Дата документу 20.02.2019 Справа № 333/7528/17
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 333/7528/17Головуючий у 1-й інстанції Кулик В.Б. Повний текст рішення складено 11.10.2018 року.
Пр. № 22-ц/807/862/19Суддя-доповідач Гончар М.С.
20 лютого 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,
за участі секретаря Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (надалі - ПрАТ «СК «АХА Страхування») до ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування
У грудні 2017 року ПрАТ «СК «АХА Страхування» звернулось до суду із вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с. 1-3), в якому просило стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 270989,15 грн. та судові витрати у розмірі 4064,85 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 10.09.2015 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №crP236062Га/13скв.15, за яким позивач застрахував майнові інтереси ОСОБА_3, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля «Фольцваген Гольф», д.р.н. НОМЕР_1.
05.07.2016 року о 12 год. 30 хв. по лівій смузі проїзної частини по пр. Соборному, рухаючись з боку вул. Миру в напрямку бул. Шевченка в м. Запоріжжі, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «ГАЗ 2410», д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 Внаслідок зазначеного ДТП, автомобіль Фольцваген Гольф» отримав механічні пошкодження відповідно до Акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 07.07.2016 року.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2016 року дії відповідача кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом. Ухвала суду набрала законної сили 05.12.2016 року.
ОСОБА_3 своєчасно звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування. На основі звіту № 16/08/2016 року від 22.08.2016 року було складено розрахунок страхового відшкодування, страховий акт та сплачено останньому суму страхового відшкодування в розмірі 320989,15 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 367069 від 12.09.2016 року.
Позивачем отримано інформацію про те, що цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ СК «ПРОВІДНА» за полісом № АЕ/5900564. В межах ліміту страховою компанією було здійснено виплату у розмірі 50000,00 грн. Отже, сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити відповідач, з урахуванням франшизи, складає 320989,15 грн. - 50000,00 грн. = 270989,15 грн. 26.12.2016 року відповідачу було направлено лист № СУ/003176/3 з вимогою сплатити заборгованість. Відповідач вказаної суми заборгованості до цього часу позивачу не сплатив.
Ухвалою суду першої інстанції (т.с. 1 а.с. 46) провадження у цій справі відкрито.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року (т.с. 1 а.с. 158-163) позов ПрАТ «СК «АХА Страхування» у цій справі задоволено.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування» суму страхового відшкодування в розмірі 270989,15 грн.
Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування» судові витрати у розмірі 4064,85 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с. 166-174) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі та стягнути судові витрати в порядку ст. 137 ЦПК України.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» від 29.12.2017 року №452/2017 ліквідовано зокрема: Апеляційний суд Запорізької області та утворено Запорізький апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Запорізьку область з місцезнаходженням у місті Запоріжжі.
Указом Президента України № 297/2018 від 28.09.2018 «Про переведення суддів» судді Апеляційного суду Запорізької області переведені до Запорізького апеляційного суду, який почав роботу з 05 жовтня 2018 року.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Маловічко С.В. (т.с. 1 а.с. 180).
Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (т.с. 1 а.с. 188), справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 1 а.с. 190).
Позивач подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача у цій справі (т.с. 1 а.с. 196-239).
Ухвалою апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 1) розгляд цієї справи призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача (т.с. 1 а.с. 246-251).
У судове засідання 20 лютого 2019 року належним чином повідомлений апеляційним судом про час і місце розгляду цієї справи (т.с. 1 а.с. 194) відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.
В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.
При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажною причину неявки відповідача ОСОБА_2 у дане судове засідання і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останнього за присутністю його представника - адвоката Келембет С.В. (т.с. 1 а.с. 54-56) та представника позивача ПрАТ «СК «АХА Страхування» за договором (т.с. 1 а.с. 247-248) - адвоката Брускова В.Я. в режимі відеоконференції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у цій справі, керувався ст. ст. 979, 993, 999, 1191 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 4, 5, 10-13, 23, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає їх правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є обґрунтованим та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 10.09.2015 року між ПрАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № crP236062Га/13скв.15, за яким позивач застрахував майнові інтереси ОСОБА_3, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу - автомобіля «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.с. 1 а.с. 7-13).
05.07.2016 року о 12 год. 30 хв. по лівій смузі проїзної частини по пр. Соборному, рухаючись з боку вул. Миру в напрямку бул. Шевченка в м. Запоріжжі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів «ГАЗ 2410», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4 Внаслідок зазначеного ДТП, автомобіль Фольцваген Гольф», отримав механічні пошкодження відповідно до Акту огляду пошкодженого транспортного засобу від 07.07.2016 року.
Власником автомобіля «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_3 (т.с. 1 а.с. 21).
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 27.10.2016 року дії відповідача кваліфіковані судом за ч. 1 ст. 286 КК України, як порушення правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом. Ухвала суду набрала законної сили 05.12.2016 року (т.с. 1 а.с. 15-17).
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина ОСОБА_2 встановлена та в порядку ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає.
Власник пошкодженого транспортного засобу «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 своєчасно звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування (т.с. 1 а.с. 13).
На основі звіту № 16/08/2016 року від 22.08.2016 року було складено розрахунок страхового відшкодування, страховий акт № АХА2157800 від 08.09.2016 року та сплачено ОСОБА_3 суму страхового відшкодування в розмірі 320989,15 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 367 069 від 12.09.2016 року (т.с. 1 а.с. 26-34).
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ СК «ПРОВІДНА» за полісом № АЕ/5900564 (т.с. 1 а.с. 16)
26.12.2016 року позивачем було направлено лист № СУ/003176/3 з вимогою про виплату страхового відшкодування в розмірі 320989,15 грн. (т.с. 1 а.с. 36). В межах ліміту ПрАТ СК «ПРОВІДНА» позивачу було здійснено виплату у розмірі 50000,00 грн.
Згідно із пунктом 2.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 із змінами (далі Методика) - вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Пунктом 2.4. Методики зазначено, що вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.
Отже, за змістом указаних положень законодавства вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, як винуватець у ДТП, на підставі ч. 1 ст. 1187 та ч. 1 ст. 1192 ЦК України повинен сплатити позивачу реальні збитки, а тому порушене право позивача підлягає захисту, а позов задоволенню.
Отже, сума виплати страхового відшкодування, яке повинен сплатити відповідач з урахуванням франшизи складає 320989,15 грн. - 50000.00 грн. = 270989,15 грн. Відповідач вказаної суми заборгованості до цього часу не сплатив.
Стосовно заперечень представника відповідача стосовно того, що звіт № 16.08.2016 року від 22.08.2016 року, не може бути підставою для встановлення реальної ринкової вартості вказаного автомобіля, суд першої інстанції правильно зазначав наступне.
Пунктом 7.3.7. Методики визначено формулу для розрахунку коефіцієнта фізичного зносу. При цьому, коефіцієнт фізичного зносу складників КТЗ при розрахунку приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ (п. 7.3.8. Методики).
Крім цього, п. 1.6. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.
Пунктом 8.6. Методики передбачено два випадки, коли у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту виникає фізичний знос, яким характеризується величина втрати товарної вартості та який виникає у разі пошкодження КТЗ і відповідного ремонту: 1) унаслідок передчасного погіршення товарного (зовнішнього) вигляду; 2) унаслідок зниження міцності чи довговічності окремих елементів складових частин, захисних властивостей покриттів або застосування для ремонту складових частин, які були в ужитку чи в ремонті.
Величина втрати товарної вартості нараховується у разі потреби проведення ремонтних робіт з відновлення пошкоджених складових частин усіх типів КТЗ (п. 8.6.1 Методики).
Однак п. 8.6.2. Методики визначено, що величина втрати товарної вартості КТЗ не нараховується, якщо строк експлуатації легкових автомобілів перевищує 5 років для КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших КТЗ.
Як вбачається з технічного паспорту на транспортний засіб та договору добровільного страхування наземного транспортного засобу, автомобіль потерпілого «Фольцваген Гольф», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2012 року випуску, на момент ДТП не перевищував 5 років.
Тому, оцінивши вищевказаний звіт, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він є належним доказом реальних збитків, оскільки він відповідає вимогам ст. ст. 77-78 ЦПК України, а оскільки сторона відповідача не заявила клопотань про призначення відповідної експертизи, суд першої інстанції правильно відхилив такі заперечення.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає практиці Верховного Суду України, згідно якої збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи.
Таким чином, оцінювач ОСОБА_10 у звіті від 22.08.2016 року № 16/08/16 здійснив обрахунок вартості матеріального збитку, ОСОБА_3 завданого пошкодженням його автомобіля, за правилами, визначеними у Методиці, визначивши їх у сумі 335264,79 грн.
Щодо заперечень сторони відповідача щодо отримання страхового відшкодування потерпілим ОСОБА_3, а не вигодонабувачем ТОВ «Порше Мобіліті», як це викладено в умовах договору, суд першої інстанції правильно зазначав наступне.
Відповідно до п. 26.12.2 договору добровільного страхування наземного транспортну № crP236062Га/13скв.15 від 05.09.2013 року, страхове відшкодування може бути сплачене вигодонабувачу або страхувальнику, за умови письмової згоди вигодонабувача.
Як вбачається з листа позивача № 8116 від 01.09.2016 року, вигодонабувачу ТОВ «Порше Мобіліті» було повідомлено про настання страхового випадку, повідомлено розмір страхового відшкодування (т.с. 1 а.с. 96).
Як вбачається з листа ТОВ «Порше Мобіліті» від 01.09.2016 року, останній відносно страхової події (справа № 8116/12/ЦВ), яка мала місце 05.07.2016 року з автомобілем VW Golf TEAM 1.4 TSI, д/ НОМЕР_1, просив перерахувати страхове відшкодування на розрахунковий рахунок згідно з листом клієнта (т.с. 1 а.с. 97).
На підставі чого позивач, перерахував страховику ОСОБА_3 кошти страхового відшкодування у сумі 320989,15 грн. (платіжне доручення, копія т.с. 1 а.с. 35).
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Так, ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено чіткий перелік випадків, в яких може звернутися страховик після виплати страхового відшкодування з позовом в порядку регресу до страхувальника або водія, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.
Разом з тим, ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 1116 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завданою іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди не повідомив страховика у строи і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. зазначеного Закону України.
Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 08.07.1992 року № 6 з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди.
Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що у позивача до відповідача виникло право на пред'явлення позову, отже, є підстави для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 270989,15 грн.
При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов ПрАТ «СК «АХА Страхування» є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню у цій справі.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача у цій справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).
Підстави для звільнення від доказування відповідача ОСОБА_2, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідач ОСОБА_2 та представник останнього не надали суду першої інстанції у цій справі належних, допустимих доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Доказами, передбаченими ст. 367 ч. ч. 2, 3 ЦПК України у цій справі, які можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги у цій справі в силу вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2, є надані позивачем до його відзиву на апеляційну скаргу відповідача у цій справі документи, зокрема: калькуляція, фотознімки об'єкту оцінки, довідка про курс валют та інш. (т.с. 1 а.с.198-233), якими лише додатково підтверджується правильність фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції та правильність висновків суду першої інстанції у цій справі.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.
За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.
В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Так, хоча у даному випадку має місце стягнення суми шкоди позивачем з відповідача в порядку суброгації (ст. 27 ЗУ «Про старухування» та ст. 993 ЦК України), а не регресу, як помилково зазначав суд першої інстанції.
Так, за змістом ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідної за збитки.
За змістом ст. 27 Закону України «Про страхування» передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Проте, додаткові помилкові посилання суду першої інстанції у цій справі на норми законів, що регулюють відносини регресу (ст. 1191 ЦК України, ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), не призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
Оскільки, відповідач ОСОБА_2 та його представник не спростували належними, допустимими доказами у цій справі, що ОСОБА_3 мав право на страхове відшкодування за вищезазначеним договором за результатами вказаної ДТП в іншій сумі, ніж була фактично йому виплачена ПрАТ «СК «АХА Страхування» останньому (платіжне доручення на суму 320989,15 грн., копія т.с. 1 а.с. 35).
Крім того, встановлено, що страхова компанія відповідача ОСОБА_2 - ПрАТ СК «ПРОВІДНА» вищезазначений розмір страхового відшкодування не оспорювала, виплатила частину страхового відшкодування в межах страхового ліміту 50000,00 грн. у добровільному порядку на користь ПрАТ «СК «АХА Страхування».
Належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України у цій справі було вирішено питання про розподіл між сторонами понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Крім того, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору у розмірі (т.с. 1 а.с. 185), сплаченого відповідачем ОСОБА_2 при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду, та витрат на професійну правничу допомогу адвоката Келембет С.В. у цій справі.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-368, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 01 жовтня 2018 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.
Повний текст постанови апеляційним судом складений 25.02.2019 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.