Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан ОСОБА_1, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710
25 лютого 2019 р. № 520/11331/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бідонька А.В.
при секретарі судового засідання - Мурадли А.І.,
за участю:
позивача - ОСОБА_2
представника позивача - ОСОБА_3
представника відповідача - ОСОБА_4
перекладача - ОСОБА_5
розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Харківської митниці ДФС про зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці ДФС, в якому просить суд зобов'язати Харківську митницю ДФС у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили, передати мені Doug Homer легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1- 052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача щодо не передачі легкового автомобілю Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1- 052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857, є протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.12.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено до судового розгляду.
Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали обставини, викладені в позовній заяві та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання прибув, проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 (Douglas Homer) є власником легкового автомобілю Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857.
Харківською митницею ДФС (митний пост "Щербаківка") винесено протокол про порушення митних правил № 0606/80700/17 від 27.06.2017 року за порушення митних правил, передбачених ч. 3 ст. 481 Митного кодексу України, на підставі ст. 511 Митного кодексу України вилучено у позивача автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857.
У подальшому, в.о. начальника Харківської митниці ДФС винесено постанову в справі про порушення митних правил № 605/80700/17 від 08.08.2017 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн.
Згідно квитанції № 21249772-1 від 12.01.2018 року позивачем сплачено штраф у розмірі 17000,00 грн.
Позивач звертався до відповідача із заявами про повернення транспортного засобу у свою власність, однак відповідачем не було вчинено вказаних дій, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 461 Митного кодексу України за порушення митних правил можуть бути накладені такі адміністративні стягнення: 1) попередження; 2) штраф; 3) конфіскація товарів, транспортних засобів комерційного призначення - безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів, транспортних засобів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю (крім транспортних засобів комерційного призначення, які використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України за визначеними маршрутами та рейсами, що здійснюються відповідно до розкладу руху на підставі міжнародних договорів, укладених відповідно до закону), а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України поза місцем розташування митного органу.
За змістом статті 465 Митного кодексу України конфіскація як адміністративне стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави. Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України. Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до ст. 511 Митного кодексу України товари - безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Документи, які перебувають в електронному вигляді, вилучаються разом з відповідними носіями.
У разі виявлення порушень митних правил, передбачених статтями 471-473, 476, 482-484 цього Кодексу, вилучення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які підлягають конфіскації відповідно до цих статей, а також відповідних документів є обов'язковим.
У разі вчинення порушення митних правил особою, яка не має в Україні постійного місця проживання або адреси, допускається вилучення товарів, транспортних засобів у кількості, необхідній для забезпечення стягнення штрафу або вартості товарів, транспортних засобів відповідно до частини другої статті 541 цього Кодексу.
Вилучені товари, транспортні засоби та документи повинні бути перелічені у протоколі, що складається в передбачених цим Кодексом випадках, або в доданому до нього описі з точним зазначенням кількості, міри, ваги та особливих ознак цих товарів, транспортних засобів та документів, а також вартості товарів, транспортних засобів.
Виходячи із вищенаведеного суд дійшов висновку, що відповідачем у порядку, визначеного ст. 511 Митного кодексу України, було вилучено зазначений вище транспортний засіб, що належить позивачу, для забезпечення стягнення штрафу.
Згідно квитанції № 21249772-1 від 12.01.2018 року позивачем було сплачено штраф у розмірі 17000,00 грн., тобто виконані вимоги, встановлені у протоколі про порушення митних правил № 0606/80700/17 від 27.06.2017 року та у постанові про порушення митних правил № 605/80700/17 від 08.08.2017 року.
Суд звертає увагу на той факт, що відповідачем під час розгляду даної справи не було надано доказів, що ним приймалось відносно позивача та конфіскованого транспортного засобу Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857, будь-яке інше рішення, що дає підстави для тримання у якості конфіскату вказаного автомобілю.
Згідно з абзацами 1, 3 ч. 4 ст. 380 Митного кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.
Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.
Суд зазначає, що у матеріалах справи наявна копія договору купівлі-продажу та копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857, що підтверджують право власності позивача на вказаний автомобіль. Представником відповідача під час розгляду справи не заперечувалось того факту, що позивач є власником вказаного транспортного засобу.
За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства». «Іммобільяре Саффі» проти Італії», «East/West Alliance Limited» проти України». «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: • перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; • друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії і умови; • третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою ОСОБА_4, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Вирішуючи питання про предмет правового регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції, доречно з'ясувати, що ж таке володіння майном у розумінні Конвенції. Так, поняття «майно», якому надається захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, що є ширшим за звичне розуміння правом власності на речі матеріального світу та, відповідно до тлумачення Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «ОСОБА_7 проти Нідерландів», «ОСОБА_8 Греції та інші проти Греції», «Балан проти Молдови», «Стебницький та «Комфорт» проти України», «Мелахер та інші протиАвстрії», «Беєлер проти Італії», «Амбруозі проти Італії», «Гайдук та інші проти України», «Мюллер протиАвстрії», «ОСОБА_9 Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії». «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та ін.), охоплює низку економічних як матеріальних, так і нематеріальних інтересів (активів).
