12 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 910/2531/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Білоуса В.В., Пєскова В.Г.
за участі секретаря судового засідання Співака С.В.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго",
представник позивача - Левченко О.В. (довіреність № 10-75/19105 від 28.12.2018), Остроушко О.Л. (довіреність № 10-75/1463 від 30.01.2019),
відповідач - Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник відповідача - Петрук Я.Ю. (довіреність № 14-354 від 29.12.2018),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
на рішення господарського суду міста Києва
від 24.05.2018
у складі судді: Сівакова В.В.,
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 29.08.2018
у складі колегії суддів: Зеленін В.О. (головуючий), Ткаченко Б.О., Сітайло Л.Г.,
у справі за позовом
Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго",
до Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
про визнання договору постачання природного газу укладеним,
Короткий зміст позовних вимог
1. Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" (ПАТ «Полтаваобленерго», позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ПАТ «НАК «Нафтогаз України», відповідач) з вимогою вважати укладеним договір постачання природного газу у редакції, викладеній в позовній заяві.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звертався до відповідача з листом № 03-17/4043 від 31.03.2016 про надання підписаного з боку відповідача проекту договору про постачання природного газу. Позивач, отримавши від відповідача на електронну адресу проект договору, 28.04.2016 відправив на адресу відповідача підписаний зі свого боку договір про постачання природного газу. Після спливу часу, встановленого законодавством, позивач підписаний договір від відповідача не отримав. В подальшому у відповіді стосовно причин не укладення договору відповідач посилався на формальні підстави, зокрема на те, що підпис одного з керівників ПАТ "Полтаваобленерго" - Мартинюка С.І. є сумнівним, проте, дані заперечення спростовуються висновком експертного дослідження № 2 від 02.02.2018.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2018 у справі № 910/2531/18 позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Вирішено вважати укладеним договір постачання природного газу між Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними. За висновками суду, ухилення відповідача від укладення з позивачем спірного договору може розцінюватись, як антиконкурентні узгоджені дії та зловживання монопольним становищем на ринку постачання природного газу, що є неприпустимим.
5. Під час розгляду справи, господарським судом першої інстанції було встановлено:
5.1. 31.03.2016 позивач направив відповідачу звернення № 03-17/4043 щодо надання проектів договору на постачання природного газу по категоріям споживачів (релігійні організації, населення, для власних потреб, бюджетні установи/організації та інші споживачі), на що тримав відповідь (лист № 26-2016/1.2-16 від 08.04.2016), що на електронну адресу позивача направлені проекти договорів терміном з 01.04.2016 по 30.04.2016 на постачання природного газу.
5.2. Позивач звертався до відповідача з листами (№ 03-17/5357 від 28.04.2016 та № 03-17/5400 від 29.04.2016) та доданими до них відповідними проектами договорів постачання природного газу на 2016 рік, зокрема від 03.03.2016 № 755-ТЕ, від 03.02.2016 № 951-ПР, № 952, від 15.04.2016 № 953-ТЕ, № 954-БО.
5.3. Відповідач, розглянувши отриманні проекти договорів, повідомив позивача (листи № 26-2768/1.2-16 від 29.04.2016 та № 26-3429/1.2-16 від 18.05.2016) про їх неприйнятність, оскільки підпис Мартинюка С.І. викликає сумніви щодо автентичності та те, що деякі з них підписані лише головою правління Засіменко Є.Ю. і не містять підпису фінансового директора.
5.4. Позивач листом № 03-12/6124 від 19.05.2016 направив відповідачу підписаний зі своєї сторони проект договору купівлі-продажу природного газу для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню та додаткову угоду № 1 до нього. Проект зазначеного договору підписаний головою правління позивача Засіменком Є.Ю. та фінансовим директором Мартинюком С.І.
5.5. Мотивуючи повернення проекту договору без підпису, відповідач посилався на те, що станом на 07.06.2016 документальне оформлення фактично використаних контрагентами ПАТ "НАК "Нафтогаз України" обсягів газу вже було завершене, а операції по реалізації газу відображені в бухгалтерському обліку із одночасною реєстрацією податкових накладних, що на думку відповідача ПАТ "Полтаваобленерго" допустило несанкціоноване використання природного газу без укладених договорів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
6. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/2531/18, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
7. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав на те, що вимога позивача про визнання укладеним договору постачання природного газу обґрунтовано задоволена місцевим господарським судом, оскільки відповідач повторно не підписав проект договору, протокол розбіжностей у відповідності до ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України не склав та не направив на адресу позивача разом із підписаним договором.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 24.05.2018 та постановою апеляційного господарського суду від 29.08.2018, Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, з вимогою скасувати оскаржені судові акти та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, подавши при цьому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
9. Ухвалою від 12.11.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Білоус В.В., Катеринчук Л.Й., (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 31.10.2018), касаційну скаргу залишив без руху у відповідності з положенням ст. 290 Господарського процесуального кодексу України, надав строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
10. Ухвалою від 21.12.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Білоус В.В., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 10.12.2018), задовольнив клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновив цей строк; відкрив касаційне провадження у справі № 910/2531/18 господарського суду міста Києва; призначив розгляд справи на 12.02.2019.
11. 21.01.2019 до Верховного Суду від позивача надійшов Відзив на касаційну скаргу, з запереченнями проти вимог та доводів скаржника.
12. Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти вимог та доводів скаржника та просили оскаржені судові рішення у цій справі залишити без змін.
13. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній, просилив скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи скаржника
(Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України")
14. Скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій ст. ст. 179, 181, 184, 187 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п.п. 1, 3, 15, 17 Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015), ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
15. Скаржник доводить, що Законом не встановлений обов'язок Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" укладати зі споживачами договори постачання природного газу, а визначено обов'язок Компанії саме постачати газ за цінами та на умовах, визначених Законом.
Доводи позивача
(Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго")
16. Позивач у Відзиві на касаційну скаргу доводить, що відповідач наділений спеціальними обов'язками щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а відтак будучи ліцензіатом та монополістом з постачання цієї категорії природного газу, зобов'язаний здійснювати постачання природного газу для вироблення теплової енергії цієї категорії споживачів.
17. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
18. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частинами 1-3 ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Обов'язковість укладення договору на постачання природного газу встановлена спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
Відповідно до п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" (у відповідній редакції) споживач - це фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу або використання в якості сировини.
При цьому, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про ринок природного газу" одним із принципів функціонування ринку природного газу є забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу.
Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу").
Серед обов'язків споживачів відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" є укладення договору про постачання природного газу.
Підпунктом 3 п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила) передбачено, що підставою для постачання природного газу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.
Згідно з п. 2 розділу 2 Правил постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачам безперебійно.
Крім того, Прем'єр-міністром України у квітні 2016 року надано доручення № 361 щодо вжиття заходів безперебійного постачання природного газу підприємствам комунальної теплоенергетики.
Таким чином, у розумінні статті 179 ГК України на позивача покладено обов'язок безперебійного забезпечення комунальними послугами (теплопостачання та гарячого водопостачання) споживачів, який може бути виконаний за умови постачання природного газу, необхідного для вироблення теплової енергії.
Пунктом 15 Постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 передбачено, що виробник теплової енергії до 01.04.2017 має право придбати природний газ у НАК "Нафтогаз України" для виробництва теплової енергії релігійних організацій та/або для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню за умови, що такий виробник, на якого станом на 30.09.2015 поширювалася дія ст. 19-1 Закону України "Про теплопостачання", виконав обов'язок щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" ліцензуванню підлягає такий вид господарської діяльності, як постачання природного газу, крім постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом.
Згідно з п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник природного газу - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу.
Отже, норми спеціального закону в сфері постачання природного газу (Закон України "Про ринок природного газу") унеможливлюють закупівлю природного газу в постачальника, який не має відповідної ліцензії.
Пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.10.2016 № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року" передбачено, що для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" від 29.04.2016 № 357 та з дотриманням принципу недискримінації.
Таким чином, відповідач наділений спеціальними обов'язками (щодо постачання природного газу виробникам теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню), відтак будучи ліцензіатом та монополістом з постачання природного газу, зобов'язаний здійснювати постачання природного газу для вироблення теплової енергії іншим категоріям споживачів, у тому числі бюджетних установ та організацій.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 13 вказаного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Пунктом 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" передбачено, що позивач є захищеним споживачем, тобто підприємством, що здійснює надання важливих суспільних послуг та є виробником теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об'єктів, не пристосованих до зміни палива та приєднаних до газотранспортної або газорозподільної системи.
Разом з тим, технологічною особливістю системи газопостачання є те, що позивач отримує природний газ у загальному потоці по трубопроводу, який (природний газ) надходить до об'єктів, обладнаних комерційними вузлами обліку, та відсутністю технічної можливості проводити комерційний облік спожитого природного газу окремо по кожному із постачальників, два постачальники у розрахунковому періоду бути не може.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону, щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.
Таким чином, наведені приписи законодавства є імперативними та визначають, що постачання природного газу відбувається виключно на підставі укладеного договору.
Укладення договору на постачання природного газу, якщо запропонований споживачем договір відповідає типовому договору послуг, є обов'язковим.
Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12-15, 20 ЦК України), можливо дійти висновку про те, що у разі невизнання особою права на укладення договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору, укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110 цс12 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/9105/17.
При цьому, судами з'ясовано, а скаржником не спростовано, що проект спірного договору на постачання природного газу з боку позивача містить підписи Голови Правління Засіменка Є.Ю. та фінансового директора Мартинюка С.І., тобто уповноважених на вчинення відповідних дій від імені ПАТ "Полтаваобленерго" осіб, а відтак відсутні підстави вважати надісланий позивачем на адресу відповідача проект спірного договору таким, що не відповідав положенням чинного законодавства України.
Зважаючи на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Посилання скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, яке полягає в застосуванні нормативних актів, які втратили чинність відхиляються судовою колегією, оскільки судові рішення також містять й посилання на інші (чинні) та тотожні за своїм змістом норми матеріального права, які свідчать про правомірність прийнятих рішень, що не зумовило прийняття невірного рішення та не може мати своїм безумовним наслідком скасування судового рішення.
Щодо тверджень скаржника про застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які втратили чинність.
Так, оскаржувані судові акти попередніх інстанцій містять посилання на положення Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а саме на наявні у ст. 1 цього Закону визначення гарантованого постачальника та споживача; на визначений ч. 3 ст. 9 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" обов'язок суб'єктів ринку природного газу проводити свою діяльність на підставі договорів (контрактів), що укладаються відповідно до законодавства; на визначений п. 1 ч. 2 ст. 19 Закону обов'язок споживача укласти договір на постачання природного газу.
Норми вищезазначеного Закону втрати чинність з 1 жовтня 2015 року у зв'язку з набуттям чинності Законом України "Про ринок природного газу".
Водночас, хоча рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/2531/18 і містять посилання на Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу", проте вказані судові рішення також мотивовані тотожними нормами Закону України "Про ринок природного газу".
Тобто, фактично судами було мотивовано свої рішення як нормами Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який втратив чинність, так і тотожними за своїм змістом нормами чинного станом на виникнення спірних правовідносин Закону України "Про ринок природного газу".
Щодо посилань скаржника на втрату чинності постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 35 від 22.01.2015, то суд касаційної інстанції відзначає, що оскаржувані судові акти містять посилання на постанову НКРЕКП № 36 від 22.01.2015, яка станом на дату виникнення спірних правовідносин та на даний час є чинною.
Що ж до посилань судів попередніх інстанцій на постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 849 від 05.07.2012, яка втратила чинність 27.11.2015, то таке посилання було здійснене в контексті того, що вказаною постановою затверджено Типовий договір на купівлю-продаж природного газу (між власниками та постачальниками природного газу).
Однак, сам факт посилання на нормативно-правовий акт, який втратив чинність, з огляду на одночасне мотивування судового рішення іншими чинними станом на дату виникнення спірних правовідносин нормами матеріального права, які свідчать про правомірність прийнятих рішень, не зумовило прийняття невірного рішення та не може мати своїм безумовним наслідком скасування судового рішення.
Щодо суті касаційної скарги
Доводи, касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів колегією суддів відхиляються, оскільки суд касаційної інстанції, в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
19. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК У країни суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та необхідність залишення рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/2531/18 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
20. Судові витрати
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенням без змін оскаржених судових актів, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладається на заявника касаційної скарги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2018 у справі № 910/2531/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді В.В. Білоус
В.Г. Пєсков