Справа № 462/6733/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.
Провадження № 22-ц/811/3031/18 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:54
15 лютого 2019 року м.Львів
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Жукровської Х.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 03 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект», третя особа - ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «Промбудкомплект» №25/01-к від 25.01.2016 року про звільнення з роботи, поновити її на посаді головного бухгалтера названого товариства, стягнути у її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 02.09.2015 року вона була прийнята на посаду головного бухгалтера ТОВ «Промбудкомплект», з якої її звільнено наказом №25/01-к від 25.01.2016 року згідно з п.4 ст.40 КЗпП України за прогул.
Вважає звільнення незаконним, оскільки для цього були відсутні підстави, крім того, відповідачем порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення і не ознайомлено її з наказом про звільнення під розписку. Зазначає, що з 26.01.2016 року по 12.02.2016 року вона перебувала на листку непрацездатності.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 03.10.2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2, просить його скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про задоволення її позову.
Апелянт вважає, що суд не дав належної правової оцінки її доводам про порушення відповідачем трудового законодавства при її звільнення з роботи. Звертає увагу, що незаконність звільнення підтверджено висновком Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.08.2016 року, якому суд не дав належної правової оцінки.
В судове засідання учасники справи не з'явились, їх явку до суду не було визнано обов'язковою, про дату, час та місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені шляхом направлення рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення судових повісток-повідомлень, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247 та ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи апеляційним судом проведено у їхній відсутності без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 року, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 06.02.2019 року, є дата складення повного судового рішення - 15.02.2019 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що наказом №02/09К від 02.09.2015 року ОСОБА_2 прийнято на роботу в ТОВ «Промбудкомплект» на посаду головного бухгалтера із заключенням договору ЦПХ з 03.09.2015 року (а.с.8,13).
Наказом №25/01-к від 25.01.2016 року позивача ОСОБА_2 звільнено з 25.01.2016 року з роботи із займаної посади згідно з п.4 ст.40 КЗпП України за прогул (а.с.6).
Підставою для видачі наказу про звільнення слугував акт від 25.01.2016 року про відсутність позивача на робочому місці 22 та 25 січня 2016 року, складений комісією у складі трьох осіб: директора ТОВ «Промбудкомплект» ОСОБА_3 та сторожів ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с.87).
Доказів на підтвердження тієї обставини, що роботодавець до звільнення позивача з роботи з'ясовував у неї про причини відсутності на роботі у вказані в акті робочі дні і позивач такі пояснення надавала, в матеріалах справи немає.
У зв'язку із зверненням ОСОБА_2 до Головного управління Держпраці у Львівській області, за наслідками проведеної перевірки додержання законодавства про працю у ТОВ «Промбудкомплект» щодо звільнення позивача з роботи, встановлено, що назване товариство не надало жодних документів, які б свідчили, що до застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення за прогул, товариство пропонувало ОСОБА_2 надати пояснення з приводу вчиненого проступку.
Окрім цього, перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог ст. 47 КЗпП України в частині невидачі позивачу в день звільнення копії наказу про звільнення з ініціативи відповідача.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Згідно із ч. 2 ст. 47 цього Кодексу, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з відповідними змінами, у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40, п.1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
У пункті 24 цієї Постанови також роз'яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул), суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу, тощо).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в рішенні від 19.10.2011 року по справі №6-56708св10, окрім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є встановлення поважності причин відсутності.
Отже, роботодавець зобов'язаний не лише зафіксувати факт відсутності працівника на робочому місці, але також встановити період протягом якого працівник був відсутній.
Факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом задля того, аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Враховуючи наведені вище норми матеріального закону й те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження тієї обставини, що відповідач до звільнення позивача з роботи жадав від неї письмові пояснення про причини її відсутності на роботі у вказані в акті робочі дні, що також підтверджується листом Головного управління Держпраці у Львівській області від 05.08.2016 року (а.с.20), колегія суддів доходить висновку про порушення відповідачем порядку при звільненні позивача з роботи, а саме, вимог ст.149 КЗпП України, оскільки нормою цієї статті встановлено обов'язок, а не право, зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення.
Відтак, доводи позивача про незаконність її звільнення з роботи є обґрунтованими.
Суд першої інстанції в повній мірі не врахував наведені вище норми КЗпП України та не дав належної правової оцінки доказам, які є в матеріалах справи, а тому дійшов помилкового висновку про законність звільнення позивача з роботи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням апеляційним судом нового рішення по суті заявлених вимог.
Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У відповідності до ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.
Згідно з пунктом 4 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9, встановлені статею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
З матеріалів справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 26.01.2016 року по 12.02.2016 року перебувала на листку непрацездатності (а.с.7).
15.02.2016 року позивач подала заяву про звільнення з роботи, про що вона сама зазначає у своїх заявах, адресованих відповідачу, від 03.03.2016 року та від 16.06.2016 року (а.с.10, 16).
Згідно з актом №3 від 16.02.2016 року, підписаним директором ТОВ «Промбудкомплект» ОСОБА_3 та засновником товариства ОСОБА_8 (а.с.86), в цей день позивач принесла відповідачу листок непрацездатності і їй було надано наказ №25/01-к від 25.01.2016 року про звільнення з роботи, однак, ознайомившись з наказом, вона відмовилась від пояснень та підписання цього акту.
Крім того, заявою від 26.04.2016 року, адресованою начальнику Галицького ВП ГУНП України у Львівській області, позивач ОСОБА_2 повідомляє про те, що її було незаконно звільнено з роботи та не виплачено заробітну плату більш як за один місяць (а.с. 14).
У своєму листі від 05.08.2016 року за №4955/3/15-04, надісланому у відповідь на звернення позивача ОСОБА_2 від 23.06.2016 року щодо проведення перевірки законності її звільнення з роботи (а.с.19, 20), Головне управління Держпраці у Львівській області зазначає, що відповідачем було надано поштову квитанцію від 01.06.2016 року про надсилання на домашню адресу позивача поштовим відправленням копії наказу №25/01-к від 25.01.2016 року про її звільнення.
З електронного повідомлення №000025 від 28.07.2016 року (а.с.88) встановлено, що позивача ОСОБА_2 28.07.2016 року о 13:55:55 год. було повідомлено про необхідність з'явитись на підприємство 29.07.2016 року для отримання розрахункових коштів при звільненні, однак, позивач на підприємство не з'явилась, що підтверджено під час проведення перевірки Головним управлінням Держпраці у Львівській області та відображено у вказаному вище листі (а.с.20).
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про те, що позивачеві було відомо про її звільнення та про оспорюваний нею наказ №25/01-к від 25.01.2016 року, починаючи ще з 16.02.2016 року, однак, копію наказу про звільнення вона відмовлялась отримувати і такий їй було надіслано відповідачем поштовим відправленням 01.06.2016 року, а тому твердження позивача про отримання копії цього наказу лише у грудні 2016 року від Головного управління Держпраці у Львівській області на її звернення (а.с.28), є безпідставними і не вказують на поважність причин пропущення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з даним позовом, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити саме з цієї підстави.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 03 жовтня 2018 рокускасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити у зв'язку з пропущенням нею строку, встановленого статтею 233 КЗпП України для звернення до суду з вказаним позовом.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 15 лютого 2019 року.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Копняк С.М.
Ніткевич А.В.