Зокрема, до майна відносяться: нерухомість; рухоме майно; банківські внески; прибутки, що випливають з власності (напр. орендна плата); частка у пенсійному фонді; кошти, належні до виплати; «правомірні очікування» вчиняти певні дії відповідно до виданого дозволу (напр. здійснювати запланований розвиток території); акції компаній; патенти; дозволи; ліцензії; права інтелектуальної власності; Право на здійснення підприємницької діяльності; зароблений, але неодержаний прибуток; клієнтура та ін. Однак, не вважається майном, зокрема: сподівання на визнання існування «старого» права власності, яке давно було неможливо використовувати ефективно; умовна вимога, яка втрачає силу внаслідок її недотримання; право на набуття майна, наміри стосовно набуття власності.
Критерій законності втручання Принцип (критерій) законності означає, що втручання у право власності особи повинно провадитися на підставі закону, при цьому: • До відносин щодо позбавлення державою власності своїх громадян застосовується національне законодавство (рішення Європейського суду з прав людини в справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства») • Під «законом» розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України») • Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, а Європейський суд з прав людини перевіряє, чи спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Щокін проти України»)
Критерій суспільного інтересу • Втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у втручанні в право у формі публічного (загального, суспільного) інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності Критерій пропорційності • Критерій (прицип) пропорційності, тобто дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та приватними інтересами особи, розглядається в практиці Європейського суду з прав людини як невід'ємна частина та інструмент верховенства права, зокрема в питаннях захисту права власності • Дотримання принципу пропорційності вимагає досягнення справедливого балансу між загальними інтересами всього суспільства і вимогами щодо захисту фундаментальних прав приватних осіб • Якщо ж на особу внаслідок ужитих заходів покладається «значний індивідуальний тягар», вважається, що справедливого балансу інтересів досягнуто не було (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Трегубенко проти України») • Відтак, повинно існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Прессос Компанія ОСОБА_1 та інші проти Бельгії»)
Питання пропорційності є оціночним і визначається у кожному випадку з урахуванням фактичних обставин. Більше того, вирішуючи питання про те, чи було дотримано цієї вимоги,Європейський суд з прав людини визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети заходу, про який йдеться. Проте Європейський суд з прав людини не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння його майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішенняЄвропейського суду з прав людини у справі «Звольски та Звольська проти Республіки Чехія»). • При цьому, оцінюючинаявність справедливого балансу, метою принципу пропорційності не с досягнення «соціальної справедливості» як такої в абсолюті, а досягнення розумного співвідношення між приватним і загальним інтересами.Тобто. порушенням принципу пропорційності є не саме ущемлення прав особи, а істотний дисбаланс між заходами, вжитими для забезпечення загальних інтересів суспільства, та потребою захищати право особи на мирне володіння своїм майном. Таким чином, втручання в право власності, навіть якщо воно відповідає першим двом критеріям (тобто має законну мету, а також здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства), все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства, що є недопустимим.
Зокрема в рішенні "EAST/WEST ALLIANCE LIMITED» ПРОТИ УКРАЇНИ" суд зазначив що згідно з усталеною практикою ОСОБА_4 стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах "їммобіліаре ОСОБА_1 проти Італії" [ВП], заява N 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та "Вістіньш і Перепьолкінс проти Латвії" [ВЩ, заява N 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті І Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).
Суд також звертає увагу на те, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства". п. 50, Series А N 98).
Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння спірним автомобілем в розумінні положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання Харківської митниці ДФС передати ОСОБА_6 (Douglas Homer) легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857.
Щодо вимоги позивача зобов'язати Харківську митницю ДФС здійснити вказані дії у триденний строк з дня набрання рішенням законної сили суд зазначає, що спосіб та строк виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. Крім того, позивачем не було надано доказів, що відповідачем не буде вчинено таких дій після набрання рішення законної сили своєчасно. Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаної частини позовних вимог.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_6 до Харківської митниці ДФС про зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_6 до Харківської митниці ДФС про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Харківську митницю ДФС передати ОСОБА_6 (Douglas Homer) легковий автомобіль Cadillac Seville STS, 2006 року випуску, реєстраційний номер 1-052911, ідентифікаційний номер 1G6DW677560130857.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_6 (Douglas Homer, адреса: вул. Левченко, буд. 50, смт. Мала Данилівка, Дергачівський район, Харківська область, 62343) сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці ДФС (вул. Короленка, буд. 16-Б,м. Харків,61003).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлений 06 березня 2019 року.
Суддя Бідонько А.В.