ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
08 лютого 2019 року № 826/6484/18
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
(АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1)
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
(04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980)
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просить суд :
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2018 року за № 0122981311 Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 17 212,07 грн. на його користь та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до положень ст. 166, п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України він має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим йому в національній валюті ПАТ «Державний ощадний банк України», фактично сплачених протягом звітного податкового року у розмірі 17 212,07 грн., що їм зроблено, проте, податковим органом безпідставно не враховано вказані норми при прийнятті рішення про надання йому податкової знижки на зазначену суму.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2018року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого щодо задоволення позову запечено. В обгрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідолмлення-рішення зазначено, що позивачем подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік (з зазначенням податкової знижки на частину суми процентів, сплачених у 2017 році за користування іпотечним житловим кредитом) з порушенням вимог п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України, а саме: відсутня позначка в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла, а відтак, позивач позбавлений права на отримання податкової знижки на суму витрат платника податку на сплату іпотечного житлового кредиту.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що між позивачем (як позичальником) та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» 01.07.2015 року укладено Договір про іпотечний кредит № 1020/1, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 900000 гривень для придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
На забезпечення виконання кредитного договору від 01.07.2015, між позивачем (як іпотекодавцем) та Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» укладено Іпотечний договір від 01.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., реєстровий номер 1151, відповідно до якого, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із договору про іпотечний кредит № 1020/1. Предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачем, 22.01.2018 подано до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва декларацію про майновий стан і доходи, а також докази на підтвердження права на отримання податкової знижки на частину суми процентів, сплачених в 2017 році за користування іпотечним житловим кредитом.
Відповідачем, на підставі п. 20.1.4 ст. 20 р. І ПК України, у порядку ст. 76 р. II ПК України та вимог ст. 166, ст. 176 цього ж кодексу проведено камеральну перевірку податкової декларації позивача про майновий стан і доходи, поданої за 2017 рік, за результатами якої складено акт № 97/26-15-13-11-28 від 16.03.2018.
Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушення вимог пп.14.1.170 п. 14.1 ст. 14, пп.166.2.1 п.166.2 ст.166, пп.166.3.1 п.166.3 ст.166, п.175.1 ст.175 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат дозволених до включення до податкової знижки на суму 95 622,63грн. сплачених сум процентів по іпотечному житловому кредиту.
На підставі висновків акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві 04.04.2018 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0122981311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачений фізичними особами за результатом річного декларування на 17 212,07грн.
Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а тому, звернувся до суду з даним позовом.
Як вбачається із змісту акта перевірки, висновки податкового органу щодо завищення позивачем витрат дозволених до включення до податкової знижки обґрунтовано тим, що відповідно до позначки в паспорті, на момент подання податкової декларації за 2017 рік позивач проживав за адресою: АДРЕСА_4, яка відмінна від місцезнаходження квартири, щодо якої оформлено іпотечний житловий кредит. Тому, іпотечне житло не було можливим визначити як основне місце його проживання.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Основним законодавчим актом, який урегульовує відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI.
Відповідно до пп. 166.1.1 п. 166.1 ст. 166 Податкового кодексу України платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.
Підпунктом 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб'єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.
Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року (підпункт 166.1.2 пункту 166.1 вказаної статті).
Пунктом 166.3 статті 166 Податкового кодексу України визначено перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.
Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу (підпункт 166.3.1).
Статтею 175 Податкового кодексу України регулюється визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки.
Відповідно до п. 175.1 ст. 175 ПК України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.
Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.
Судом встановлено, позивачем при поданні до податкового органу декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік до складу витрат включено до податкової знижки суму сплачених сум процентів по іпотечному житловому кредиту в розмірі 95 622,63грн., з чим не погодився відповідач.
В обґрунтування правомірності спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем зазначено, що позивач не має прав включати до податкової пільги суму відсотків сплачених за користування іпотечним кредитом, оскільки об'єкт договору іпотеки не являється основним місцем проживання платника.
Наведені висновки відповідачем обґрунтовано наявністю в паспорті платника податку відмітки про реєстрацію місця проживання - м. Луганськ, хоча об'єкт іпотеки знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Су не погоджується з викладеними доводами податкового органу, з огляду на наступне.
Так, відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.08.2015 за № 3004011993, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.
Відповідно до зазначеної довідки фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_1.
Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб (далі Закон № 1706-VII).
Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 2 статті 4 вказаної статті).
Частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Відповідно до змісту позову, позивач дійсно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4, однак після початку озброєного конфлікту на Сході України змінив місце проживання на місто Київ.
Відповідно до Довідки № 21/1-15/1791 від 04.10.2018 року позивач з 03.11.2014 року по даний час працює в АТ «Ощадбанк» та обіймає на даний час посаду заступника начальника управління стягнення заборгованості департаменту реструктуризації заборгованості та стягнення АТ «Ощадбанк». Також, із змісту довідки вбачається, що позивач працює в режимі роботи 40 годин на тиждень за адресою : м. Київ, вул. Госпітальна, 12Г.
В подальшому, 26.08.2015року позивачем отримано довідку № 3004011993 про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до змісту зазначеної довідки, місцем проживання/перебування позивача значиться - АДРЕСА_1.
В редакції статті 5 Закону № 1706-VII (що діяла до 13.01.2016) містилась частина 2, відповідно до якої територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, в якій зазначається: 1) адреса фактичного проживання, за якою внутрішньо переміщеній особі може бути вручено офіційну кореспонденцію (місце фактичного проживання); або 2) адреса структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення; або 3) адреса територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).
При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа.
Внесені в подальшому зміни, до вказаної правової норми, також не передбачали внесення до паспорту внутрішньо переміщеної особи відмітки про реєстрацію місця проживання.
З аналізу наведених норм, а також обставин, встановлених судом, місцем постійного проживання/перебування є квартира, придбана позивачем за рахунок іпотечного житлового кредиту.
Крім того, з аналізу ч. 3 п. 175.1 ст.175 ПК України не вбачається, що місце проживання платника податків за адресою іпотечного житла повинно підтверджуватись виключно відміткою в паспортному документі.
Пунктом 175.1 статті 175 ПК України встановлено, що саме платник податку має право визначати іпотечне житло як основне його місце проживання, що зроблено позивачем при поданні податкової декларації.
З огляду на вказане, законодавцем не встановлено необхідності підтвердження місця проживання виключно відміткою в паспортному документі, а лише зазначено один зі способів підтвердження місця проживання.
Враховуючи, що позивач є внутрішньо переміщеною особою права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом № 1706-VII, відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону, суд дійшов висновку, що вказана довідка є документом, яким підтверджується основне місце проживання позивача.
Враховуючи наведені норми законодавства, а також встановлені судом обставини справи, суд приходить до переконання, що позивач правомірно скористався правом на отримання податкової знижки, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, суд зазначає, що відповідно до пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПК України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов'язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).
Відповідно до змісту п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (зокрема, у випадку застосування права на податкову знижку).
В силу норми п. 179.8 ст. 179 Податкового Кодексу України сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.
Згідно з пунктом 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Враховуючи висновки суду щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача вчинити дії спрямовані на повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб також підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 704,80 грн, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 04.04.2018 року №0122981311.
3. Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 17212,07 грн. на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.
4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Н.М. Клименчук