22-ц/804/459/19
263/12295/18
Головуючий у 1-й інстанції Шевченко О.А.
Суддя-доповідач Мироненко І.П.
21 лютого 2019 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Мироненко І.П.
суддів: Биліни Т.І., Мальцевої Є.Є.
секретаря Сидельнікової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області, ухвалено 26 листопада 2018 року у місті Маріуполі у справі за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати, компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, -
У вересні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача Військова частина НОМЕР_1 суму заборгованості по виплаті заробітної плати за січень 2017 року у загальному розмірі 1640 грн. 86 коп., середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум з 01 лютого 2017 року по день винесення рішення з розрахунку середнього денного заробітку 406 грн. 23 коп. (17061,60 грн. : 42 дні). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 21 липня 2016 року по 31 січня 2017року проходив військову службу у збройних Силах України за контрактом, ВЧ НОМЕР_1 . При звільненні 31 січня 2017 року відповідач не в повному обсязі провів розрахунок по заробітній платі. Так, за січень місяць 2017 року відповідач проводить виплату по УПФ України у розмірі 8504 грн. 04 коп., а фактично виплачує 10 лютого 2017 року та 13 лютого 2017 року суму у розмірі 6863 грн. 17 коп., таким чином, утворилась заборгованість по заробітній платі за січень 2017 року у розмірі 1640 грн. 86 коп.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що після звільнення ОСОБА_1 з військової служби останній був повністю забезпечений грошовим забезпеченням та заборгованість по заробітній платі перед позивачем відсутня.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що він має право на виплату компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення при звільненні з військової служби на суму 1640 грн. 87 коп. На день його звільнення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 розрахунок не був здійснений в повному обсязі. Відповідач на час звільнення його в запас мав заборгованість з виплати заробітної плати. Проведення розрахунку пізніше не позбавляло його пава на отримання грошової компенсації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, в редакції до 31 травня 2017 року.
Судом не враховано, що спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Отже, в даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника визначений Кодексом законів про працю України.
У відзиві відповідач ВЧ НОМЕР_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. З ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок всіх виплат, на які останній мав право на момент його звільнення та виключення зі списків особового складу частини.
Згідно листа Міністерства соціальної політики України «Щодо поширення Кодексу законів про працю на військовослужбовців» від 24 липня 2013 року №774/13/84-13, військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу.
Отже, норми щодо оплати труда і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, про що також вказано в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Правовідносини пов'язані з проходженням військової служби врегульовані спеціальним законодавством, яке відповідно застосовується при вирішенні цього спору і не можуть бути ототожнені з трудовими правовідносинами, оскільки відповідно до законодавства України щодо проходження військової служби в Збройних силах України, позивач стає військовослужбовцем військової служби за контрактом, а не працівником, отримує місячне грошове забезпечення, а не заробітну плату.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та пояснив, що він має право на повну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих з грошового забезпечення за січень 2017 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, в редакції до 31 травня 2017 року. На день його звільнення та виключення зі списків особового складу частини відповідач повного розрахунку з ним не провів.
Представник відповідача ВЧ НОМЕР_1 Абросимов А.С. заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, в редакції до 31 травня 2017 року, на яку посилається позивач, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця. На час проведення розрахунку у лютому 2017 року ОСОБА_1 статусу військовослужбовця не мав, був виключений зі списків особового складу частини, тому утриманні кошти не підлягають компенсації. Виплата грошової компенсації особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення стала можливою з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року №375, яка набрала законної сили тільки з 03 червня 2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , заперечення представника відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити, як розподілити між сторонами судові витрати тощо.
Однак вказаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає повністю.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених ст.ст. 255 та 257 цього Кодексу (ч.1 ст. 377 ЦПК України).
У справі, яка розглядається, позивач ОСОБА_1 заявивши вимоги про стягнення заробітної плати фактично звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації сум ПДФО та військового збору, утриманих з грошового забезпечення, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, у зв'язку з його звільненням з військової служби.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Пунктом 2 ч.2 ст.19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п.17 ч.1 ст.4 КАС України).
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушуються, створено або створюють перешкоди для реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи законних інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено ст.19 ЦПК України, згідно якої суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз змісту ст.19 ЦПК України та ст.19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, визначено законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Статтями 2 та 3 зазначеного Закону встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаний із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Окрім вказаного закону порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються також Законами України «Про збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» та іншими нормативно-правовими актами.
Як вбачається з матеріалів справи згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 №84 від 21 липня 2016 року солдат військової служби за контрактом ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по особовому складу) №40-РС від 21 липня 2016 року на посаду снайпера 2-го десантно-штурмового взводу 2-ої десантно-штурмової роти 1-го десантно-штурмового батальйону, який вибув з Маріупольського об'єднаного міського військового комісаріату м.Маріуполь, з 21 липня 2016 року був зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
Отже, з часу зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на нього поширюється законодавство щодо проходження військової служби в Збройних силах України. Позивач стає військовослужбовцем військової служби за контрактом та отримує місячне грошове забезпечення відповідно до наказу Міністра оборони України «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» №260 від 11 червня 2008 року (втратив чинність у зв'язку з наказом Міністра оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення» №260 від 07 червня 2018 року).
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби врегульовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, в редакції до 31 травня 2017 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2017 року № 375) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Наведене свідчить про те, що спір фактично виник між особою, яка проходила військову службу та суб'єктом владних повноважень, а отже є публічно-правовим.
За таких обставин, на думку колегії суддів, даний спір як публічно-правовий повинен вирішуватися не в порядку цивільного судочинства, а за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 пов'язані з правовідносинами, які виникли під час проходження військової служби, діяльність якої врегульована спеціальними законами, із наслідками невиплати йому суб'єктом владних повноважень у повному обсязі грошового забезпечення при звільненні зі служби, апеляційний суд дійшов висновку, що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, оскільки спір, що виник має публічно-правовий характер та підпадає під юрисдикцію адміністративного судочинства.
Згідно п.1 ч.1, ч.2 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також вирішує питання про повернення судового збору .
Відповідно до положень ч.4 ст. 258 ЦПК України, перегляд судових рішень в апеляційному порядку закінчується прийняттям постанови.
Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом першим частини першої вказаної статті, суд повинен повідомити заявникові до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (ч.1 ст.256 ЦПК України).
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу його право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
При зверненні до суду з позовом та подачі апеляційної скарги позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пп.1 п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 367, 374, 377 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 листопада 2018 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення заробітної плати, компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, закрити.
Роз'яснити позивачу його право на звернення з відповідним позовом до суду адміністративної юрисдикції.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 25 лютого 2019 року.
Головуючий І.П. Мироненко
Судді: Т.І. Биліна
Є.Є. Мальцева