Справа № 450/1435/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Данилів О.Є.
Провадження № 22-ц/811/298/18 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Категорія:47
12 лютого 2019 року Львівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р..
суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
секретар: Іванова О.О.
з участю: представника позивача Панат І.С., відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року ухваленого судом у складі судді Даниліва Є.О. у справі №450/1435/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» до Мурованської сільської ради об'єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору дарування, витребування земельної ділянки,-
19 червня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» звернулося з позовом до Мурованської сільської ради об'єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753; визнання недійсним Договору дарування земельної ділянки від 17.04. 2006 року серії ВСР № 553051, згідно якого ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0863 га.; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , яка була отримана останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року серії ВСР № 553051; витребування від ОСОБА_1 земельну ділянку отриману останнім у приватну власність на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 серії ВСР № 553051; зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться в постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а саме звільнити зайняту земельну ділянку в межах Сороки - Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м.; стягнення на користь регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» з відповідачів судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що земельна ділянка в межах Сороки - Львівської сільської ради на км 5+867 м - 5+871 м. площею 0,0863 га. перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 . Зазначена земельна ділянка була набута матір'ю відповідача ОСОБА_1 на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» згідно якого вирішено передати у приватну власність земельну ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд. На підставі зазначеного рішення органом місцевого самоврядування видано Державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753. На підставі Договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року серії ВСР № 553051 ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га. На теперішній час спірна земельна ділянка перебуває у володінні та користуванні відповідача ОСОБА_1 . Позивач вважає, що спірна земельна ділянка ніколи не належала Сороки - Львівській сільській раді Пустомитівського району Львівської області, оскільки перебувала у власності позивача постійно, належить до земель транспорту. Відтак, сільська рада не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою. Отже, спірна земельна ділянка вибула із власності позивача поза його волею незаконно, а тому підлягає поверненню позивачеві.
Оскаржуваним рішенням суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ДТГО «Львівська залізниця». В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу, що право залізниці на земельну ділянку смуги відведення в межах Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в тому числі на подаровану відповідачу, виникло до набрання чинності законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та не було припинене. Із врахуванням діючих у зазначений період норм Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922, Загальних основ землекористування та землеустрою затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року- усі землі, якізнаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в томучислі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуютьсязакріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лишеу спеціальному порядку.При цьому, землі транспорту (зокрема землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок. Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення в 1956 році права Залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання Державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п.п. 54,55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СССР 15.12.1928). Крім цього, зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, що позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, не врахувавши, що відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Суд не з'ясував, коли саме Залізниця довідалася або могла довідатися про порушення її права, тобто, коли почався перебіг позовної давності. Ухвалюючи рішення, суд не врахував норм земельного та містобудівного законодавства та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня прийняття рішення Сороки - Львівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області № 97 «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» прийняте 21.07.1995. Стверджує, що моментом порушення прав залізниці слід вважати акт від 14.11.2013, коли комісією в складі працівників залізниці та землевпорядника Сороки - Львівської сільської ради під час обстеження земель смуги відведення залізниці в адміністративних межах Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області виявлено, що на км 5+867 м - 5+871 м з правої сторони за ходом кілометрів , при ширині смуги відведення Залізниці 74,4 м, на відстані 30-17 м від осі головної колії знаходиться земельна ділянка огороджена сітчастою огорожею на яку відповідач виготовив Державний акт серії ЯД № 446285. Зазначає, що звернення Залізниці з позовом до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про передачу земельної ділянки смуги відведення з державної власності у приватну та повернення у державну власність землі, яка вибула з її власності незаконно. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач-3 ОСОБА_1 10.10.2018 року надав Відзив на апеляційну скаргу, зазначивши «Заперечення на апеляційну скаргу» у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Відповідач по справі Мурованська сільська Рада в судове засідання не забезпечила явку представника, хоч належним чином була повідомлена про день і час слухання справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідно до ст. 372 ч.2 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 , вивчивши матеріали цивільної справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідно до рішення Сороки - Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області № 97 від 21.07. 1995 року «Про передачу земельної ділянки у приватну власність» вирішено передати у приватну власність для обслуговування житлового будинку і господарських споруд ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,09 га. З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ - ЛВ № 050753 видно, що ОСОБА_2 на підставі зазначеного вище рішення органу місцевого самоврядування зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,0870 га, цільове призначення якої обслуговування житлового будинку і господарських споруд, розташована в с. Муроване Пустомитівського району Львівської області. ( а.с. 11, 12).
Відповідно до Договору дарування земельної ділянки від 17.04.2006 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863га, розташовану на території с.Муроване Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яка передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.( а.с.13-14).
Актом обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» від 14 листопада 2013 року, складеним комісією у складі : інженера технічного відділу ПЧЛ-1 ОСОБА_4 , інженера сектора майнових та земельних ресурсів ДН-1 ОСОБА_5 , інженера-землепорядника ПЧ-3 ОСОБА_6 , землеупорядника Сороки-Львівської сільської ради ОСОБА_7 встановлено, що на 5 км +836-5+866 з правої сторони на відстані 3-17 м від осі головної колії, при смузі відведення 74, 40 м. знаходиться частково огороджений город ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 . Вказані обставини також підтверджуються Актами обстеження земельної ділянки від 23.08.2016 року, 24.11.2016 року, 24.02.2017 року.
Під час встановлення меж земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на проміжку від 5 м + 920 м до 5 км + 950 м на перегоні Львів-Ківерці в адміністративних межах Сороки-Львівської сільської ради виявлено накладення земельних ділянок сторонніх землекористувачів на смугу відведення залізниці, що підтверджується повідомленням Командитного товариства Науково-впроваджувальної фірми «Нові технології» від 23 жовтня 2013 року № 53.
