ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 лютого 2019 року № 826/11504/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої судді - Добрівської Н.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомВідкритого акціонерного товариства «Аерофлот-російські авіалінії»
доДержавної авіаційної служби України
провизнання нечинною та скасування постанови №6747 від 29 червня 2016 року, -
Відкрите акціонерне товариство «Аерофлот - російські авіалінії» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Аерофлот - російські авіалінії») звернулось до суду з позовом до Державної авіаційної служби України (надалі - відповідач, Державіаслужба України) з вимогою: визнати нечинною та скасувати постанову від 29 червня 2016 року №6747 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації складено державним інспектором без належних на те повноважень та з порушенням вимог Порядку накладення та стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 26 грудня 2011 року № 637 (далі по тексту - Порядок №637), а саме, протокол складений державним інспектором Державіаслужби України Семакою В.І., який не мав повноважень на проведення інспектування (перевірки) у сфері авіаційної безпеки, а також під час складання протоколів інспектор не здійснював перевірку інформації, що стала підставою для встановлення фактів вчинення з боку позивача правопорушень у галузі цивільної авіації. При цьому, інспектор не здійснив самостійне заповнення реквізитів протоколу, а лише завдяки працівникам юридичного відділу відповідача частково переніс інформацію телеграм до завчасно підготовлених названими працівниками протоколів. Також позов мотивований тим, що оскаржувана постанова прийнята неправомірно, а тому підлягає скасуванню, оскільки при її прийнятті відповідачем були порушені строки накладення штрафу, які визначені ч. 3 ст. 128 Повітряного кодексу України та п. 3.5 Порядку накладення та стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті.
Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача, наголошував на тому, що державний інспектор Державної авіаційної служби України Парахіним Ю.Т. діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, що передбачені пунктом 8 частини 1 статті 16 Повітряного кодексу України, розділом ІІ Порядку № 637, Положенням про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 09 лютого 2010 року №68, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 квітня 2010 року за №307/17602 (далі по тексту - Положення №68).
Так, на підставі пункту 2.8 посадової інструкції державного інспектора з авіаційного нагляду за льотною експлуатацією управління виконання польотів Департаменту льотної експлуатації Державної авіаційної служби України, посвідчення та спеціального завдання, оформленого наказом Державіаслужби від 30 грудня 2014 року № 806 "Про проведення перевірки фактів порушення порядку використання повітряного простору" інспектором проведено перевірку інформації, викладеної в первинних повідомленнях про порушення порядку використання повітряного простору України та за її результатами складено протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації. Відповідна перевірка була проведена в присутності представників позивача, яким надано можливість викласти свої пояснення та зауваження на протоколи, а також надано копії складених протоколів.
Крім того, при прийнятті постанови №6747 відповідачем не порушенні строки накладення штрафу, які визначені ч.3 ст. 128 Повітряного кодексу України та п. 3.5 Порядку накладення та стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті.
З урахуванням всього вищевикладеного, відповідач вважає позов необґрунтованим, а відтак таким, що не підлягає задоволенню.
Ухвалою суду від 01 серпня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою суду від 01 грудня 2017 року на підставі розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року №6131, справу №826/11504/16 прийнято до провадження суддею Добрівською Н.А та призначено розгляд справи до судового розгляду.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України шляхом викладення його в новій редакції.
Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15 грудня 2017 року.
У підготовчому засіданні 02 липня 2018 року представники позивача позовні вимоги з урахуванням внесених до них уточнень підтримали і наполягали на наявності підстав для їх задоволення. Також уповноваженими представниками позивача подано клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача проти позову заперечив і просив відмовити у його задоволенні з урахуванням обставин, що викладені ним у письмових запереченнях, поданих через канцелярію суду.
У підготовчому засіданні 02 липня 2018 року судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.
При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.
Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.
Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.
Відповідно до частини другої статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України будь-яку справу, що відноситься до юрисдикції суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження. Питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється відповідна ухвала.
Статтею 35 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
У разі зміни складу суду розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).
Враховуючи, що згідно ухвали суду від 01 грудня 2017 року відбулася зміна складу суду, що має наслідком розгляд справи спочатку, відсутність визначення складу колегії суддів, а також з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про розгляд справи одноособово, про що складено відповідний протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2018 року.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні 12 вересня 2018 року на підставі положень частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами учасників справи, дослідивши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
02 лютого 2016 року державним інспектором Парахіним Ю.Т. проведено перевірку інформації, викладеної в телеграмі Украероцентру.
