Справа № 442/7036/17 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.
Провадження № 22-ц/811/1423/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія:48
13 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду:
головуючої судді - Копняк С.М.
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Брикайло М.В.,
з участю - апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення участі у вихованні та спілкуванні з внуком, -
Позивач ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, в обґрунтування якого посилається на те, що між ним та відповідачкою, ОСОБА_2, 26 липня 2013 року було укладено шлюб, який був зареєстрований виконавчим комітетом Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області, актовий запис № 3.
Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народився син - ОСОБА_8. Ще коли їхньому сину було лише 8-9 місяців - у нього виявили важку хворобу, а саме нейробластому зачеревного простору.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.01.2017 року шлюб між ними розірвано.
Ще до розірвання шлюбу, відповідачка зібрала свої речі та речі сина, і поїхала до Києва, мотивуючи це тим, що син потребує лікування (голкотерапія), яке проводять у Києві.
З цього часу, він більше не мав змоги бачитися з сином, оскільки відповідачка його переховувала від нього, не повідомляла йому адреси проживання сина, на його телефонні дзвінки повідомляла, що він сина більше не побачить.
Після цього він звернувся до Служби у справах дітей Дрогобицької РДА із заявою про визначення способу участі у вихованні сина. Однак, служба у справах дітей не змогла встановити місце проживання його сина, і рекомендували йому звернутися до правоохоронних органів. У зв'язку із цим він звернувся до Печерського УП ГУНП у м. Києві. З Висновку начальника Вишгородського ВП ГУНП в Київській області № 6550 від 10.07.2017 року йому стало відомо, що відповідачка проживає у АДРЕСА_2.
Після цього він звернувся до органу опіки та піклування Вишгородської РДА, який наддав Розпорядження № 384 від 02.08.2017 року про встановлення годин зустрічі ОСОБА_4 з його малолітнім сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, щосуботи та щонеділі.
Не зважаючи на дане розпорядження, відповідачка так і не дає йому змоги бачитися з сином, у зв'язку з чим він змушений звернутися з даним позовом до суду.
20 лютого 2018 треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, звернулися в суд з позовом про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з внуком ОСОБА_8. В обґрунтування заявлених вимог покликаються на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року у них народився внук ОСОБА_8, з яким вони вже не бачилися більше року, так як відповідач по справі (невістка), ще до розлучення (27.01.2017 р.) з їхнім сином, забрала свої речі та речі внука, поїхала до Києва, мотивуючи це тим, що внук потребує лікування яке проводиться у Києві. Саме ці обставини, змушують звернутися з даним позовом в суд.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4, перешкоди у вихованні та спілкуванні з сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Встановлено ОСОБА_4 час спілкування та участі у вихованні його малолітнього сина ОСОБА_8 кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11.00 год. до 18.00 год., за місцем проживання дитини, в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2 В решті позову відмовлено.
Позов третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації, орган опіки та піклування Вишгородської районної державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення участі у вихованні та спілкуванні з внуком - задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перешкод у вихованні та спілкуванні з внуком ОСОБА_8
Встановлено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 час спілкування і участі у вихованні з їхнім малолітнім внуком ОСОБА_8, кожні першу та третю суботу та неділю місяця з 11.00 год. до 18.00 год. за місцем проживання дитини в громадських місяцях у присутності матері ОСОБА_2 В решті позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_2, просить його скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 та третіх осіб відмовити повністю.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що у даній справі було надано неправдиві свідчення про те, що вона переховувала дитину від позивача, оскільки у зв'язку з його онкозахворюванням вона перебувала з сином у Києві, він переніс виснажливе та довготривале лікування і жодних перешкод для спілкування з ним для позивача вона не чинила.
Апелянт наголошує, що ні позивач, ні треті особи не цікавилися здоров'ям сина, не відвідували його у лікарні, і жодної фінансової допомоги не надавали.
Син потребує особливого догляду і не може пересуватися самостійно.
Вважає, що суд необ'єктивно вирішив даний спір, відмовився заслухати її пояснення та відмовив у частині допиту свідків, яких просив допитати її представник, таким чином не з'ясував всіх обставин справи.
Просить рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу та третім особам, які заявляють самостійні вимоги на предмет позову повністю.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегією суддів справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
За принциповими положеннями ст. 12 ЦПК України, які встановлюють змагальність цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
Згідно ч. 2 ст.18 СК України, суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: встановлення правовідношення; примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; припинення правовідношення, а також його анулювання; припинення дій, які порушують сімейні права; відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; зміна правовідношення.
У змісту преамбули Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року, (далі Конвенція) вбачається, що держави учасниці Конвенції визнають, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Частина1 ст. 3 Конвенції вказує, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 1 ст. 7 цього ж акту передбачено, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Згідно із ч.1 ст. 8 Конвенції держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім'я та сімейні зв'язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
Частина 1 ст. 9 Конвенції передбачає, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Стаття 16 Конвенції вказує, що жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов'язків щодо виховання дітей, захищає права сім'ї, сприяє розвитку системи послуг з підтримки сімей з дітьми та мережі дитячих закладів. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей. Порядок і розміри відшкодування витрат на перебування дитини в прийомній сім'ї, сім'ї патронатного вихователя, дитячому будинку сімейного типу, будинку дитини, дитячому будинку, дитячому будинку-інтернаті, школі-інтернаті чи іншому закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються законодавством. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону. У разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Зважаючи на вказані вимоги закону питання участі у спілкуванні та вихованні дитини одного із батьків, який проживає окремо потребує скрупульозного, детального з'ясування, вивчення. Поспішність, непослідовність та неповнота з'ясування істотних обставин у вирішенні вказаного питання суперечитиме вказаним вимогам закону.
Встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з 26.07.2013 року по 27.01.2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі. За час перебування в шлюбі, у них ІНФОРМАЦІЯ_2 року народився син - ОСОБА_8, який як встановлено в судовому засіданні, хворіє та проживає з матір'ю в АДРЕСА_1.
З пояснень позивача, а також з наданих сторонами письмових доказів, встановлено, що між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, у результаті яких у сторін виник спір з приводу визначення порядку спілкування та приймання участі у вихованні сина позивачем.
Позивач проживає окремо від сина, у зв'язку з чим він не має вільної можливості приймати участь у спілкуванні з сином та його вихованні.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з наступного.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні, права та обов'язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності до вимог ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повинні забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, а також зобов'язані поважати дитину.
Згідно ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування.
Вирішення батьками питання про виховання дитини регулюється ст. 157 СК України. Так, відповідно до норми зазначеної статті той з батьків, що проживає окремо від дитини, зобов'язаний приймати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому із батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та приймати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Відповідно до ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його приживання, тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин. що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.
Виходячи із положень вказаної вище статі, вбачається, що основною причиною звернення до суду є перешкоди які чиняться батькові, тощо.
Встановлено й те, що Розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області № 384 від 02.08.2017 року, встановлено години зустрічі ОСОБА_4 з його малолітнім сином ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, щосуботи та щонеділі.
Як встановлено в судовому засіданні, відповідач не зважаючи на це розпорядження і надалі чинить перешкоди позивачу у зустрічах з сином, що не заперечується як самою відповідачем, так і її представником.
При цьому суд вважав за необхідне зазначити, що мати та батько - найрідніші для дитини люди на землі, тому одним із найосновніших їхніх немайнових прав є можливість постійного або хоча б систематичного спілкування: безпосереднього (прямого), телефонного, листовного. Дитина має природну потребу і право спілкуватися з батьком. Брак батьківської любові у дітей є психологічною травмою на все життя, а відсутність батьківської лінії виховання, справляє на них негативний вплив.
Частиною 2 ст. 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Також відповідно до ст. ст. 11, 15 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Отже, виходячи з системного аналізу вище перелічених норм, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини.
З урахуванням встановлених судом обставин, а також виходячи з того, що мати та батько - найрідніші для дитини люди на землі, одним із найосновніших їхніх немайнових прав є можливість постійного або хоча б систематичного спілкування: безпосереднього (прямого), телефонного, листовного, дитина має природну потребу і право спілкуватися з обома батьками, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позов в частині не чинити відповідачкою перешкод позивачу у спілкуванні з сином, підставний та підлягає задоволенню, а що стосується позовних вимог в частині визначення способу участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, то позов в цій частині підлягає частковому задоволенню. При визначенні способу участі батька у спілкуванні та вихованні сина, суд першої інстанції вірно врахував вік дитини та його стан здоров'я, і тому зустрічі батька з дитиною визначив лише в присутності матері.
При цьому слід наголосити, що у разі зміни обставин, пов'язаних із віком дитини, його станом здоров»я, чи інших обставин, та при наявності спору між батьками, позивач не позбавлений можливості згідно вимог ст. 158 СК України звернутись до органу опіки та піклування для встановлення інших способів участі у вихованні дитини або згідно ст. 159 СК України знову звернутись до суду про визначення іншого способу його участі у вихованні дитини.
Матеріалами справи встановлено і сторонами не оспорюється, що треті особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 та ОСОБА_6, є свекрами відповідача по справі - ОСОБА_2, і відповідно дідусем та бабцею ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватись зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з яким проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.
Причиною звернення баби та діда з позовом до суду є перешкоди у спілкуванні з внуком, які чиняться їм позивачем .
Як встановлено в судовому засіданні малолітній ОСОБА_8 проживає з матір'ю ОСОБА_2 В добровільному порядку вони не можуть дійти згоди щодо участі бабусі та дідуся у вихованні внука.
Дідусь та бабуся мають право на спілкування з внуком та брати участь у його вихованні, однак відповідач по справі проти цього заперечує, посилаючись на вік дитини, стан здоров»я та можливість таких зустрічей лише в її присутності. З врахуванням як інтересів малолітньої дитини, так і інтересів баби, діда, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необхідність зобов'язати відповідачку не чинити перешкод ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вихованні та спілкуванні з внуком та визначити способи їх участі у вихованні дитини в присутності матері, за місцем її проживання. Судом першої інстанції правильно враховано присутність матері дитини при такому спілкуванні з урахуванням того, що дід та баба проживають в іншому населеному пункті, а також вік дитини та стан здоров»я, тривожність на яку посилається матір дитини, та відсутність внаслідок віку і тривалої розлуки сформованого відчуття родинних зв'язків.
З врахуванням вище наведеного, з'ясувавши дійсні обставини справи, визначивши характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), можливості порушення прав позивача ОСОБА_4 та третіх осіб із самостійними вимогами ОСОБА_5, ОСОБА_6 та необхідності їх захисту в обраний ними спосіб, враховуючи усі наведені вище обставин, колегія суддів приходить до висновку про правильність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Отже суд ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.
Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення, відповідно до ст. 376 ЦПК України, апелянтом не представлено.
За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 рокута задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 березня 2018 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 25 лютого 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.