30 січня 2019 року
м. Київ
Справа №826/26079/15
Провадження №11-1352апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року (судді Губська О. А., Грибан І. О., Беспалов О. О.) у справі № 826/26079/15 за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - уповноважена особа, Фонд, АТ «Дельта банк» відповідно) Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити діїта
У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи, в якому, враховуючи заяву про зміну предмета позову, просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (у тому числі додатки до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між позивачем та АТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину;
- зобов'язати уповноважену особу включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, відомості про позивача та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеним між позивачем та АТ «Дельта банк».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір банківського вкладу не передбачав обов'язку банку здійснити платіж чи передати майно з метою надання окремим кредиторам переваг чи пільг, грошові кошти, які були залучені як вклад, отримав саме банк, а не окремий кредитор, а тому уповноважена особа безпідставно та необґрунтовано застосувала до договору пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI). Таким чином, у відповідача не було правових підстав для визнання договору банківського вкладу нікчемним, отже, всупереч нормам чинного законодавства позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в АТ «Дельта банк» за рахунок Фонду.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 квітня 2016 року позов задовольнив частково: визнав протиправним і скасував рішення уповноваженої особи, оформлене наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (у тому числі додатки до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між ОСОБА_3 та АТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину (договору); зобов'язав уповноважену особу подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеним між ОСОБА_3 та АТ «Дельта банк». У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 липня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_3 подала касаційну скаргу.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог скаржник посилається на те, що спір у цій справі не стосується майнових вимог до боржника, а справу про банкрутство відносно АТ «Дельта банк» не порушено. Згідно із частиною другою статті 5 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон
№ 2343-ХІІ) дія цього Закону не поширюється на банки. Питання неплатоспроможності та/або ліквідації банків вирішуються в порядку, визначеному Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» та Законом № 4452-VI. Таким чином, ураховуючи наведені правові положення та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник вважає, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, поширюється юрисдикція адміністративних судів. За викладених обставин, скаржник просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року як таку, що скасована помилково.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 12 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 06 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надіслав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 10 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та АТ «Дельта Банк» укладено договір № 003-21958-100215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США.
Відповідно до цього договору сума вкладу становить 35 тис. доларів США, строк залучення вкладу - з моменту його зарахування на рахунок по 12 березня 2015 року включно, процентна ставка за вкладом - 5,5 відсотка річних. Банк відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1
Додатковою угодою № 1 до цього договору сторони домовились внести зміни до пункту 1.8 договору стосовно зарахування вкладу.
Згідно з випискою по угоді № 003-21958-100215 на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_3 10 лютого 2015 року надійшли кошти від ОСОБА_6 в сумі 35 тис. доларів США.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення АТ «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк».
На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Дельта банк» виконавча дирекція Фонду 02 жовтня 2015 року прийняла рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації AT «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації AT «Дельта банк» та призначено уповноважену особу Кадирова В. В. строком на 2 роки - з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
Наказом уповноваженої особи від 16 вересня 2015 року № 813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, зокрема договору № 003-21958-100215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США, укладеного 10 лютого 2015 року між позивачем та АТ «Дельта банк».
Повідомленням про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року № 8821/2634 АТ «Дельта банк» повідомило ОСОБА_3 про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215.
Розглядаючи справу та приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва виходив із того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Натомість, закриваючи провадження в адміністративній справі, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що оскільки в цій справі АТ «Дельта банк» знаходиться на стадії ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, то такий спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим цей висновок апеляційного суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України(тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС Українисуб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС Українивизначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закономустановлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи про визнання протиправним і скасування рішення відповідача, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (у тому числі додатків до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між позивачем і АТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину, а також зобов'язання уповноваженої особи включити позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеним між позивачем і АТ «Дельта банк».
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Законууповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Законуосновним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Законув межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, у якій з посиланням на норми Закону № 2343-XII та приписи статті 12 ГПК України було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VIвирішує виключно Фонд.
Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VIФонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 Закону № 4452-VIустановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VIФонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
Саме тому на банки не поширюється дія Закону № 2343-ХІІ, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.
Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду й уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІвідповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України(у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), є помилковим.
Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.
Водночас правильним є висновок Київського апеляційного адміністративного суду про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між ОСОБА_3 та АТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину.
Згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення уповноваженої особи. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ «Дельта банк» і видане згадане рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Відповідна правова позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16) та від 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16).
Оскільки вказане рішення є внутрішнім документом банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, воно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), жодні права яких не можуть порушуватися унаслідок прийняття цього рішення. Тобто права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Отже, встановлена правова природа згаданого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його недійсним, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування оскаржуваного рішення уповноваженої особи, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813, у частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, не можуть розглядатися у судах (у тому числі господарських).
Таким чином, закриття провадження в адміністративній справі у вказаній вище частині позовних вимог є правильним саме з наведених вище мотивів.
За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Отже, викладений в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновок про непоширення юрисдикції адміністративного суду на справу у спорі в частині позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи включити відомості про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, та подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, - ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.
З огляду на викладене на підставі частини першої статті 353 КАС України ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року підлягає у зазначеній частині скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Водночас указане судове рішення апеляційного суду в частині мотивів закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним і скасування рішення уповноваженої особи, оформленого наказом від 16 вересня 2015 року № 813 (у тому числі додатків до нього), в частині про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеного між позивачем і АТ «Дельта банк», та застосування до нього наслідків нікчемності правочину - підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
2. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» Кадирова Владислава Володимировичапро зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відомості про позивача та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_3 як вкладника, якому необхідно здійснити за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 10 лютого 2015 року № 003-21958-100215, укладеним між позивачем та АТ «Дельта банк», - скасувати, а справу в цій частині направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
3. В іншій частині ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко