07.03.2019 Справа № 920/32/19
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Соп'яненко О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/32/19
за позовом Іноземного підприємства "СЖС Україна", м. Одеса
до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Промислово-виробниче підприємство "Стандарт", м. Суми
про стягнення 94 360,69 грн.
Справа розглядається без виклику сторін
встановив:
Відповідно до вимог позовної заяви, позивач просить суд стягнути з відповідача 94 360,69 грн. заборгованості за надані послуги, з яких: 63 716,59 грн. - борг, 5 734,49 грн. - 3% річних, 24 909,61 грн. - інфляційних збитків, а також витрати по сплаті судового збору.
Ухвалою господарського суду від 10.01.2019 відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Матеріали справи свідчать, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі, що підтверджено поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення, які повернулися на адресу суду, з відміткою про вручення.
Відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№349 від 17.01.2019), в якому проти позову заперечує, при цьому посилається на відсутність укладених з позивачем договорів, зауважує, що акт приймання - здавання наданих послуг не містить обов'язкових реквізитів.
Від позивача надійшла заява (вх.№1342 від 17.01.2019) про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин.
08.02.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив № 91 від 06.02.2019, в якій спростовує доводи відповідача і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності відмовити.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:
27.11.2015 від ТОВ «ПВП «Стандарт» до ІП «СЖС Україна» надійшло електронною поштою замовлення щодо надання послуг, а саме виклик інспектора для відбору зразків нерафінованої соняшникової олії під час її завантаження в спеціалізовані ємності для транспортування в м.Суми (за місцезнаходженням вантажу, що мав бути проінспектований).
У відповідь на запит відповідача, позивачем було надіслано детальну комерційну пропозицію для початку надання послуг, а саме: нагляд за зважуванням порожніх та завантажених контейнерів/флексі танків; нагляд за завантаженням флексі танків; відбір проб під час завантаження відповідно до стандарту ISO5555; проведення досліджень відібраних зразків за більш ніж 20 фізико-хімічними показниками в акредитованій лабораторії позивача; фото звіт; опломбування контейнерів.
Відповідь - підтвердження була отримана від відповідача електронним листом 27.11.2015 о 12:51 і містила цитування комерційної пропозиції, що свідчить про свідоме волевиявлення відповідача щодо укладення договору у спрощений спосіб.
Обсяг, вартість та порядок надання послуг були деталізовані і узгоджені сторонами в електронному листуванні.
Відповідач в відзиві на позовну заяву вказує на відсутність укладеного договору між сторонами. Проте, дане твердження є хибним, як свідчать матеріали справи між позивачем та відповідачем був укладений договір у спрощений спосіб, передбачений ст.181 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу послуги, замовлені відповідачем, направивши відповідний інспекторський персонал до місця надання послуг і забезпечивши проведення нагляду за завантаженням і відбір проб олії, що підтверджується актами відбору від 30.11.2015 та 01-02.12.2015, підписаними сторонами. Провівши замовлені роботи, з урахуванням уточнень та доповнень, позивачем був виданий «Сертифікат якості і кількості» №KV1510-1817/1.1 від 21.12.2015 із зазначенням результатів випробувань і підсумком інформації про вантаж, виставлено рахунок-фактуру №4047/10-KV-15-LOC від 21.12.2015 на суму 63716 грн. 59 коп. і акти наданих послуг.
Вказані документи були надіслані на адресу відповідача, прийняті останнім без зауважень і заперечень щодо обсягу і якості послуг, проте підписаний акт відповідачем повернутий не був, вартість отриманих послуг оплачена не була, в зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 63716 грн. 59 коп.
Таким чином, сторони набули взаємних прав і обов'язків.
За договором про надання послуг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині.
Позивачем була направлена відповідачу претензія № 631 від 17.08.2017 з вимогою сплатити заборгованість за надані послуги в сумі 63716,59 грн., а також 13721,07 грн. інфляційних втрат, 3126,48 3% річних за неналежне виконання умов договору. Проте остання залишена відповідачем без відповіді і задоволення.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, вимога надати докази невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором (ст. 610 ЦК України) покладається на позивача. Водночас, стаття 614 ЦК України зобов'язує відповідача надати докази відсутності вини у неналежному виконанні зобов'язання.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами факту ненадання таких послуг позивачем.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати заборгованості за отримані послуги у розмірі 63716 грн. 59 коп.
Стосовно вимоги про стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.
21.12.2015 відповідачу був виставлений рахунок для оплати наданих послуг на суму 63716 грн. 59 коп. і акти наданих послуг.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. За приписами ст. 4 даного Закону, одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Отже, обов'язок оплатити вартість наданих позивачем послуг для відповідача виник з 21.12.2015.
Відповідач в семиденний термін надані послуги не оплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість, а з 28.12.2015 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання. Позивач направив до суду позовну заяву 28.12.2018, про що свідчить відмітка органу поштового зв'язку на конверті.
Згідно з ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відтак, строк позовної давності позивачем не пропущений, а заява про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 5734,49 грн. - 3% річних, 24 909,61 грн. - інфляційних збитків за неналежне виконання умов договору.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачу правомірно нараховано до сплати 5734,49 грн. - 3% річних, 24 909,61 грн. - інфляційних збитків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач, з урахуванням всіх обставин справи, подав суду належні докази, які об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію.
За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 63 716,59 грн. - боргу, 5734,49 грн. - 3% річних, 24909,61 грн. - інфляційних збитків є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,
вирішив:
1.Позов Іноземного підприємства «СЖС Україна» - задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Промислово-виробниче підприємство «Стандарт» (вул.Пролетарська, 69, м.Суми, 40009, код ЄДРПОУ 38867768) на користь Іноземного підприємства «СЖС Україна» (вул.Чорноморського козацтва, 103, м.Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 14367709) 63 716 грн. 59 коп. - боргу, 5734 грн. 49 коп. - 3% річних, 24909 грн. 61 коп. - інфляційних збитків, 1762 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити сторонам у справі.
Повний текст рішення складено 07.03.2019.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.
Суддя ОСОБА_2