.2017, та відповідно не виконав свого зобов'язання з своєчасної оплати наданих позивачем послуг з доставки відправлення до В'єтнаму.
Рахунки на оплату вищезазначених послуг з доставки міжнародних експрес-відправлень, наданих позивачем надсилалися Відповідачу як в електронному вигляді, так і через ПАТ «Укрпошта» простими листами разом з актами про надання послуг.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати наданих послуг з доставки вищезазначених експортних відправлень позивачем 05.05.2018, повторно направлено відповідачу цінним листом з описом вищезгадані рахунки та акти. За даними реєстру (пошук поштових відправлень) ПАТ «Укрпошта», що є у відкритому доступі на офіційному сайті ПАТ «Укрпошта» за посиланням http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku, зазначений цінний лист відповідачу вручено 14.05.2018.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Укладений між сторонами договір перевезення та надання інших послуг від 12.10.2015 № ТСУ021/15 відповідає змісту статті 307 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачеві), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Водночас відповідно до статті 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частина перша статті 903 Цивільного кодексу України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Відповідно до статті 931 Цивільного кодексу України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов'язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов'язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.
Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов'язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 222 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Частина перша статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідач в даному випадку виконав взяті на себе зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг з доставки вищезазначених відправлень відповідача за договором перевезення та надання інших послуг від 12.10.2015 № ТСУ021/15 в повному обсязі лише 22.12.20018, сплативши позивачеві згідно платіжного доручення № 4663 від 22.12.2018 заборгованість в сумі 47583,50 грн.
Судом встановлено, що відповідач здійснював оплату наданих позивачем послуг несвоєчасно та не в повному обсязі, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 4.1 договору, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Відповідно до статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статей 216-218 Господарського кодексу України, наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї 3% річних, інфляційної індексації, пені та штрафу, передбачених договорами.
Статтею 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених Господарським кодексом України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.
Згідно частини першої статті 230 та частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, друга статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Відповідно до пункту 6.1 договору, у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором, Генеральними умовами перевезень та чинним законодавством України.
Пунктом 4.5 договору встановлено, що у випадку нездійснення відповідачем оплати у строки, зазначені у пункті 4.1 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку станом на 22.12.2018 пеня за прострочення оплати наданих послуг складає 10997,53 грн., 3 % річних від простроченої суми складають 2513,40 грн. та сума заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції складає 8912,58 грн. зазначені штрафні санкції нараховані за періоди: з 23.05.2017 по 21.09.2017, з 22.09.2017 по 22.12.2017; з 26.07.2017 по 23.04.2018, з 24.04.2018 по 07.05.2018, з 08.05.2018 по 08.08.2018, з 09.08.2018 по 21.12.2018; з 21.10.2017 по 26.10.2017, з 27.10.2017 по 14.12.2017, з 15.12.2017 по 25.01.2018, з 26.01.2018 по 01.03.2018, з 02.03.2018 по 20.04.2018; з 24.11.2017 по 14.12.2017, з 15.12.2017 по 25.01.2018, з 26.01.2018 по 01.03.208 та з 02.03.2018 по 23.03.2018 та з урахуванням положень пункту 4.6 договору, відповідно до якого до вимог позивача щодо оплати послуг відповідачем застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у 3 (три) роки.
Права позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачені умовами вищевказаного договору (пунктом 4.5 договору), відповідають вимог статей 536, 549-552, 629 Цивільного кодексу України, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат відповідають вимогам частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
Разом з тим, відповідач у відзиві на позов з урахування усної заяви представника відповідача, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України та частину третю статті 551 Цивільного кодексу України, просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій до 14175,36 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.).
Згідно з частиною першою статті 233 Господарського кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.
Вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За змістом частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.
З огляду на вищевикладене, суд враховує, що: розмір штрафних санкцій, заявлених до стягнення становить близько 50 % від суми заборгованості за договором, що є неспіврозмірним, в той час як неустойка як засіб розумного стимулювання виконання грошового зобов'язання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором; відсутність факту понесення позивачем збитків у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, оскільки у позовній заяві позивач про понесені ним збитки та не надає доказів на підтвердження їх наявності у розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України; а також те, що відповідач вживав і вживає усіх можливих заходів для належного виконання свого зобов'язання перед позивачем, про що свідчить факт відсутності заборгованості за надані послуги згідно договору.
Приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації права, що передбачено статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, задовольняє клопотання відповідача, викладене у відзиві на позов з урахуванням усної заяви представника відповідача, та зменшує розмір штрафних санкцій до 14175,36 грн. (в тому числі: пеня в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн. та 3 % річні в сумі 2513,40 грн.).
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги позивача у даній справі підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2749,38 грн., інфляційних втрат в сумі 8912,58 грн. та 3 % річних в сумі 2513,40 грн.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір між сторонами виник в результаті неправомірних дій відповідача, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 1762,00 грн. покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 178, 202, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В задоволенні заяви відповідача - Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434) № 04/09-016223 від 26.12.2018 про припинення провадження у справі, в якій відповідач просить суд закрити провадження у даній справі в частині стягнення заборгованості з оплати наданих послуг за договором перевезення № ТСУ 021/15 від 12.10.2015 в сумі 47583,50 грн., відмовити.
2. Клопотання відповідача - Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434) про зменшення розміру штрафних санкцій, викладене у відзиві на позовну заяву б/н від 18.02.2019 (вх. № 1189 від 18.02.2019) з урахуванням усної заяви представника відповідача, задовольнити.
3. Позовні вимоги задовольнити частково.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче акціонерне товариство «ВНДІкомпресормаш» (проспект Курський, буд. 6, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 00220434) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТММ Експрес» (проспект С. Бандери, буд. 9, м. Київ, 04073, ідентифікаційний код 35712122) пеню в сумі 2749,38 грн., інфляційні втрати в сумі 8912,58 грн., 3 % річних в сумі 2513,40 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
6. Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 07 березня 2019 року.
Суддя Н.О. Спиридонова