В результаті перевірки встановлено, що повітряні судна позивача здійснювали польоти з порушенням порядку використання повітряного простору України, незважаючи на заборону використання повітряного простору, чим порушили статтю 30 Повітряного кодексу України, пункти 94 та 118 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401 «Про затвердження Положення про використання повітряного простору України» (далі по тексту - Положення №401), що і було зафіксовано шляхом складання протоколу про правопорушення у галузі цивільної авіації від 21 червня 2016 року №6747.
29 червня 2016 року Державною авіаційною службою України прийнято постанову №6747 про накладення штрафу за правопорушення у галузі цивільної авіації, згідно якої на позивача накладено штраф у розмірі 136000,00 грн за порушення правил та порядку використання повітряного простору України при виконанні рейсу AFL 1620 о 08:41 год. 02 лютого 2016 року без відповідного дозволу та заявки на використання повітряного простору України, що є порушенням статті 30 Повітряного кодексу України та пунктів 94, 118 постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові основи діяльності в галузі авіації встановлює Повітряний кодекс України від 19 травня 2011 року №3393-VІ з наступними змінами та доповненнями у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.
Відповідно до частини 2 статті 4 Повітряного кодексу України державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України полягає у формуванні державної політики та стратегії розвитку, визначенні завдань, функцій, умов діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України, застосуванні заходів безпеки авіації, прийнятті загальнообов'язкових авіаційних правил України, у здійсненні державного контролю за їх виконанням та встановленні відповідальності за їх порушення.
Згідно пункту 8 частини 1 статті 16 Повітряного кодексу України державні інспектори та особи, уповноважені на проведення перевірок, на підставі службового посвідчення та спеціального завдання на проведення перевірки відповідно до частини шостої цієї статті мають право складати протоколи та розглядати справи про адміністративні правопорушення і застосовувати фінансові санкції.
Процедуру розгляду справ про правопорушення у галузі цивільної авіації, накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті визначено у Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 26 грудня 2011 року №637, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2012 року за №73/20386 (далі по тексту - Порядок №637).
Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів авіаційної діяльності (далі - Суб'єкт) у разі здійснення ними правопорушення у галузі цивільної авіації та фізичних осіб у разі здійснення ними адміністративного правопорушення на повітряному транспорті (п.1.2 Порядку).
Оформлення матеріалів про правопорушення у галузі цивільної авіації визначено у розділі ІІ названого Порядку.
Підставою для розгляду справи про правопорушення у галузі цивільної авіації згідно з пунктом 2.1 Порядку є протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації, складений за формою згідно з додатком 1.
Усі реквізити протоколу заповнюються розбірливим почерком українською мовою. Не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також унесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, стосовно якої він складений.
Відповідно до пункту 2.2 Порядку №637 протоколи про правопорушення в галузі цивільної авіації мають право складати Голова Державіаслужби України, його заступники, державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи Державіаслужби України, керівники аеропортів, начальники служб авіаційної безпеки аеропортів або їх заступники.
Повноваження державних інспекторів підтверджуються посвідченням державного інспектора з авіаційного нагляду у Державіаслужбі України, а уповноважених на проведення перевірок посадових осіб Державіаслужби України - наказом Державіаслужби України про проведення перевірки та службовим посвідченням (пункт 2.3 Порядку).
Аналіз наведеної правової норми Порядку №637 дає підстави для висновку, що інспектори з авіаційного нагляду в силу займаної посади мають повноваження на проведення перевірок.
При цьому відповідне повноваження не обмежено кваліфікацією посад державних інспекторів, а тому посилання позивача на наявність у державного інспектора Державіаслужби України Парахіним Ю.Т. кваліфікації з авіаційного нагляду за льотною експлуатацією не позбавляє його повноважень на проведення перевірки та оформлення матеріалів про правопорушення у галузі цивільної авіації.
Крім того, на підтвердження правомірності дій інспектора щодо перевірки допущення позивачем порушень правил використання повітряного простору відповідачем надано наказ Державіаслужби України від 30 грудня 2014 року №806 «Про проведення перевірки фактів порушення порядку використання повітряного простору», яким відповідач уповноважив державних інспекторів з авіаційного нагляду за льотною експлуатацією здійснити перевірку інформації, викладеної в первинних повідомленнях про порушення порядку використання повітряного простору України, чим, фактично, делегував свої функції на складання протоколу відповідним інспекторам, що прямо передбачено наведеними вище положеннями Порядку №637.
Водночас суд вважає помилковим твердження представників позивача, про необхідність проходження державним інспектором з льотної експлуатації спеціальної підготовки, що встановлено пунктом 2.4 Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України, за яким посади державних інспекторів з льотної експлуатації можуть бути за такими напрямами: повітряні перевезення; авіаційні роботи; авіація загального призначення. Державний інспектор з льотної експлуатації проводить інспектування у сфері льотної експлуатації, а за умови проходження відповідної підготовки - за напрямами державного інспектора з безпеки авіації, крім авіаційної безпеки.
При цьому, ні стаття 16 Повітряного кодексу України, ні пункт 6.7 Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України не встановлюють обмежень щодо складення протоколів про порушення порядку використання повітряного простору в залежності від напрямів посад державних інспекторів з льотної експлуатації.
Крім того за змістом пункту 2.4 зазначеного Положення напрями посад державних інспекторів з льотної експлуатації можуть бути встановлені за відповідними напрямками. Слово «можуть» свідчить про необов'язковість відповідних положень, та, відповідно, дискреційність у діях суб'єкта владних повноважень щодо встановлення відповідних напрямів посад.
У той же час, суд не враховує пояснення представників позивача, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідачем було порушено строки накладення стягнення, які визначені частиною третьою статті 128 Повітряного кодексу України та пунктом 3.5 Порядку накладення та стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті.
Так, згідно з частиною першою статті 129 Повітряного кодексу України підставою для розгляду справи про правопорушення в галузі цивільної авіації, які зазначені в статті 127 цього Кодексу, є протокол.
Статтею 128 Повітряного кодексу України встановлено, що справи про правопорушення у галузі цивільної авіації розглядаються уповноваженим органом з питань цивільної авіації, за результатами розгляду приймається постанова. Від імені уповноваженого органу з питань цивільної авіації розглядати справи про правопорушення і накладати стягнення мають право керівник уповноваженого органу з питань цивільної авіації та його заступники, державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації. Державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи уповноваженого органу з питань цивільної авіації мають право накладати стягнення у розмірі до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф може бути накладено на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності протягом шести місяців з дня виявлення правопорушення, але не пізніше ніж через три роки з дня його вчинення. У разі вчинення юридичними особами - суб'єктами авіаційної діяльності двох або більше правопорушень штрафи накладаються за кожне вчинене правопорушення окремо.
Аналогічні строки накладення на юридичну особу - суб'єкта авіаційної діяльності штрафу передбачено і в пункті 3.5 Порядку №637.
З системного аналізу викладених норм вбачається, що у наведених нормах фактично містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що штраф не може бути накладено після спливу трьох років з дня вчинення відповідного порушення юридичною особою - суб'єктом авіаційної діяльності, зокрема, порушення порядку використання повітряного простору.
Другий обмежувальний строк, встановлений у таких нормах, полягає у тому, що штраф не може бути накладено пізніше шести місяців з дня виявлення уповноваженим органом з питань цивільної авіації відповідного порушення. Таким чином, другий обмежувальний строк при накладенні штрафу за порушення норм, зокрема, порядку використання повітряного простору полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.
Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку про те, що при виявленні факту вчинення юридичною особою - суб'єктом авіаційної діяльності порушення відповідних норм уповноважений орган з питань цивільної авіації, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною третьою статті 128 Повітряного кодексу України та пункту 3.5 Порядку №637. Закінчення будь-якого зі встановлених зазначеними нормами строків застосування штрафу виключає застосування таких санкцій.
Отже, за результатами аналізу норм Повітряного кодексу України та Порядку №637 суд приходить до висновку, що лише дотримання порядку та строків накладення штрафів за правопорушення в галузі цивільної авіації може бути належною підставою для винесення уповноваженим органом з питань цивільної авіації рішення про накладення штрафу.
В свою чергу, невиконання вимог частини третьої статті 128 Повітряного кодексу України та пункту 3.5 Порядку №637 призводить до визнання рішення про накладення штрафу безпідставним та до його скасування.
Водночас, згідно з пунктом 121 Положення про використання повітряного простору України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №401, інформація про факти порушення порядку використання повітряного простору невідкладно доводиться до відома Державіаслужби, Украероцентру, командного центру Повітряних Сил Збройних Сил, штабу Антитерористичного центру при СБУ та відповідних органів ОПР.
Як вбачається з матеріалів справи, телеграма Украероцентру складена 02 лютого 2016 року та, відповідно, в силу вимог пункту 121 зазначеного Положення, доведена до відома Державіаслужби 02 лютого 2016 року, тобто відповідач встановив факт вчинення правопорушення з боку позивача 02 лютого 2016 року, у зв'язку з чим початком відліку строку накладення уповноваженим органом з питань цивільної авіації штрафу на позивача є 02 лютого 2016 року.
Оскаржувана постанова №6747 прийнята відповідачем 29 червня 2016 року, тобто в межах строків, визначених частиною третьою статті 128 Повітряного кодексу України та пункту 3.5 Порядку №637.
Також суд зазначає, що обслуговування повітряного руху в районах польотної інформації, диспетчерських районах, диспетчерських зонах, на маршрутах обслуговування повітряного руху, у тому числі в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за обслуговування повітряного руху міжнародними договорами України покладена на Україну (крім зон та аеродромів, де обслуговування повітряного руху здійснюється відповідними підрозділами державних органів, органів місцевого самоврядування), організується та здійснюється в порядку, встановленому Положенням про використання повітряного простору України (частина перша статті 33 Повітряного кодексу України).
Для виконання польоту необхідно отримати від уповноваженого органу з питань цивільної авіації дозвіл на виліт цивільного повітряного судна з аеродрому України, приліт повітряного судна до аеродрому України або на проліт територією України, за винятком випадків, установлених авіаційними правилами України. Порядок подання запиту щодо видачі такого дозволу, умови та порядок його видачі встановлюються авіаційними правилами України (частини шоста і сьома статті 46 Повітряного кодексу України).
Наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, Міноборони затверджено «Правила надання експлуатантам дозволів на виліт з аеропортів України та приліт до аеропортів України» (№897/703 від 28 листопада 2005 року). Згідно підпункту 1.2. вказаних Правил, останні встановлюють порядок отримання дозволів на виліт з аеропортів України та приліт до аеропортів України ПС, порядок контролю Державної авіаційної служби України за виконанням вимог українськими та іноземними експлуатантами наданих дозволів під час здійснення міжнародних, внутрішніх та транзитних польотів.
Розділ 7 «Положення про використання повітряного простору України» (Постанова Кабінету Міністрів України №401 від 29 березня 2002 року (далі - Положення про використання повітряного простору України) регулює питання заборон та обмежень використання повітряного простору.
Згідно пункту 93 вказаного положення зазначено, що в окремих частинах повітряного простору встановлюються заборона або обмеження на його використання, які публікуються в документах з аеронавігаційної інформації та/або включаються до плану використання повітряного простору. Форма та зміст плану використання повітряного простору визначаються інструкцією з управління використанням повітряного простору.
Заборона використання повітряного простору на постійній основі встановлюється Державіаслужбою за поданням відповідних державних органів, підприємств, установ та організацій і оприлюднюється в документах з аеронавігаційної інформації. Тимчасова заборона використання окремих частин повітряного простору встановлюється в інтересах користувачів, які подали відповідні заявки, з урахуванням пріоритетів, установлених цим Положенням, та принципів гнучкого використання повітряного простору відповідно до Європейської концепції гнучкого використання повітряного простору. Інформація про тимчасову заборону використання повітряного простору доводиться Украероцентром та службою аеронавігаційної інформації до відома всіх користувачів повітряного простору (пункти 101, 102 Положення про використання повітряного простору України).
Відповідно до підпункту п) пункту 5.1.1.1 розділу 5.1 Глави 5 Додатку 15 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року «Служби аэронавигационной информации» (далі - Додаток 15) та Doc. 8126 ИКАО «Руководство по службам аэронавигационной информации» (далі - Doc. 8126), які є обов'язковими як для України та і для Російської Федерації згідно зі статтями 37 та 38 вищезазначеної Конвенції, та згідно з абзацом 15 підпункту 3.2.1.2. Правил обслуговування аеронавігаційною інформацією, затверджених наказом Міністерства транспорту України 01 липня 2004 року №564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 липня 2004 року за №913/9512 (далі - Правила №564), інформація щодо встановлення заборонених зон публікується шляхом видання повідомлень NOTAM, які є елементом об'єднаного пакету аеронавігаційної інформації (розділ 1.1 глави 1 Додатку 15).
Так, до управління забезпечення аеронавігаційного обслуговування польотів та до Міжнародної служби NOTAM (NOF) від Украероцентру, який є головним оперативним підрозділом об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України (постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 1999 року №1281), мережею авіаційного фіксованого електрозв'язку (AFTN) надійшов запит про встановлення забороненої зони над територією півострова Крим, який був затверджений уповноваженими особами Державіаслужби, що стало підставою для опублікування NOTAM А1391/14 та Ц1488/14 та в наступному NOTAM №А2461/14.
Порядок затвердження Державіаслужбою аеронавігаційної інформації регулюється Порядком подання, розгляду, затвердження та публікації аеронавігаційної інформації, затвердженим наказом Державіаслужби від 29 липня 2011 року №142 (далі - Порядок №142).
Розділом 3 Порядку №142 регламентується порядок обробки запитів та видання NOTAM.
Так, запит на видання NOTAM (далі - запит) подається відповідно до вимог, визначених у підпункті 3.2.2 Правил №564, на адресу органу міжнародного NOTAM та департаменту аеронавігації та зовнішніх зв'язків.
Запит на видання NOTAM щодо планової інформації необхідно погодити з Державіаслужбою України (підпункт 3.2.2.2 Правил № 564).
Після отримання запиту департаментом аеронавігації та зовнішніх зв'язків аналізується зміст отриманого запиту з метою визначення категорії наданої інформації (пункт 3.4. Порядку №142).
Згідно з додатком 5 Порядку №142 запит на встановлення заборонених зон має бути погоджений департаментом аеронавігації та зовнішніх зв'язків Державіаслужби України (пункт 3.6. Порядку №142).
Погодження здійснюється у якомога найкоротший термін (не пізніше 1 години після отримання запиту) (пункт 3.7. Порядку №142).
У разі відсутності заперечень з боку відповідних департаментів/управлінь Державіаслужби України протягом 1 години після отримання запиту орган міжнародних NOTAM (NOF) видає NOTAM згідно із запитом. При цьому департамент аеронавігації та зовнішніх зв'язків інформує NOF за допомогою телефону про відсутність заперечень (пункт 3.8. Порядку №142).
Під час погодження начальник відповідного департаменту/управління Державіаслужби України (чи особа, яка його заміщує) візує текст запиту, що є дозволом для публікації (3.10. Порядку № 142).
Такий порядок розгляду, затвердження та опублікування аеронавігаційної інформації відповідає додаткам до Конвенції.
Зокрема, відповідно до пункту 2.1.1 розділу 2.1 глави 2 Doc. 8126 «Авиационный полномочный орган государства должен распределить между техническими отделами своего центрального аппарата обязанности по подготовке исходных данных, которые требуются службе аэронавигационной информации (САИ) для NOTAM, предполетные информационные бюллетени (РІВ) Поэтому технические отделы должны обеспечить надежные и скоростные каналы связи с САИ».
Також, відповідно до пункту 1.1.2 розділу 1.1 глави 1 Doc. 8126 «Об обязанности командира воздушного судна ознакомиться со всей имеющейся информацией, относящейся к предстоящему полету, говорится в главе 2 Приложения 2. В отношении международного коммерческого воздушного транспорта существуют жесткие требования ИКАО, соблюдение которых можно обеспечить лишь путем предоставления такой информации, которая обычно подготавливается САИ. Пилоты должны быть знакомы с правилами и процедурами всех государств, которые они будут пролетать. В части I Приложения 6 указано, что на борту воздушного судна должны иметься определенные конкретные виды информационных материалов и что ни один полет не может выполняться до тех пор, пока не будет обоснованной уверенности в том, что необходимые для полета средства и обслуживание имеются в наличии и находятся в рабочем состоянии. Обеспечить соблюдение требований в отношении международной авиации общего назначения и полетов вертолетов (соответственно части II и III Приложения б) также можно лишь путем обеспечения такой информации, которая предоставляется службой аэронавигационной информации».
Тобто, виконуючи міжнародні рейси над територією України, пілоти не вивчають законодавство України та розпорядчі документи Державіаслужби. Вони керуються виключно опублікованою аеронавігаційною інформацією, в тому числі NOTAM.
Вимоги до змісту, правил видачі та опублікування NOTAM уніфіковані для всіх країн, що приєднались до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року та містяться у Додатку 15 тa Doc.8126.
Зокрема, п.5.1.1 Додатку 15: «NOTAM составляется и издается незамедлительно в тех случаях, когда подлежащая распространению информация носит временный и непродолжительный характер, или в случае введения в срочном порядке важных с эксплуатационной точки зрения постоянных изменений или временных изменений, носящих долгосрочный характер, исключая обширный текстовой и/или графический матеріал»; п. 5.2.2 Додатку 15: «Текст NOTAM составляется с использованием значений/единообразной сокращенной фразеологии, предписанных для кода NOTAM ИКАО, дополненного за счет сокращений ИКАО, индексов, определителей,, указателей, позывных, частот, цифр и открытого текста.
Подробный инструктивный материал по подготовке NOTAM, содержится в документе Doc 8126»; п.5.2.2.1 Додатку 15: «Когда NOTAM отбирается для международной рассылки, в части, содержащие открытый текст, включается текст на английском языке».
NOTAM є складовою частиною об'єднаного пакета аеронавігаційної інформації, визначення якого міститься в розділі 1.1 «Определения» Глави 1 Додатку 15.
Відповідно до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 глави 2 Правил №564, аеронавігаційна інформація затверджується Державіаслужбою України та публікується САІ (Служба аеронавігаційної інформації, яка входить до складу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України - пункт 1.4 глави І Правил №564).
Отже, починаючи з 09 год. 00 хв. 27 червня 2014 року над півостровом Крим була встановлена заборонена зона про що свідчить опублікована в NOTAM A2461/14 інформація.
Оскільки, Європейський Аеронавігаційний план встановлює, що аеронавігаційне обслуговування в межах всього Сімферопольського РПІ, включаючи відкрите море над акваторією Чорного моря здійснює Україна, та враховуючи відповідні NOTAM, суд вбачає доведення до відома позивача в офіційному порядку обставин закриття аеропорту Сімферополь. Вказане в силу положень Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року зумовлює відсутність підстав у позивача для користування аеропортом Сімферополь, навіть і за наявності повідомлень посадових осіб аеропорту про готовність прийняти відповідний рейс.
Як вбачається судом з протоколу про правопорушення у галузі цивільної авіації №6747 від 21 червня 2016 року встановлено порушення яке полягає в тому, що із закритого аеродрому Сімферополь здійснило політ ПС, яке виконувало рейс AFL 1620 незважаючи на заборону використання повітряного простору.
Оскільки певні рейси, за наслідком виконання яких було складено протоколи та винесено рішення, мали місце в забороненій для польотів зоні над півостровом Крим, визначеної NOTAM A2461/14, та під час його дії, позивачем було допущено порушення норм Положення про використання повітряного простору України, а відтак і положень Повітряного кодексу.
Щодо дозволів на використання повітряного простору, особи заінтересовані у провадженні діяльності, зазначеної у пункті 3 цього Положення, повинні подати відповідну заявку на використання повітряного простору (абзац 1 пункту 56 Положення про використання повітряного простору України).
Органи управління Повітряних Сил Збройних Сил, Украероцентр здійснюють контроль за виконанням регулярних внутрішніх та міжнародних польотів, а також транзитних регулярних польотів та наданням органами ОПР послуг з обслуговування повітряного руху. З цією метою користувачі повітряного простору подають Украероцентру перелік повторюваних планів польотів не пізніше ніж за 14 діб до початку польоту, а зміни до цього переліку - за 7 діб до введення їх у дію. Украероцентр доводить перелік повторюваних планів польотів до РДЦ та органів управління Повітряних Сил Збройних Сил (пункт 61 Положення про використання повітряного простору України).
Як вбачається зі змісту пунктів 74, 75 Положення про використання повітряного простору України передбачено наявність комплексного дозволу, який складається з: Дозволу на виконання польотів, який видається Державіаслужбою, Генеральним штабом Збройних Сил та Дозволу на використання повітряного простору, який видається Украероцентром, РДЦ на підставі відповідної заявки після отримання дозволу на виконання польотів.
