Справа № 597/598/18Головуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В.
Провадження № 22-ц/817/208/19 Доповідач - Хома М.В.
Категорія - 304000000
05 березня 2019 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Щавурська Н. Б.,
секретар - Сович Н.А.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2018 року, повний текст якого складено 19 листопада 2018 року, ухвалене суддею Дудяком С.В. у цивільній справі №597/598/18 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" - Стрюкової Ірини Олександрівни про відшкодування коштів за поточним та накопичувальним рахунком,
В червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, посилаючись на те, що 5 лютого 2015 року згідно платіжного доручення №30 від 4 лютого 2015 року на його картковий рахунок в ПАТ КБ "Надра" надійшли грошові кошти у сумі 5175,79 грн., однак у зв"язку із процедурою ліквідації банку він не може ними скористатися. 18 травня 2015 року він звернувся до ФГВФО із заявою про включення його в список осіб, які мають право на гарантоване відшкодування коштів, однак в задоволенні вказаної заяви йому відмовлено. Оскільки відповідно до вимог ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладу фізичних осіб" він має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, просив стягнути з ПАТ "КБ Надра" в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кошти в сумі 5175,79 грн.
Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ФГВФО в користь ОСОБА_1 кошти в сумі 5 175,79 грн.
Судові витрати компенсовано за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України.
В апеляційній скарзі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі. Вказує, що рішення прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки ФГВФО в даному випадку не виступає спорі як сторона цивільно-правового спору, так як відповідно до норм спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснює владні повноваження у сфері гарантування вкладів фізичним особам, а тому спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства. Крім цього, вказує, що між позивачем та відповідачами відсутній спір взагалі, так як належні ОСОБА_1 грошові кошти будуть виплачені останньому після індивідуального звернення до ФГВФО.
У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ФГВФО залишити без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду від 19 листопада 2018 року без змін. Вказує, що усі його спроби щодо повернення належних йому коштів були марними та відповіді на його звернення були узагальненими та негативними, що в свою чергу стало підставою для звернення до суду.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що спірні грошові кошти в сумі 5175,79 грн знаходяться на рахунку ОСОБА_1 в ПАТ КБ "Надра", являються заробітною платою останнього, перерахованою Заліщицькою міською радою, згідно платіжного доручення №30 від 4 лютого 2015 року.
З 6 лютого 2015 року у ПАТ КБ "Надра" запроваджено тимчасову адміністрацію та відповідно із цього моменту на відносини між фізичною особою та Банком поширюється дія Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Задовольняючи позов та стягуючи в користь позивача 5 175 грн. суд не звернув увагу на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Перелік функцій, що їх виконує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, наведений у частині другій статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).
Отже, Фонд гарантування вкладів фізичних осібстворений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Частиною другою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - це працівник фонду, який від імені фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів фонду станом на день початку процедури виведення фондом банку з ринку.
Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів фонду. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення ним банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті фонду (частина третя статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку.
У постановах від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15, від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб і вкладником, який претендує на отримання гарантованого державою відшкодування за рахунок коштів Фонду в межах граничної суми, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
У цих правовідносинах Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виконує управлінські функції щодо гарантованої державою виплати відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб незалежно від перебігу процедури ліквідації банку (продажу його майна). А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Отже, спір щодо права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 грн (якщо адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб згідно з пунктом 17 частини першої статті 9 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не прийняла рішення про збільшення граничної суми такого відшкодування), є публічно-правовим і пов'язаний із виконанням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб владної управлінської функції з організації виплати цього відшкодування.
Тому такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - це працівник фонду, який від імені фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини першої статті 2 Закону).
Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 27 Закону).
Оскільки вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами в межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його уповноважена особа не є належним відповідачем за вимогами про стягнення такого відшкодування чи його частини.
Проте суд не врахував зазначені норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про те, що цей спір, який виник з приводу права фізичної особи на відшкодування за вкладом за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у сумі, що не перевищує 200 000 грн, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для його скасування із закриттям провадження у справі.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити.
Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 14 листопада 2018 року - скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" - Стрюкової Ірини Олександрівни про відшкодування коштів фізичних осіб за поточними та накопичувальними рахунками - закрити.
Роз'яснити, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Повернути Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1057,20 грн (одна тисяча п'ятдесят сім гривень двадцять копійок) сплаченого при поданні апеляційної скарги згідно платіжного доручення №348 від 23 січня 2019 року (платник - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб; Код - 21708016; Банк платника - Національний банк України; Отримувач - УК в м. Тернополі/м. Тернопіль/22030101; Код - 37977726; Банк отримувача - Казначейство України; Код банку - 899998; Кредитний рахунок - 3431520608008; Сума - 1057,20).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 5 березня 2019 року.
Головуюча
Судді