Відповідно до частини першої пункту б), частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (далі ЗК) в редакції, чинній на час прийняття рішення Сороки-Львівською сільською радою, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Відповідно до ст. 68 ЗК, частини першої статті 23 Закону України «Про транспорт» в редакції, чинній на час прийняття рішення Сороки-Львівською сільською радою, до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючи насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що спірна земельна ділянка входить до складу залізничного транспорту, що підтверджено Планом смуги відведення лінії Львів-Ківерці Львівської залізниці в адміністративних межах Брюховицького району Львівської області 1956 року, який відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, що є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 24 червня 2014 року у справі № 446/915/14-к ОСОБА_8 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) у зв'язку із закінченням строків давності. Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_8 , обіймаючи посаду начальника Кам'янка-Бузької дистанції колії ДТГО «Львівська залізниця», яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, неналежно виконував свої службові обов'язки. Не виїхавши на місце та не перевіривши розташування земельних ділянок, їх площ та меж на відповідність встановленим нормативним вимогам, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, підписував акти встановлення та узгодження меж земельних ділянок в с.Муроване Пустомитівського району Львівської області, яка розташована у смузі відведення залізничної колії і знаходилася у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця».
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого 07 лютого 1933 року постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР №50, передбачалося, що землями, наданими транспорту ( в тому числі і залізничному) визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури.
Вказане положення діяло до набрання чинності Постановою РМ СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту».
Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року, чинним на час набуття у 1956 році Залізницею права за земельні ділянки, передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення) рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.
Разом з тим, вимог щодо виготовлення та отримання Державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54,55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.
Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року №562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» ( далі- постанова №562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниці, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.
Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому законом порядку права власності на землю чи землекористування.
Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 563-Х11 «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.
Вказаний пункт постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов'язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування землею.
Тому не заслуговують на увагу пояснення відповідача ОСОБА_1 про те, що «ЛЗ» не надано доказів на підтвердження права користування чи розпорядження земельною ділянкою. Факт користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна підтверджується письмовими доказами.
Відповідно до пункту г) ч.3 ст. 152 ЗК захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч.1 ст. 155 ЗК у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржуване рішення, погодився, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту, на неї поширюється спеціальний режим, однак відмовив у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності з чим суд апеляційної інстанції не погоджується.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України (далі ЦК) загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 ЦК визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої зазначено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК).
Звертаючись у червні 2015 року до суду з цим позовом, ДТГО «ЛЗ» зазначило, що про порушене право йому стало відомо 14 листопада 2013 року.
На підставі Закону № 4176-У1, що набрав чинності 15 січня 2012 року «Про внесення змін до деяких Законів України щодо порядку здійснення судочинства» (далі Закону № 4176-У1), виключено пункт 4 частини першої статті 268 ЦК, яким було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Однак, відповідно до пункту 5 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4176-У1 протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про: 1) визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману; 2) застосування наслідків нікчемного правочину; 3) визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.
Так як Залізниця звернулася з позовом в суд у 2015 році, тобто у межах трьох років з дня набрання чинності Законом № 4176-У1 та з підстав, передбачених пунктом 3 пункт 5 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а відтак позовна давність не пропущена, підстави відмовляти у позові Залізниці відсутні.
Згідно із статтею 387, ч.1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
У разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.
Це означає, що якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню за правилами наведених правових норм, а не у спосіб визнання недійсним правовстановлюючого документа незаконного володільця.
Так як Залізниця є власником спірної земельної ділянки, враховуючи вище наведене, така вправі витребувати майно від добросовісного набувача на підставі ст.. ст.. 387, 388 ЦК.
Позовна вимога про визнання недійсним Договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як обдарованим не підлягає до задоволення, оскільки немає правових наслідків для позивача, окрім тих, що пов'язані із наслідками недійсності правочину.
При цьому, право власника на витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає захисту незалежно від того, на якій правовій підставі незаконний володілець набув майно ( за договором, внаслідок спадкування тощо), а тому у позовній вимозі про визнання договору дарування від 17.04.2006 року слід відмовити.
Згідно із статті 376 ч.1 п.4, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У зв'язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, суд приходить до висновку про скасування судового рішення та ухвалення нового про часткове задоволення позову.
Згідно ст. 141 ч.1 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 .4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 травня 2018 року скасувати.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення Сороки-Львівської сільської ради від 21.07.1995 № 97 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,09 га. для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка була їй передана у приватну власність на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97, про що видано державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753.
Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії III-ЛВ № 050753 від 27.11.1996 року виданий на підставі рішення Сороки-Львівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 21.07.1995 року № 97. Кадастровий номер земельної ділянки 4623686900:02:001:0063 згідно з довідкою про присвоєння кадастрового номера,виданою Львівською регіональною філією Центру ДЗК11 квітня 2006 року за №982.
Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0863 га, подаровану йому ОСОБА_1 згідно договору дарування від 17.04.2006 , кадастровий номер 4623686900:02:001:0063.
Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку ОСОБА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні земельною ділянкою регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».
Стягнути з ОСОБА_1 та Мурованської сільської ради об'єднаної територіальної громади Пустомитівського району Львівської області (ЄДРПОУ 04369707) в користь ПАТ «Українська залізниця» регіональна філія «Львівська залізниця» (ЄДРПОУ40075815) по 1827 грн. з кожного.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст.389-391 ЦПК України .
Повний текст постанови складений 22 лютого 2019 року.
Головуючий: Ю.Р. Мікуш
Судді Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк