Справа № 450/519/17 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А.
Провадження № 22-ц/811/1450/18 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
Категорія: 30
14 лютого 2019 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої - судді Копняк С.М.,
суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, у письмовому провадженні, в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року, постановлене в складі головуючого - судді Кукси Д.А. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця» до ОСОБА_2, третя особа: Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення понесених витрат, -
Позивач ПАТ «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_2 про відшкодування шкоди у якому просив стягнути з ОСОБА_2 витрати понесені на примусове виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 450/1635/15-ц від 03.11.2015 року у розмірі 30 519, 22 грн. з урахуванням ПДВ, а також стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування своїх вимог позивач покликався на те, що 03 листопада 2015 року Пустомитівським районним судом Львівської області у справі № 450/1635/15-ц вирішено зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 площею 0, 3 га шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а саме: експлуатація угідь № 7 Сад площею 0, 0764 га та демонтажу фундаменту розміром 11 х 11,6 м і сітчастої огорожі, які розміщені на цій земельній ділянці. На примусове виконання вищезгаданого рішення суду 11.04.2016 року був виданий виконавчий лист № 450/1635/15-ц.
На підставі вимог державного виконавця від 20.10.2016 року № 09-26/12770 та від 17.11.2016 року № 09-26/3599 у виконавчому провадженні № 51592060, у зв'язку з недостатнім рівнем матеріально - технічного забезпечення Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області, на представників РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» було покладено обов'язок забезпечити належне виконання вищевказаного рішення суду. На підставі цього були понесені витрати на забезпечення примусового виконання рішення суду у розмірі 30 519, 22 грн. з урахуванням ПДВ. Позивач вказував, що оскільки всі витрати на організацію та проведення виконавчих дій РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» понесла самостійно, не здійснюючи авансування на депозитний рахунок Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області, відшкодування завданих збитків здійснюється у загальному порядку. На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з відповідача відшкодування за понесені збитки пов'язані з приведенням самовільно захопленої відповідачем земельної ділянки до попереднього стану.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця» витрати понесені на примусове виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 450/1635/15-ц від 03.11.2015 року у розмірі 30 519, 22 грн. (тридцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять гривень 22 коп.) з урахуванням ПДВ.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця» 1 600, 00 (одна тисяча шістсот ) гривень судового збору.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року оскаржив представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що державним виконавцем Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Пакош О.О. скеровано на адресу ПАТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії ПАТ «Українська залізниця» вимогу про забезпечення належного виконання судового рішення, однак який вид дій мали забезпечити представники ПАТ «Українська залізниця», державний виконавець не вказала. Стверджує, що під час здійснення виконавчих дій державним виконавцем не встановлювалось місце розташування земельної ділянки, вказаної у судовому рішенні на місцевості, не визначались координати земельної ділянки в Держгеокадастрі, що в подальшому спричинило збитки ОСОБА_5, оскільки виконавчі дії проводились на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності. Вважає ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, оскільки можливі фінансові розрахунки можуть мати місце лише між ПАТ «Українська залізниця» та Пустомитівським РВ ГТУЮ у Львівській області. Зазначає також, що всі подані клопотання про виклик свідків, які могли свідчити про проведення виконавчих дій, судом не були задоволені та взагалі не розглядались.
Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року скасувати.
26 листопада 2018 року ПАТ «Українська залізниця» подало відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Відповідач ОСОБА_2, як особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії ПАТ «Українська залізниця» та здійснила самочинне будівництво на цій земельній ділянці, на думку позивачка є належним відповідачем та зобов'язаний відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням зазначеної земельної ділянки до попереднього стану. Вважає посилання в апеляційній скарзі на те, що виконавчі дії проводились на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_5 на праві приватної власності і їй спричинені збитки не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними доказами. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року залишити без змін.
15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який постановив ухвалу, що оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2019 року про відкриття апеляційного провадження дану справу ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами ( у письмовому провадженні), а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як стягувачу у виконавчому провадженні, завдані збитки, такі полягають у понесені витрат на примусове виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03.11.2015 року, розмір таких складає 30 519, 22 грн. і такі на підставі вимог Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 22 ЦК України підлягають стягненню з відповідача в користь позивача.
Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, у зв'язку з наступним.
Судом встановлено, що рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області суду 03 листопада 2015 року у справі № 450/1635/15-ц зобов'язано відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 по АДРЕСА_3 площею 0,3 га шляхом звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, а саме: експлуатація угідь № 7 Сад площею 0, 0764 га та демонтажу фундаменту розміром 11 х 11, 6 м і сітчастої огорожі, які розміщені на цій земельній ділянці (а.с. 6-7).
На примусове виконання вищезгаданого рішення суду Пустомитівським районним судом Львівської області 11.04.2016 року був виданий виконавчий лист № 450/1635/15-ц (а.с. 10). У добровільному порядку боржником за виконавчим документом ОСОБА_2 рішення суду не виконано, що сторонами не оспорювалось.
