14 червня 2007 р.
№ 1/142-38.1
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
Кота О.В.,
суддів:
Владимиренко С.В.,
Шевчук С.Р.
розглянув касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства
"Волиньобленерго" в особі Ківерцівської філії
на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р.
та рішення
господарського суду Волинської області від 13.12.2006р.
у справі
№1/142-38.1
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Ківерцівської філії
до
Державного підприємства "Цуманське лісове господарство"
про
стягнення 11867,7грн.,
за участю представників:
- позивача: Поліщук К.П. (дов. № 19/26-43 від 04.01.2007р.);
- відповідача: Носко О.В. (дов. №18 від 03.01.2007р.);
У листопаді 2006 року Відкрите акціонерне товариство "Волиньобленерго" в особі Ківерцівської філії звернулося до господарського суду Волинської області з позовом до Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" і просило суд стягнути з останнього 11867,7грн. за перевищення договірної величини споживання електричної потужності згідно договору №525-0114-00 від 28.04.2004р. про постачання електричної енергії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач встановив відповідачу граничну величину електричної потужності на листопад 2004р. -181кВт. Актом контролю електричної потужності №779/1 від 24.11.2004р. було зафіксовано найбільшу фактичну потужність 360кВт, у зв'язку з чим відповідачу була нарахована 5-ти кратна оплата в сумі 11867,7грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.12.2006р. у справі №1/142-38.1 (суддя Гончар М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. (колегія суддів у складі головуючого судді Кравчук Н.М., суддів Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Цуманське лісове господарство" на користь Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Ківерцівської філії 4747,08грн. -2-кратного нарахування за перевищення граничних (договірних) величин споживання електричної потужності за листопад 2004року, 102грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.
Вказані рішення та постанова мотивовані встановленням факту перевищення договірної величини потужності електроенергії, та застосування санкції, передбаченої ст.26 Закону України “Про електроенергетику» (в редакції від 23.06.2005р.).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та уточненням до неї, в яких просить суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2006р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. у справі №1/142-38.1, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування ст.ст.26, 27 Закону України “Про електроенергетику», пунктів 11, 13 Порядку постачання електричної енергії. На йому думку, граничні величини споживання набувають статус договірних, оскільки повідомлення про доведення та коригування граничних величин споживання є невід'ємною частиною договору, а відтак, являються узгодженими із споживачем. Відповідальність у вигляді п'ятикратної вартості за понад договірне споживання електроенергії є спеціальним видом санкцій (підвищена оплата за електричну енергію за обсяги перевищення договірних величин споживання електроенергії), яка застосовується лише в електроенергетиці на підставі ст.ст.26, 27 Закону України “Про електроенергетику».
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В силу ст.275 ГК України, за договором енергоспостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно пунктів 6, 7 ст.276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до ст.ст.1, 26 Закону України “Про електроенергетику», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносини між сторонами у даній справі з постачання та споживання електричної енергії визначені укладеним ними договором №525.0114.000 від 28.04.2004р.
Відповідно до умов укладеного договору, позивач взяв на себе зобов'язання постачати електроенергію відповідачу, а останній -оплачувати її вартість та здійснювати інші платежі згідно умов даного договору та додатків до нього, що є його невід'ємними частинами.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді ухваленого у справі судового рішення в апеляційному порядку, судом апеляційної інстанції встановлено, що повідомленням №23/13-975 від 08.10.2004р. відповідачу на листопад 2004 року доведено граничну величину 181кВт електричної потужності. Актом з контролю електричної потужності №779/1 від 24.11.2004р., складеним інспектором державної інспекції з електричного нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії у Волинській області Левчуком В.М. було встановлено найбільшу фактичну потужність 360 кВт при доведеній договірній величині 181 кВт.
Перевищення електричної потужності склало 179 кВт за які відповідно до п.4.2.2 вказаного договору, п.6.16 Правил користування електричною енергією по рахунку №525-114/03Л від 31.03.2005р. було нараховано підвищену п'ятикратну плату у сумі 11867,7грн.
Між тим оплату вказаного рахунку у встановлений договором строк відповідачем не здійснено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову про стягнення з відповідача двократної вартості електроенергії у сумі 4747,08грн., нарахованої у зв'язку із споживанням електроенергії понад договірну величину потужності, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив, зокрема, з того, що відповідач перевищив обсяг договірної величини потужності спожитої електроенергії за листопад 2004р., що передбачає застосування до відповідача санкції, передбаченої ст.26 Закону України “Про електроенергетику» (в редакції Закону від 23.06.2005р.).
Проте, з такими висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до пункту 6.1 Правил користування електричною енергією, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регламентує відносини між постачальником електричної енергії і споживачем, визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Пунктами 1 та 5 ст. 277 ГК України встановлено, що абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідальність за порушення правил користування енергією встановлюється законом.
Згідно ч.2 ст.26 Закону України “Про електроенергетику» споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-правових документів та договору про постачання енергії.
У даному випадку нормативно-правовим документом є Порядок постачання електричної енергії, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 475 від 09.04.2002 р.
Відповідно до пунктів 2, 3, 5, 6, 7, 11 цього Порядку граничні величини споживання електричної енергії визначаються, затверджуються та доводяться до споживачів до початку розрахункового місяця. Частиною другою пункту 11 цього Порядку, в його редакції до 16.06.2005р., встановлено, що за підсумками місяця гранична величина споживання електричної енергії для споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць величини її споживання.
Згідно ч.5 ст.26 Закону України “Про електроенергетику» (у редакції до 23.06.2005р.) споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.
Передбачена ч.5 ст.26 Закону України “Про електроенергетику» санкція, про що зазначається у ст. 27 цього Закону, є господарсько-правовою відповідальністю за правопорушення у сфері господарювання і за своєю природою є штрафною.
В силу ч.9 ст.27 Закону України “Про електроенергетику» санкції, передбачені ч.5 ст.26 цього Закону, застосовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку постачання електричної енергії споживачам встановлено, що споживачі у разі перевищення встановлених як договірні граничних величин споживання електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно з частинами 5 і 6 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику».
Виходячи з наведених норм права та умов договору, позивач, як постачальник електричної енергії, в разі неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо споживання встановленої договором рівня електричної потужності, мав підстави для коригування спожитої у листопаді 2004р. потужності споживання електроенергії та нарахування п'ятикратної вартості спожитої електроенергії, але суди двох інстанцій, обґрунтовуючи свої висновки, безпідставно не застосували вказані норми матеріального права.
Окрім того, висновку про можливість застосування до спірних правовідносин ст.58 Конституції України та ч.2 ст.5 ЦК України, якими визначено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, суди двох інстанцій дійшли без врахування приписів рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р., яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Згідно пункту 1 резолютивної частини цього рішення, положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
У пункті 3 мотивувальної частини рішення зазначено, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.
Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У зв'язку з викладеним, ухвалені судові рішення в даній справі не можна визнати такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального права, а тому вони підлягають скасуванню.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін, встановити фактичні обставини справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Ківерцівської філії задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.03.2007р. та рішення господарського суду Волинської області від 13.12.2006р. у справі №1/142-38.1 скасувати.
Справу №1/142-38.1 передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області в іншому складі суду.
Головуючий
О. Кот
Судді:
С. Владимиренко
С. Шевчук