Ухвала
Іменем України
25 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 554/8782/18
провадження № 61-3093ск19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ТригубенкоІрини Юріївни, заінтересована особа - ОСОБА_6,
ОСОБА_4 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив скасувати постанову державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Тригубенко І.Ю. від 01 жовтня 2018 року ВП № 47818482 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортним засобом.
Скарга ОСОБА_4 обґрунтована тим, що 22 жовтня 2018 року він отримав постанову державного виконавця від 01 жовтня 2018 року ВП № 47818482 про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві керування транспортним засобом до погашення заборгованості зі сплати аліментів. Вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він працює як приватний підприємець, що надає послуги таксі, тому дане обмеження позбавляє його основного законного джерела для існування.
Ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави від 03 грудня 2018 року в задоволенні скарги відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що заборгованість за аліментами в рамках виконавчого провадження боржником не погашено, стягувачем не підтверджено факт сплати заборгованості та її відсутності на поточний період, рішення державного виконавця щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, прийнято відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 грудня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
09 лютого 2019 року ОСОБА_4 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що він працює як приватний підприємець та надає послуги таксі, тому тимчасове обмеження його у праві користування транспортним засобом позбавило його єдиного джерела доходу.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 2 частини дев'ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Згідно з пунктом 1 частини десятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною третьою статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судами встановлено, що на виконанні в Шевченківському відділі державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області перебуває виконавче провадження ВП № 47818482 щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/3 частини від всіх видів доходу відповідача щомісячно, але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 березня 2015 року і до досягнення дитиною повноліття.
Державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області при примусовому виконанні рішення встановлено, що боржник має заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, у зв'язку з чим постановою від 01 жовтня 2018 року тимчасово обмежено ОСОБА_4 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_4 є фізичною особою - підприємцем.
Згідно з Витягом з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_4 відкрито два види господарської діяльності - надання послуг таксі, роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет.
Тобто надання послуг таксі є не єдиним видом діяльності ОСОБА_4
Документи на зайняття підприємницькою діяльністю видані 01 жовтня 2018 року, тобто в день прийняття державним виконавцем оскаржуваної постанови.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки заборгованість за аліментами в рамках виконавчого провадження боржником не погашено, то рішення державного виконавця щодо винесення постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами прийнято відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження». Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що обмеження у праві керування транспортними засобами позбавить ОСОБА_4 основного законного джерела засобів для існування суду не надано.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом розгляду апеляційного суду та їм дана належна правова оцінка.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»)
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, розгляд зазначеної скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 03 грудня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 січня 2019 року в справі за скаргою ОСОБА_4 на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Тригубенко ІриниЮріївни, заінтересована особа - ОСОБА_6.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук
С. О. Карпенко
В. О. Кузнєцов