Справа № 308/11721/15-ц
Іменем України
14 лютого 2019 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),
суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г.Г.,
з участю секретаря Юрочко А.П.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 серпня 2018 року (у складі судді Шепетко І.О.) за позовом Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області до ОСОБА_2, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Страхова компанія КИЇВ РЕ», про відшкодування матеріальних збитків унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області (надалі - Управління) звернулося до суду з указаним позовом у вересні 2015 р.
Після зменшення розміру позовних вимог (т.1, а.с.207-208) Управління просило стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 48936 грн. у якості відшкодування матеріальних збитків.
Позов мотивований тим, що 13.01.2014 р. близько 10.30 год. у м. Ужгороді ОСОБА_2, керуючи автомобілем марки «Мазда», реєстраційний номер НОМЕР_1, і рухаючись по вул. Митній зі сторони вул. Собранецької, на перехресті з вул. Шевченка проїхала на заборонений сигнал світлофора та допустила зіткнення із автомобілем марки «Пежо», реєстраційний номер НОМЕР_2, унаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження,
Автомобіль «Пежо» належить позивачу.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду винною у скоєнні ДТП визнана ОСОБА_2, відповідальність якої згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застрахована у ТДВ «Страхова компанія КИЇВ РЕ» (надалі - Страховик).
Страховик виплатив позивачу 13155.12 грн. страхового відшкодування, однак цієї суми недостатньо для проведення повного відновлювального ремонту автомобіля «Пежо», який згідно з актом виконаних робіт № 161 від 27.12.2016 р. складає 48936 грн.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20.08.2018 р. у позові відмовлено за безпідставністю.
У апеляційній скарзі Управління просить скасувати це рішення та прийняти нове про задоволення позову. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неврахування обставин, які є важливими для правильного вирішення справи по суті.
Узагальнені доводи скарги зводяться до такого:
-судом не досліджено, що факту узгодження суми страхового відшкодування між Управлінням і страховою компанією не було; натомість розмір страхового відшкодування у сумі 13155.12 грн. є значно меншим від розміру матеріального збитку, який складає 48836 грн.;
-право потерпілого (Управління) на відшкодування шкоди її заподіювачем (ОСОБА_2) є абсолютним і суд не вправі відмовити в позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована;
-судом не вирішено та не зазначено суми відшкодування на витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу;
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_4 в інтересах відповідача ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Узагальнені доводи заперечення зводяться до того, що транспортний засіб Управління визнаний експертом фізично знищеним, а тому до цих правовідносин застосовуються інші норми цивільного законодавства, ніж ті, на які посилається апелянт.
Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення - залишенню без змін, із таких мотивів.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що Страховик відшкодував позивачу заподіяну внаслідок ДТП шкоду, а підстав для стягнення з ОСОБА_2 матеріальних збитків немає.
При цьому встановлено, що автомобіль марки «Peugeot 307», р/н НОМЕР_2, належить на праві власності позивачу, а користується ним Ужгородський РВ ДВС.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 20.02.2014 р. ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України та накладено адміністративне стягнення.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП, яка мала місце 13.01.2014 р., була застрахована у Страховика (ТДВ СК «Київ-Ре») згідно з полісом № НОМЕР_3 обов'язкового страхування вивільго-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За зверненням позивача Страховик виплатив останньому страхове відшкодування в сумі 13155.12 грн., яке вказане у страховому акті № 150571.
Підставою для розрахунку страхового відшкодування став висновок експертного дослідження за результатами проведення авто-товарознавчого дослідження № 13798/14-54 від 23.10.2014 р., складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
Згідно з цим висновком дійсна вартість транспортного засобу «Peugeot 307», р/н НОМЕР_2, 2003 р. випуску, на момент ДТП складала 52620.50 грн., ринкова вартість після ДТП - 39465.38, а розмір відновлювального ремонту - 86507.41 грн.
Оскільки витрати на відновлювальний ремонт указаного автомобіля перевищують його вартість до ДТП, то такий вважається фізично знищеним.
Надані позивачем договір № 111 про надання послуг від 17.12.2016 р., акт виконаних робіт № 23/12/2016 р. від 27.12.2016 р., рахунок № 161 від 27.12.2016 р. і платіжне доручення № 2901 не можуть слугувати підставою для стягнення з відповідача матеріальних збитків.
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції по суті спірних правовідносин через його відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з положеннями ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Уклавши з ОСОБА_2 договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, Страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання узяв на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (постанова Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 за № 755/18006/15-ц|14-176цс18).
Відповідно до п.30.1 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно з п.30.2 ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач мав право на отримання страхового відшкодування від Страховика саме в розмірі 13155.12 грн., яка складає різницю між дійсною ринковою вартістю автомобіля «Peugeot 307», р/н НОМЕР_2, на момент ДТП (52620.50 грн.) і дійсною ринковою вартістю указаного автомобіля після ДТП (39465.38 грн.).
Факт звернення позивача як потерпілого внаслідок ДТП до Страховика та виплата останнім позивачу суми відшкодування у розмірі 13155.12 грн. не заперечується, а дії та документи Страховика, які стали підставою для розрахунку страхового відшкодування (страховий акт № 150571, висновок експертного дослідження за результатами проведення авто-товарознавчого дослідження № 13798/14-54 від 23.10.2014 р. і ремонтна калькуляція від 13.01.2014 р.), позивачем не оспорені.
У зв'язку з останньою обставиною доводи апеляційної скарги про те, що узгодження суми страхового відшкодування між Управлінням і Страховиком не було, а розмір страхового відшкодування у сумі 13155.12 грн. є значно меншим від розміру матеріального збитку, який складає 48836 грн., а також про те, що судом не вирішено та не зазначено суми відшкодування на витрати, пов'язані з евакуацією транспортного засобу, не заслуговують на увагу.
До того ж, заявляючи до стягнення із ОСОБА_2 48836 грн. матеріального збитку, позивач посилається на вартість ремонту автомобіля у грудні 2016 р., тобто практично через три роки з моменту події.
Твердження апелянта про те, що право потерпілого (Управління) на відшкодування шкоди її заподіювачем (ОСОБА_2) є абсолютним і суд не вправі відмовити в позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, суперечить як указаній правовій позиції ВП ВС, так і обставинам справи.
Отже, за наслідками розгляду апеляційної скарги та згідно з положеннями ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права, не встановлено.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
1.Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області залишити без задоволення.
2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20 серпня 2018 року залишити без змін.
3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.
4.Повне судове рішення складено 22 лютого 2019 р.
Судді: