79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"27" лютого 2019 р. Справа №914/2089/18
Західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді - Плотніцького Б.Д.
суддів Кордюк Г.Т.
ОСОБА_1
Учасники процесу не викликались,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, №14/4-1855 від 27.12.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/148/19 від 10.01.2019),
на рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2018, суддя Кітаєва С.Б. (повний текст складено та підписано 10.12.2018),
у справі №914/2089/18,
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ
до відповідача: Комунального підприємства “Стрийтеплоенерго”, м.Стрий Львівської області
про стягнення пені та 3 % річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 604,15 грн., ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства “Стрийтеплоенерго” про стягнення пені та 3 % річних за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 604,15 грн.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.12.2018 в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” - відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з даним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2018 у даній справі скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а саме: Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
На думку скаржника, виходячи з аналізу положень ст.1-3 вказаного вище Закону, учасниками процедури врегулювання заборгованості (що включає у себе у тому числі і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру, при цьому, звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні докази включення відповідача до реєстру, а відтак, застосування ч.3 ст.7 зазначеного вище Закону є неправомірним.
Одночасно, апелянт посилається на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, ОСОБА_2, ОСОБА_3 у справі №908/3211/16 у подібних правовідносинах щодо застосування судом норми права - ч.3 ст.7 ЗУ “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”. Та на практику Вищого господарського суду України, стосовно обов'язковості включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Заперечення інших учасників справи
Комунальне підприємство “Стрийтеплоенерго” у відзиві на апеляційну скаргу заперечує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 05.12.2018 у даній справі залишити без змін з підстав правомірності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому акті. В обґрунтування своїх доводів посилається на те, зокрема, що за відсутності основної заборгованості перед позивачем за договором №1145/16-ТЕ-21 від 21.12.2015 та по інших Договорах за цей період, підстави для включення підприємства відповідача до Реєстру - були відсутні.
Поряд з тим, наголошує, що ч.3 ст.7 ЗУ “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” є нормою прямої дії, відтак, її застосування не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, поряд з обов'язком споживачів погасити заборгованість за спожитий природний газ у строк до набрання чинності вказаним Законом, тобто 30 листопада 2016 року.
Вважає приведену позивачем практику Вищого господарського суду України стосовно обов'язковості включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, неактуальною, оскільки з листопада 2017 року по даний час як Вищий господарський суд України, так і Верховний суд прийшли до однієї сталої позиції з приводу того, що запроваджені Законом заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від обставин формування реєстру, участі у визначеній процедурі списання чи вжиття заходів щодо списання такої заборгованості
Стислий виклад встановлених судом та неоспорених обставин, і визначених відповідно до них правовідносин
Як встановлено судом першої інстанції, 21.12.2015 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та КП “Стрийтеплоенерго” (покупець) було укладено договір №1145/16-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу та додаткові угоди до нього №1 від 21.12.2015 та №2 від 21.12.2015.
Відповідно до умов п. 1.1 цього Договору Постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність Споживачу (відповідачу) у 2016 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ “НАК “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.
На виконання умов договору позивач протягом січня-квітня 2016 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 8225474,26 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016, 30.04.2016. Копії вказаних актів знаходяться у матеріалах справи, підписані повноважними представниками обох сторін, а їх підписи скріплено печатками юридичних осіб - сторін договору. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно), наступного за місяцем поставки газу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в повному обсязі здійснено розрахунок за поставлений природний газ, проте, такі розрахунки здійснено з порушенням строків оплати, встановлених у договорі, що підтверджується інформацією, яка міститься у витязі з рахунку позивача щодо операцій за договором №1145/16-ТЕ-21 КП “Стрийтеплоенерго”.
У зв'язку з порушенням строків оплати природного газу, встановлених у договорі, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду з цим позовом про стягнення з відповідача 565,59 грн. пені та 38,56 грн. 3 % річних.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Мотиви та норми права, якими керується суд апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як передбачено ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову сум.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Порушенням зобов'язання, за ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п.8.2 Договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 565,59 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Окрім того, позивач, на підставі ст.625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 38,56 грн.
Поряд з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що 03 листопада 2016 року прийнято Закон України №1730-VII “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, який набрав чинності 30 листопада 2016 року.
Відповідно до приписів вказаного Закону процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно з ст.1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Дія вказаного Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст.2 Закону).
Частиною 1 ст.3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 року затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Згідно з п.14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 року заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.
Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
За умовами укладеного між сторонами Договору (п.1.2) газ, що постачається цим за договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача - КП “Стрийтеплоенерго” є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код 35.30).
Окрім того, у матеріалах справи знаходяться копії ліцензій, виданих Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, а саме: ліцензія серія АД №041915 на виробництво теплової енергії (строк ліцензії - з 23.11.2012 року по 22.11.2017 року); ліцензія серія АД №041916 на транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (строк ліцензії - з 23.11.2012 року по 22.11.2017 року); ліцензія серія АД №041917 на постачання теплової енергії (строк ліцензії - з 23.11.2012 року по 22.11.2017 року).
Відтак, відповідач - КП “Стрийтеплоенерго” є теплопостачальною організацією, на яку поширюється дія Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Матеріалами справи підтверджено, а сторонами не заперечується факт погашення відповідачем заборгованості за Договором №1145/16-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу від 21.12. 2015 в повному обсязі до моменту набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” (до 30 листопада 2016 року).
Разом з тим, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу, що зі змісту з ст.ст.4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються підприємства з основною заборгованістю за договором, у зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач не включений до реєстру та відповідно на нього не поширюється дія вказаного вище Закону, оскільки судом встановлено, що відповідачем погашено основний борг, тобто основна заборгованість за договором у відповідача перед позивачем відсутня.
Відтак, до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності вказаним Законом, не можуть бути застосовані передбачені цим Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Отже, застосування ч.3 ст.7 ЗУ “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” не потребує включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону є нормою прямої дії, при цьому, застосування її приписів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №927/1152/16, від 28 лютого 2018 року у справі №911/3914/14, від 14 березня 2018 року у справі №904/11460/16, від 23 травня 2018 року у справі №908/2114/16, від 06 червня 2018 року у справі №904/10292/17, від 20 червня 2018 року у справі №916/3055/16, від 23 липня 2018 року у справі №904/10294/17, від 07 серпня 2018 року у справі №925/1584/17, від 29 січня 2018 у справі №904/10745 та від 23 січня у справі 914/3131/15.
Згідно з ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищенаведене та встановлені судом обставини, зокрема, те що остаточний розрахунок за природний газ, поставлений відповідачу, здійснений до вступу в дію ЗУ “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач має право на списання нарахованих відсотків річних та пені згідно з ч.3 ст.7 вказаного Закону, оскільки зазначена правова норма є нормою прямої дії та не потребує будь-яких додаткових дій від відповідача, окрім погашення основної заборгованості до 30 листопада 2016 року.
Одночасно колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16, оскільки у останній судом зроблено висновок, що для здійснення процедури врегулювання заборгованості, а це - зменшення, списання та/або реструктуризація, необхідною умовою є включення до реєстру обсягів заборгованості теплопостачального підприємства, з метою її врегулювання за домовленістю сторін шляхом вчинення відповідних правочинів.
Разом з тим, у зазначеній постанові вказано, що частиною 3 ст.7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
В свою чергу, у цій справі (№914/2089/18) позовні вимоги стосуються саме стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової енергії, а не стягнення самої заборгованості, у зв'язку з чим посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі №908/3211/16 є недоречним.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, оскільки в даному випадку до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.3 ст.7 ЗУ “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Позиція суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його правильні висновки, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі - залишити без змін.
Судові витрати
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 227, 229, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Апеляційну Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, №14/4-1855 від 27.12.2018 (вх. № ЗАГС 01-05/148/19 від 10.01.2019) - залишити без задоволення, рішення Львівської області від 05.12.2018 у справі № 914/2089/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький
Судді Г.Т. Кордюк
ОСОБА_1