19 червня 2007 р.
№ 2-26/2715-2007 (2-26/2890-07)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкін -головуючого,
Є. Чернов
В. Цвігун
розглянувши касаційну скаргу
Ялтинської міської ради
на ухвалу
Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2007 року
у справі
№ 2-26/2715-2007 господарського суду АР Крим
за позовом
ТОВ "Санаторно-оздоровчий комплекс"
до
Фонду комунального майна Ялтинської міської ради
третя особа
Комунальне підприємство "Санаторій
ім. В.В.Куйбишева"
про
визнання договору укладеним
Ухвалою господарського суду АР Крим від 16.02.2007 (суддя: О.Проніна) вжито заходів до забезпечення позову у спосіб накладення арешту на цілісний майновий комплекс комунального підприємства "Санаторій ім. В.В. Куйбишева", заборонено Ялтинській міській раді приймати будь-які рішення з розпорядження цілісним майновим комплексом.
Ухвала мотивована приписами ст.ст. 66, 67 ГПК України та тими обставинами, що як вбачається з матеріалів позову спір виник між сторонами внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань пов'язаних з діями щодо укладення договору оренди цілісного майнового комплексу.
Суд дійшов висновку, що незабезпечення позову може ускладнити виконання рішення господарського суду у даній справі або призвести до неможливості відновлення та захисту порушених прав та інтересів позивача.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 (судді: В.Сотула, В.Гонтар, Г.Прокопанич) ухвала господарського суду першої інстанції залишено без змін з аналогічних мотивів та підстав.
Ялтинська міська рада просить в касаційній скарзі ухвалу та апеляційну постанову скасувати з підстав порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права.
Скаржник вказує на те, що суди не надали належної оцінки тим обставинам та доказам на їх підтвердження, які на думку заявника та могли б ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, заборона порушує права скаржника як органу, уповноваженого чинним законодавством щодо володіння, користування та розпорядження майном комунальної власності, необґрунтовано накладено арешт на індивідуально визначені об'єкти нерухомого майна, що розташовані за іншими адресами.
Сторони не скористалися правом на участь в судовому засіданні через уповноважених представників.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 66 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі статтею 67 цього Кодексу такими заходами є, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії.
Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Як зазначено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд має з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Тобто господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Накладаючи арешт на майно, місцевий господарський суд не врахував того, що позовні вимоги не стосуються майна позивача, а є вимогами немайнового характеру, у разі задоволення яких виконання рішення суду не може бути утрудненим чи неможливим, суд також не обґрунтував за результатами яких дій відповідача може стати настання несприятливих матеріальних наслідків для позивача, яким чином невжиття заходів до забезпечення позову може негативно вплинути на майновий стан позивача.
Одночасно касаційна інстанція вважає, що обраний господарським судом спосіб до забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, що стосуються предмету спору є таким, що відповідає приписам процесуального законодавства з огляду на такі обставини.
Як вбачається з матеріалів справи засновниками та учасниками господарського товариства -позивача за даним позовом є члени трудового колективу комунального підприємства щодо майна якого вини спір. Тому позивач має переважне право на укладення договору оренди майна комунального підприємства згідно норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За змістом пункту 8 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 № 02-5/611 "Про деяк питання практики застосування заходів до забезпечення позову", приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, як саме дії забороняється вчиняти.
Визначена судом заборона стосується не будь-яких дії Ялтинської міськради щодо майна комунального підприємства, а лише що стосується рішень з розпорядження майном, тобто спрямована на недопущення відчуження цього майна.
Незабезпечення права позивача може утруднити виконання рішення суду, оскільки будь-яке рішення прийняте щодо цього майна, створить нові обставини, які ускладнюватимуть відновлення прав позивача у цій справі.
Враховуючи викладене касаційна інстанція погоджується із висновком щодо заборони Ялтинській міській раді приймати рішення щодо розпорядження цілісним майновим комплексом до вирішення спору.
За таких обставин прийняті у справі ухвала та апеляційна постанова підлягають частковому скасуванню в частині вжитого до забезпечення позову арешту на майно, як неадекватного характеру заявлених вимог.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.04.2007 та ухвалу господарського суду АР Крим 16.02.2007 у справі № 2-26/2715-2007 господарського суду АР Крим змінити. В частині накладення арешту на цілісний майновий комплекс комунального підприємства Комунальне підприємство "Санаторій ім. В.В.Куйбишева" скасувати.
В решті частині ухвалу та апеляційну постанову залишити без зміни.
Головуючий В. Овечкін
судді Є. Чернов
В. Цвігун