Відповідно до вимог державного виконавця Пакош О.О. Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області від 20.10.2016 року № 09-26/12770 та 17.11.2016 року № 09-26/3599 у виконавчому провадженні № 51592060, на представників РФ «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» було покладено обов'язок забезпечити належне виконання вищевказаного рішення суду. (а.с. 11, 14)
Судом також встановлено, що 29.11.2016 року відбулося примусове виконання рішення суду від 03.11.2015 року (а.с.15), про що 15.12.2016 року державним виконавцем Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області Пакош О.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51592060 (а.с. 17).
12.12.2016 року регіональною філією «Львівська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на адресу Пустомитівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області було скеровано лист №Н-10/4280, яким повідомлялося, що в результаті забезпечення примусового виконання вищезгаданого рішення суду у справі № 450/1635/15-ц, стягувач, тобто позивач у справі, поніс додаткові витрати, оскільки виконання вищевказаного рішення суду здійснювалося його засобами на підставі вищезгаданих вимог (а.с. 15).
16.01.2017 року Пустомитівський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області повідомив позивача про те, що авансування витрат, пов»язаних з проведенням виконавчих дій шляхом сплати коштів на депозитний рахунок виконавчої служби не проводилось, тому у державного виконавця немає підстав для внесення цих витрат у акт державного виконавця.
Розділом V Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано питання фінансування виконавчого провадження.
Згідно з ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
З матеріалів справи вбачається, що кошти, про стягнення яких просить позивач, і які згідно позовних вимог були витрачені на виконання судового рішення, не є авансовим внеском, а відтак не підлягають поверненню в порядку передбаченому Закону України «Про виконавче провадження».
Поряд з цим слід зазначити, що ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.
Відповідно до п.1.1. Інструкції така розроблена відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 8.8. Інструкції при виконанні рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, у разі якщо боржник самостійно не сплачує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на нього штрафи у передбачених Законом випадках, державний виконавець примусово стягує виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій та накладені на боржника штрафи одночасно із виконанням такого рішення. Після завершення виконавчого провадження з виконання рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якщо виконавчий збір, витрати на організацію та проведення виконавчих дій, штрафи не стягнуто, державний виконавець відкриває виконавчі провадження за відповідними постановами та вживає заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом, шляхом звернення стягнення на кошти та інше належне боржнику майно.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення коштів в порядку визначеному Законом України «Про виконавче провадження.
За приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками серед іншого, є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
На підтвердження понесених з виконання рішення витрат позивачем суду надано:
- акт здачі-приймання (надання послуг) від 01 листопада 2016 року, з якого вбачається, що БМЕУ на замовлення позивача виконувались роботи гідромолотом протягом 5,5 годин і вартість таких складає 4525 грн. 00 коп.;
- акт № 0160 здачі-приймання наданих послуг оренди механізмів та транспортних засобів від 05 грудня 2016 року, згідно якого ФОП ОСОБА_6, надав позивачу послуги з оренди навантажувача і гідромолота протягом 12 мотогодини і вартість таких послуг складає 6600 грн. 00 коп.;
- акт № 0161 здачі-приймання наданих послуг оренди механізмів та транспортних засобів від 05 грудня 2016 року, згідно якого ФОП ОСОБА_6, надав позивачу послуги з оренди навантажувача і гідромолота протягом 16 мотогодини і вартість таких послуг складає 9200 грн. 00 коп.;
- калькуляцію вартості послуг, наданих МЧ-1 в с. Зимна Вода 28 жовтня 2016 року на загальну суму 6616 грн. 22 коп.
- калькуляцію вартості послуг, наданих МЧ-1 в с. Зимна Вода з 28 листопада по 5 грудня 2016 року на загальну суму 18816 грн. 47 коп.
З даних актів та калькуляцій не вбачається, де саме та які роботи виконувались. Не надано суду також доказів про потребу у виконанні саме таких робіт і саме такими механізмами на виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області суду 03 листопада 2015 року у справі № 450/1635/15-ц.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак і про те, що у задоволенні таких слід відмовити.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та визнав встановленими обставини, які недоведені, але мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права.
За приписами п. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно положень п. 2 ст. 376 ЦПК України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню;порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слід задовольнити, рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 рокуслід скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, в силу вимог ст.141 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що із позивача підлягає до стягнення на користь відповідача сплачений останнім при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі в сумі 2400 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п.2, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 07 червня 2018 року скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця» до ОСОБА_2, третя особа - Пустомитівський районний відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення понесених витрат - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в собі регіональної філії «Львівська залізниця» (р/р 26032301472004 у філії ЛОУ АТ «Ощадбанк», МФО 325796, код ЄДРПОУ: 40081195, що знаходиться за адресою: 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1 ) в користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, проживаючий за адресою: АДРЕСА_2) 2400 грн. 00 коп. (дві тисячі чотириста грн. 00 коп.) судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25 лютого 2019 року.
Головуюча Копняк С.М.
Судді: Бойко С.М.
Ніткевич А.В.