28 лютого 2019 року Справа № 0840/3961/18 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (70030, Запорізька область, Вільнянський район, с. Михайлівка, вул. Молодіжна, 9/2)
до 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (69106, м. Запоріжжя, вул. Фінальна, 3)
третя особа Первинна профспілкова організація працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя (69106, м. Запоріжжя, вул. Фінальна, 3)
про визнання протиправним та скасування наказу,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (далі - відповідач або 6 ДПРЧ), третя особа: Первинна профспілкова організація працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ (по особовому складу) начальника 6-ї Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області від 26.07.2018 №33 «Про покарання співробітника 6-ДПРЧ».
У зв'язку з невідповідністю позовної заяви вимогам ст. 161 КАС України, ухвалою суду від 01.10.2018 позовну заяву залишено без руху. Позивачу встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 26.10.2018 відкрито спрощене позовне провадження у справі №0840/3961/18, судове засідання призначено на 21.11.2018.
Ухвалою суду від 21.11.2018, за клопотанням представника відповідача, відкладено розгляд справи та призначено судове засідання на 06.12.2018.
Позивач в судове засідання не прибув, надав клопотання (вх. від 13.11.2018 №36530) про проведення судових засідань без його участі. Клопотання аналогічного змісту (вх. від 13.11.2018 №36529) надійшло і від третьої особи.
Представником відповідача також подано клопотання (вх. від 06.12.2018 №40097) про розгляд справи в порядку письмового провадження.
За правилами, встановленими ч. 3 ст. 194 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що він є головою профспілкового комітету Первинна профспілкова організація працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя. Відповідачем при винесенні оскаржуваного наказу про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, порушено приписи ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», відповідно до яких зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного органу, членами якого вони є. Зазначає, що відповідач не звертався до Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя з поданням про надання попередньої згоди на притягнення позивача, як члена виборного органу (профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя) до дисциплінарної відповідальності. Вважає, що притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності є фактом незаконного переслідування його як члена Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій міста Запоріжжя та перевищення влади посадовими особами Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області. Крім того зазначає, що відповідач порушив законну процедуру притягнення його до дисциплінарної відповідальності, порушивши Закон України про профспілки та гарантії їх діяльності. З урахуванням викладеного просить задовольнити позов.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, надав письмовий відзив (вх. від 26.11.2018 №38264), в якому зазначив, що за наслідками проведеної 26.07.2018 перевірки несення служби 6 ДПРЧ Головного управління ДСНС України у Запорізькій області виявлено чисельні порушення несення служби в зазначеній частині, які стали наслідком незадовільної організації служби начальником караулу ОСОБА_1 Також вказує, що позивач проходив службу, мав спеціальне звання старший лейтенант служби цивільного захисту та відносився до начальницького складу служби цивільного захисту. В той же час, відповідно до ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» узгодження притягнення до дисциплінарної відповідальності із виборним органом профспілки вимагається лише у разі притягнення до відповідальності працівника. Також посилається на Кодекс цивільного захисту, яким встановлено неможливість утворення особами рядового та начальницького складу своїх професійних спілок.
Представник третьої особи надав суду письмові пояснення (вх. 20.11.2018 №37609), в яких просить задовольнити позовні вимоги. Вказує про переслідування позивача як члена профспілки. Також зазначає, що діяльність Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя є законною, в судовому порядку реєстрацію профспілки не скасовано, а тому відповідач повинен погодити притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності із виборним органом цієї профспілки.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1, старший лейтенант служби цивільного захисту, начальник караулу 6 Державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС у Запорізькій області, у період з 15.08.1997 до 12.10.2018 проходить службу цивільного захисту за контрактом.
Позивач є керівником Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя (згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), головою виборного органу - профспілкового комітету Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя, що підтверджується випискою з протоколу від 01.04.2018 №02 (42).
Наказом (по особовому складу) 6 ДПРЧ від 26.07.2018 №33 «Про покарання співробітника 6-ДПРЧ», відповідно до п. 68 Дисциплінарного статуту служби цивільного захисту, за допущене порушення підпункту 1 пункту 9 розділу 5 та підпункту 6 пункту 10 розділу 5 Порядку організації внутрішньої гарнізонної та караульної служб в органах управління і підрозділах Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженого наказом МВС №1032 від 07.10.2014, на начальника караулу 6 ДПРЧ Головного управління ДСНС України у Запорізькій області, старшого лейтенанта служби цивільного захисту ОСОБА_1, накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.