Украероцентр та РДЦ, отримавши заявку на використання повітряного простору, приймають відповідне рішення, про що інформують заявника. У разі затвердження заявки на використання повітряного простору Украероцентр та РДЦ повідомляють про прийняте рішення органи управління Повітряних Сил Збройних Сил (пункт 76 Положення про використання повітряного простору України).
Таким чином, дозвіл на виконання польотів та дозвіл на використання повітряного простору є різними речами (включаючи зміст та суб'єктний склад осіб, які їх видають).
Отже, у позивача повинні бути відомості щодо направлення ним відповідних заявок та інформація про прийняті по ним рішення, що передбачено пунктом 76 Положення про використання повітряного простору України.
Позивач в силу положень частини першої статті 77 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Виходячи з вищенаведеного, позивач повинен спростувати доводи відповідача щодо відсутності відповідних заявок та дозволів на використання повітряного простору і надати суду відповідні заявки та рішення щодо них. Вказаного позивачем суду не надано.
Дозвіл на використання повітряного простору, який видається Украероцентром, РДЦ у позивача відсутній, а тому вказане доводить допущення ним порушення норм Положення про використання повітряного простору України, а відтак і положень Повітряного кодексу.
При цьому суд зазначає, що відповідне повідомлення з аеропорту Сімферополь не є дозволом РДЦ.
Щодо розслідувань порушень порядку використання повітряного простору.
Відповідно до абзацу 2 пункту 118 Положення про використання повітряного простору України встановлено, що відносно всіх випадків порушення порядку використання повітряного простору проводиться розслідування.
Поряд з цим, пунктами 124, 125 Положення про використання повітряного простору України визначено, що для розслідування порушень порядку використання повітряного простору рішенням Державіаслужби призначається комісія із службового розслідування, до складу якої включаються представники заінтересованих державних органів, підприємств, установ та організацій. Комісія із службового розслідування у своїй діяльності керується Повітряним кодексом України, Правилами польотів у повітряному просторі України, Інструкцією про розслідування порушень порядку використання повітряного простору України та цим Положенням.
Розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами України та іноземними цивільними повітряними суднами, фактів порушення порядку використання повітряного простору України покладається на спеціалізовану експертну установу з розслідування авіаційних подій (частина восьма статті 4 Повітряного кодексу).
Будь-яке адміністративне, службове, прокурорське, судове розслідування, спрямоване на встановлення вини або відповідальності, повинне проводитися окремо від технічного розслідування авіаційних подій, серйозних інцидентів, інцидентів, надзвичайних подій та пошкоджень повітряних суден на землі (частина четверта статті 119 Повітряного кодексу України).
Суд погоджується з доводами представника позивача щодо не дотримання відповідачем вимог відносно створення Комісії із службового розслідування, яке є відмінним від технічного розслідування, проте вказане не спростовує обставин порушення позивачем порядку використання повітряного простору України.
Щодо перевірок суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 2.1 «Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті» (Міністерство інфраструктури України, №637 від 26 грудня 2011 року) підставою для розгляду справи про правопорушення у галузі цивільної авіації є протокол про правопорушення у галузі цивільної авіації, складений за формою згідно з додатком 1.
Протоколи про правопорушення в галузі цивільної авіації мають право складати Голова Державіаслужби України, його заступники, державні інспектори та уповноважені на проведення перевірок посадові особи Державіаслужби України, керівники аеропортів, начальники служб авіаційної безпеки аеропортів або їх заступники. Повноваження державних інспекторів підтверджуються посвідченням державного інспектора з авіаційного нагляду у Державіаслужбі України, а уповноважених на проведення перевірок посадових осіб Державіаслужби України - наказом Державіаслужби України про проведення перевірки та службовим посвідченням. Протокол складається за кожним виявленим фактом правопорушення у галузі цивільної авіації. (підпункти 2.2, 2.3, 2.5 Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті).
Факти правопорушень, визначених у статті 127 Повітряного кодексу України, виявляються державними інспекторами та уповноваженими на проведення перевірок посадовими особами Державіаслужби України шляхом проведення планових та позапланових перевірок, а також керівниками аеропортів, начальниками служб авіаційної безпеки та їх заступниками під час виконання ними своїх посадових обов'язків.
