Справа № 444/2314/17 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.
Провадження № 22-ц/811/2731/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Провадження № 22-ц/811/2493/18
Категорія:39
12 лютого 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.
секретаря: Бадівської О.О.
за участю: ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,
представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року та на додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовківської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частку спадкового майна,
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання недійсною її відмову від спадкування за заповітом від ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_6, подану до Жовківської державної нотаріальної контори; визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на частку спадкового майна. Свої позовні вимоги мотивувала тим, що з 1959 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_6, що стверджено свідоцтвом про шлюб. В шлюбі з чоловіком вони збудували будинок в АДРЕСА_1, загальна площа якого - 163,5 кв.м. Право власності на будинок було зареєстровано на ім'я чоловіка. В силу певних обставин позивач з чоловіком 07.07.2000 розірвали шлюб, однак продовжували спільно проживати та вести спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, що стверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану про смерть. При житті чоловік залишив заповіт, яким належне йому майно, на яке він мав право на день смерті заповів позивачу, дочці ОСОБА_4 та онуці ОСОБА_7 в рівних частинах. Зазначає, що з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори не зверталася. Під впливом ОСОБА_4 погодилася, щоб її частка в майні подружжя перейшла до дочки. В нотаріальній конторі, до якої звернулася на вимогу дочки, не писала жодної заяви, проте позивачу дали заяву з друкованим текстом, яку вона підписала, але оскільки позивач неграмотна то текст не читала. Вказує, що не відмовлялася від спадкування за заповітом. Надалі ОСОБА_4 виїхала в Ізраїль, де була майже 10 років, а позивач проживала в спірному будинку в АДРЕСА_1. Після повернення в Україну ОСОБА_4 вигнала позивача з дому, мотивуючи, що вона продає будинок. Після цього позивач стала довідуватися чи має право на частину будинку і звернулась до нотаріальної контори, де їй пояснили що в спадковій справі є заява, якою вона відмовилася від спадкування за заповітом, від обов'язкової частки, частки майна подружжя. Однак наслідки такої відмови їй не було роз'яснено. Нотаріусом 18.04.2008 видано ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки будинку в АДРЕСА_1 (реєстр № 1306) та свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частки зазначеного будинку (реєстр № 1308), що вважає є незаконним. Крім цього вказує, що прийняттям нотаріальною конторою заяви про відмову від спадкування за заповітом після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, порушено її конституційне право на власність та й право на житло, а отже такий правочин є нікчемним. Стверджує, що є особою похилого віку, неграмотна (не вміє читати), в нотаріальну контору особисто заяву не писала, така виготовлена друкованим текстом, ніхто такої їй не оголошував і не роз'яснював наслідки такої заяви, і позивач достовірно знала що відмовлялася від частки майна подружжя, а не від спадкування за заповітом 1/3 частки будинку. Про наявність такої відмови від частки за заповітом позивачу стало відомо лише в серпні 2017 року, коли вона звернулась до нотаріальної контори, щоб їй пояснили яка частка будинку належить їй. Коли роз'яснили, що у будинку їй нічого не належить, позивач зрозуміла, що така заява підписана нею внаслідок помилки та обману та через її неграмотність, що і є поважною причиною для поновлення строку для захисту її порушеного права.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовківської державної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частку спадкового майна - відмовлено.
Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Жовківської державної нотаріальної контори про визнання недійсною відмови від спадкування за заповітом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частку спадкового майна - відмовлено.
Рішення суду та додаткове рішення оскаржила ОСОБА_2.
В апеляційних скаргах посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду та додаткового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема зазначає, що районний суд не звернув увагу на положення ст. 1273 ЦК України, згідно якої спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, та що заява про відмову від спадщини після смерті ОСОБА_6 прийнята нотаріусом майже через чотири роки після смерті спадкодавця. Вказує, що вона на день смерті ОСОБА_6 проживала у будинку, вела з ним господарство, а відтак прийняла спадщину. Крім цього, вказує, що їй не було роз'яснено наслідків відмови від спадкування. Просить рішення суду та додаткове рішення скасувати та задовольнити її позов.
У судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_10 апеляційні скарги підтримали, покликаючись на доводи, викладені у скаргах. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_8 просив апеляційні скарги залишити без задоволення, покликаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги слід задовольнити з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення та додаткове рішення суду таким вимогам не повністю відповідають.
Судом установлено, що з 1959 року ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з ОСОБА_6, що стверджено свідоцтвом про шлюб. 07.07.2000 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.
Встановлено також, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини і на даний час проживає у АДРЕСА_1, іншого житла не має.
Згідно матеріалів справи чоловік позивача склав заповіт від 22.01.2004, яким належне йому майно, на яке він мав право на день смерті заповів позивачу ОСОБА_2, дочці ОСОБА_4 та онуці ОСОБА_7 в рівних частинах (а.с.13).
У матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_2 від ІНФОРМАЦІЯ_2, посвідчена державним нотаріусом ОСОБА_9, якою позивач заявляє, що їй відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, заявляє також, що їй відомо про зміст заповіту від 22.01.2004, посвідченого нотаріально, однак вона заявляє, що не претендує відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України на частку в спільному майні подружжя та не претендує на обов»язкову частку, також заявляє, що на спадщину не претендує, та від оформлення її відмовляється (а.с.54).
ОСОБА_4 18.04. 2008 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частину житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 і складається з трьох кімнат житловою площею 60,3 кв.м, кухні, двох коридорів, кладової, двох підвалів, гаражу, загальною площею 163,5 кв.м (а.с.11).
18.04.2008 ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 частини житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 і складається з трьох кімнат житловою площею 60,3 кв.м, кухні, двох коридорів, кладової, двох підвалів, гаражу, загальною площею 163,5 кв.м (а.с.12).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу достовірно було відомо про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, зокрема про заповіт, однак остання добровільно та в силу своїх прав та обов»язків відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України у підписаній власноручно письмовій заяві від 26.08.2008 вказала, що на частку в спільному майні подружжя та на обов»язкову частку спадщини не претендує, а також не претендує на спадщину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися на можна.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов»язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст.1220 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Частиною першою ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно із частиною першою ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Тобто строк для прийняття спадщини та відмови від неї - з 15.10.2004 до 15.04.2005.
Як встановлено судом, позивачка на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем у будинку № АДРЕСА_1, що стверджується наявною у матеріалах спадкової справи довідкою з місця проживання (а.с.61). Встановлено також, що у межах строку визначеного ст. 1270 ЦК України, ОСОБА_2 не заявила про відмову від спадщини.
Отже, ОСОБА_2 відповідно до ч.3 ст. 1268 ЦК України є такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6
Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заяву про відмову від спадщини за заповітом подано ОСОБА_2 у Жовківську державну нотаріальну контору ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто з пропуском визначеного законом шестимісячного строку. Відтак, вищезазначена заява ОСОБА_2 не має юридичного значення та не свідчить про її відмову від належних їй майнових прав на спірне майно в порядку спадкування за заповітом.
Виходячи з фактичних обставин справи, системного аналізу вищенаведених норм законодавства, колегія суддів приходить до переконання, що свідоцтво про право на спадщину за законом на ім»я ОСОБА_4 від 18.04.2008 на 2/3 частини житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1, видане державним нотаріусом з порушенням норм закону, а тому підлягає визнанню недійсним в частині 1/3 ідеальної частини в праві власності на вищезазначений житловий будинок з господарськими будівлями. Відповідно позов ОСОБА_2 в частині визнання за нею права власності на 1/3 частку вищезазначеного будинку з господарськими спорудами підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).
Частиною першою ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З даною позовною заявою ОСОБА_2 звернулася до суду 04.10.2017.
Із змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_2 про її відмову від частки за заповітом, тобто про порушення її права, стало відомо лише у серпні 2017, коли вона звернулася до Жовківської державної нотаріальної контори для роз»яснень щодо розміру належної їй частки у будинку, після чого вона зрозуміла, що заява від ІНФОРМАЦІЯ_2 підписана нею внаслідок помилки, оскільки наміру відмовлятися від права на спадкування за заповітом не мала.
Згідно поданої до Жовківської державної нотаріальної контори заяви від ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачка відмовилася від частки у спільному майні подружжя відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України та від обов»язкової частки у спадщині відповідно до ст. 1241 Цивільного Кодексу України. В цій частині заява позивачкою не оспорюється. Із тексту заяви не вбачається, що позивачка відмовлялася саме від прийняття спадщини за заповітом.
Висновки суду про те, що позивачці у відповідності до норм чинного законодавства України, а саме, відповідно до ст. 5 Закону Украни «Про нотаріат» роз'яснено права та обов'язки, окрім цього державним нотаріусом попереджено позивача про наслідки вчинюваних нотаріальних дій, зокрема для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їй на шкоду, не підтверджено належними та допустимими засобами доказування. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що чітко про події того часу згадати не може, оскільки пройшло вже досить багато часу.
Враховуючи звернення ОСОБА_2 до нотаріальної контори у 2017 році, коли їй стало відомо про порушення її права, з огляду на те, що заява від ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову від права на спадкування за заповітом була підписана нею під впливом помилки, а також ураховуючи вік позивачки, факт постійного проживання її у спірному будинку, що визнає відповідач, відсутність у неї на праві власності іншого житла, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності, а тому порушене право позивача підлягає захисту.
А відтак, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 не грунтується на вимогах закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 26 квітня 2018 року та додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 18 жовтня 2018 року скасувати, ухвалити нову постанову.
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Визнати недійсною відмову ОСОБА_2 від спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 від 28 лютого 2008 року, подану до Жовківської державної нотаріальної контори.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 18 квітня 2008 року на 2/3 частки будинку в АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року, в частині 1/3 частини будинку та господарських будівель.
Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на 1/3 частину будинку в АДРЕСА_1, загальна площа якого 163,5 кв.м., житлова площа 60,3 кв.м. і з такою ж частиною господарських будівель.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено: 22.02.2019
Головуючий
Судді