Порушення обґрунтовано тим, що 26.07.2018 черговою зміною оперативно-координаційного центру Головного управління ДСНС України у Запорізькій області проведено перевірку несення служби черговим караулом №4 6ДПРЧ, в ході якої виявлено грубі порушення несення служби, відображені в книзі служби і рапорті, а саме: постовий біля фасаду, водій 6 ДПРЧ прапорщик служби ЦЗ ОСОБА_2 - спав; командир відділення 6 ДПРЧ прапорщик служби ЦЗ ОСОБА_3 спав в приміщенні ПЗЧ; черговий командир (черговий по караулу) 6 ДПРЧ старший прапорщик служби ЦЗ ОСОБА_4 відпочивав в караульному приміщенні.
Не погоджуючись з наказом відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Слід зазначити, що єдиною підставою звернення до суду із позовом про скасування наказу від 26.07.2018 №33 «Про покарання співробітника 6-ДПРЧ» є відсутність звернення відповідача за отриманням попередньої згоди профспілкового комітету на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
З огляду на вказане, суд не приймає до уваги при вирішенні справи пояснення відповідача щодо незадовільної організації служби начальником караулу ОСОБА_1 та не надає оцінку вказаним фактам, а розглядає справу в межах підстав, вказаних позивачем у позові.
Щодо тверджень ОСОБА_1, що рішення про його притягнення до дисциплінарної відповідальності винесено без згоди виборного органу Первинної профспілкової організації працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій м. Запоріжжя, що, на думку позивача, є порушенням ч. 2 ст. 41 Закону України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", суд зауважує наступне.
Основним нормативним актом, який регулює відносини, пов'язані із функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту є Кодекс цивільного захисту України (далі - КЦЗ України).
Відповідно до ст. 99 КЦЗ України, до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.
Частиною 2 ст. 101 КЦЗ України визначено, що порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 104 КЦЗ України, особам, які проходять службу цивільного захисту, присвоюються спеціальні звання, визначені цієї статтею.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має спеціальне звання старший лейтенант служби цивільного захисту та, відповідно, проходить службу цивільного захисту.
Відтак, посилання позивача на порушення відповідачем ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» в частині надання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності виборним органом первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, є безпідставними, оскільки вказана норма, з огляду на її зміст, поширюється саме на працівників, які працюють за трудовим договором.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст. 252 Кодексу законів про працю України, працівникам підприємств, установ, організацій, обраним до складу виборних профспілкових органів, гарантуються можливості для здійснення їх повноважень. Зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.
Таким чином, з огляду на викладені вище норми законодавства, суд вважає, що приписи ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії їх діяльності» застосовуються до працівників підприємств, установ, організацій, які обрані до складу виборних профспілкових органів.
Проте, позивач не є працівником, а є особою, яка проходить службу цивільного захисту.
Під час вирішення спорів щодо публічної служби, пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
В свою чергу, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 110 КЦЗ України, рятувальники мають право на утворення в установленому порядку своїх професійних спілок (крім рятувальників - осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).
Таким чином, норма п. 5 ч. 2 ст. 110 КЦЗ України містить пряму заборону на утворення професійних спілок для рятувальників - осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.
Наявність такої заборони унеможливлює застосування процедур, передбачених Кодексом законів про працю України та Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині гарантій, пов'язаних з профспілковою діяльністю.
Тобто, оскільки нормами спеціального законодавства з питань проходження служби, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 110 КЦЗ України, дане питання врегульоване, тому підстави для застосування норм трудового законодавства відсутні.
Частиною 9 статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», передбачено що положення цієї статті в частині особливостей притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення не поширюються на прокурорів, поліцейських, працівників Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України та органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, що на думку позивача підтверджує той факт, що на нього такі особливості поширюються.
Разом з цим, ця норма, як і частина 9 статті 252 Кодексу законів про працю України, визначає особливості притягнення до відповідальності осіб, які, відповідно до законодавства можуть бути членами професійних спілок. Так, ч. 2 ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає можливість створення професійних спілок в органах поліції, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про службу безпеки України» дозволяє участь у професійних спілках працівників, які уклали трудовий договір. Вказаний закон, як і Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» (ст. 10) та Закон України «Про Державне бюро розслідувань» (ст. 14) розмежовують осіб рядового і начальницького складу, державних службовців та працівників, які працюють у вказаних органах на умовах трудового договору.
Таким чином ч. 9 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», як і ч. 9 ст. 252 КЗпП України, не встановлює перелік осіб, на яких не поширюється дія цього закону, а навпаки зазначає осіб, на яких цей закон поширюється, натомість з певними особливостями.
З урахуванням вищевикладених норм, суд вважає, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку відповідача отримувати попередню згоду виборного органу первинної профспілкової організації на притягнення до дисциплінарної відповідальності члена виборного органу такої організації, оскільки позивач не є працівником, а є особою, яка проходить службу цивільного захисту.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення виготовлено та підписано 28.02.2019.
Суддя Ю.П. Бойченко