У відповідності до пункту 6.1 «Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України» №68 від 09 лютого 2010 року державний інспектор на підставі службового посвідчення та спеціального завдання на проведення перевірки має право безперешкодно перевіряти роботу суб'єктів та об'єктів авіаційної діяльності, у тому числі іноземних, на території України, виконання польотів з метою нагляду за забезпеченням безпеки авіації та додержанням авіаційних правил.
Таким чином, оскільки позивач не є суб'єктом авіаційної діяльності, який знаходиться на території України (що підтверджується свідоцтвом №032.175 від 21 червня 1994 року), об'єкти авіаційної діяльності (повітряні судна - порушники) розміщені, як за межами України, так і на анексованій Російською Федерацією території України - АР Крим, що в свою чергу унеможливлює проведення перевірки на місці, як того вимагає абзац 2 частини першої статті 16 Повітряного кодексу України), суд вважає, що в такій ситуації невидача спеціального завдання на проведення перевірки, як того вимагає законодавство, не є істотним по суті, оскільки фактично відсутня можливість вказати об'єкт та місце перевірки. Разом з тим, відсутність такого завдання, в такій ситуації, на думку суду, не перешкоджає інспектору скласти протокол про правопорушення, що передбачено п.2.5 «Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті» (№637 від 26 грудня 2011 року). Вказане кореспондується нормам пункту 5.6 «Положення про державного інспектора з авіаційного нагляду у Державній авіаційній службі України» №68 від 09 лютого 2010 року згідно якого, якщо державному інспектору стає відомо, що діяльність або бездіяльність будь-якої особи загрожує або може загрожувати безпеці авіації, він зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів у межах своїх повноважень для усунення загрози безпеці авіації.
Польоти позивача без дозволів на закритій території України є таким, що створює загрози безпеці авіації, що зумовлює необхідність реагування державних інспекторів з авіаційного нагляду.
Вказані вище обставини унеможливлюють проведення належної самостійної процедури перевірки та, відповідно, складення акту. Разом з цим, згідно пункту 5.3 Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті №637 від 26 грудня 2011 року передбачається складення акту відносно суб'єкта авіаційної діяльності. Проте, таке, як відносно позивача, з наведених вище підстав, так і відносно дій щодо перевірки фактів, є неможливим.
Щодо перевірки факту, правопорушення, то вказані обставини встановлюються під час розгляду справи, однак позивачем не було надано відповідачу доказів, які спростовують обставини порушень в галузі цивільної авіації.
У відповідності до положень пункту 10.1 «Порядку накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті» №637 від 26 грудня 2011 року встановлено, що усі матеріали, що стосуються одного правопорушення Суб'єкта або фізичної особи, посадова особа уповноваженого органу з питань цивільної авіації, яка уповноважена розглядати справи про правопорушення та накладати стягнення, формує в одну справу про правопорушення. Справа формується з протоколу про правопорушення, відповідних актів обстеження об'єкта, висновків експертів, письмових пояснень, повідомлень, постанови про накладення стягнення, листування з порушником та інших документів, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа має бути прошита, сторінки пронумеровані та скріплені печаткою, з описом документів, що в ній зберігаються, з указівкою на номер аркуша (сторінки), завіряється підписом особи, яка винесла постанову, і здається на зберігання до архіву Державіаслужби України.
Вказаний пункт знаходиться в розділі «Х» Порядку №637, який регулює не порядок розгляду справ, а питання діловодства у справах про накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства, що регулює діяльність у галузі цивільної авіації, та адміністративних правопорушень на повітряному транспорті.
За наслідком розгляду справи суд вбачає відсутність дотримання відповідачем вказаних вимог законодавства щодо ведення діловодства, оскільки відповідних належним чином оформлених справ суду не було надано. Проте, вказане не спростовує відсутність наданих відповідачем суду документів, на підставі яких приймалося оскаржуване рішення.
Справи про правопорушення в галузі цивільної авіації зберігаються в архіві в установленому порядку протягом трьох років.
Зазначена правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 26.06.2018р. у справі №826/11572/14 та від 07.03.2018р. у справі №826/10898/14.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова №6747 від 29 червня 2016 року прийнята Державною авіаційною службою України на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі вищевикладеного позовні вимоги Публічному акціонерному товариству «Аерофлот - російські авіалінії» задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки судове рішення ухвалене на користь суб'єкта владних повноважень, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні.
Керуючись статтями 3, 5-11, 77, 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Аерофлот - російські авіалінії» відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.
Суддя Добрівська Н.А.